Один із найскладніших психологічних конфліктів – внутрішньоособистісний конфлікт який панує у внутрішньому світі людини, це гостре негативне переживання, яке викликано боротьбою структур внутрішнього світу, що затягнулась та відображає зв’язки із соціальним середовищем, які є антагоністичними.
Переживання особистістю своєї неоднозначності, нездатності вирішити ту чи іншу життєву проблему, складності й суперечності внутрішнього світу, усвідомлення мінливості власних бажань, прагнень і домагань, часто неможливості їх реалізації, коливання, сумніви, боротьба мотивів – усе це є полем внутрішньоособистісного конфлікту.
Такий конфлікт, природно притаманний внутрішній структурі особистості – нормальне явище.
Особистості властиві внутрішні суперечності й боротьба між різними прагненнями. Зазвичай ця боротьба проходить у межах норми і не порушує гармонійності особистості, але іноді ця боротьба стає пріоритетною, що визначає поведінку людини і весь спосіб життя.
Конкуренція, боротьба за владу, престиж і статус протиставляють людину людині і суспільству в цілому. Прагнення до багатства і влади за будь-яку ціну нерідко змушує людей поступатися своїми принципами. Людина перестає поважати думку інших людей, намагається «заглушити» голос власного сумління і в результаті втрачає себе, відчужується від своєї сутності. Внутрішній конфлікт нерідко виникає між прагненням мати якомога більше і можливістю при цьому поважати себе за свої людські якості.
Усі варіанти психологічних конфліктів поділяються на дві групи: неможливість досягнути мети – викликає тривогу; позбавлення задоволення потреб – зумовлює фрустрацію (це емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності, втрати перспективи, депресії). При цьому можливі такі патопсихологічні механізми розвитку конфліктних ситуацій: підвищені особистий рівень домагань та самооцінка; неспівпадіння потреб та особистої системи цінностей – боротьба між «обов’язком та бажанням»; неспівпадіння об’єктивних особистих можливостей та аутовимог.
«Здоров’я, як і краса, визначається домірністю, вимагає «згоди протилежностей» і виражається в розмірному співвідношенні душевного і тілесного». Платон
Внутрішній конфлікт може бути причиною психосоматичних захворювань. Період між внутрішнім конфліктом і його соматичним перетворенням може варіювати і складає від кількох днів до кількох років. Час перехідного періоду від психічного до соматики, як стверджує онтопсихологічний напрямок, зазвичай визначається або ситуацією, що є причиною зриву, або травматичним середовищем, що підсилює травму, а також способами реакції, які стали типовими для суб’єкта.
Важкість того, що відбувається в оточуючій реальності, визначається не її об’єктивними причинами, а тим, як реальність сприймається суб’єктом.
Внутрішньоособистісний конфлікт сприяє розвитку невротичних реакцій та стає основою для виникнення кризових ситуацій.
У ракурсі деструктивних наслідків такого конфлікту розглядають ситуації коли:
затяжний внутрішній конфлікт знижує ефективність діяльності;
постійна рефлексія та сумніви послаблюють особистісні якості, спотворюють її творчий потенціал, зменшують активність, занурюють у постійне роздвоєння;
довготривалі внутрішні конфлікти уповільнюють розвиток особистості – така людина не стримана у своїй поведінці, не вміє досягати свідомо поставлених цілей і буде психологічно незрілою;
часті внутрішньоособистісні конфлікти формують стійкий комплекс неповноцінності та втрату сенсу життя;
порушуються відносини на роботі, в сім’ї, виникають міжособистісні конфлікти;
особистість стає агресивною, тривожною, у неї частіше з’являються депресії та нервові розлади.
На сучасному етапі розвитку суспільства, в період криз, людство, більш ніж коли-небудь, починає шукати способи виходу зі стану нестійкості, замислюється над своїм психологічним станом і здоров’ям. Тому одним із способів подолання внутрішніх і міжособистісних конфліктів стає гармонізація стану людини. Внутрішня гармонія є механізмом нашої психіки, яка забезпечує психічне та психологічне здоров’я на всіх рівнях.
Соціально успішна людина є психологічно зрілою особистістю, творчо сприймає життя, здатна створити або «оживити» зовнішній і внутрішній світ завдяки спонтанній активності власних психічних сил, має перспективний і об’єктивний погляд на реальність, що передбачає звільнення від внутрішніх деструкцій. Особистість, яка здатна до розкриття власного потенціалу, є психологічно здоровою. Сутність гармонійного розвитку людини найбільш повно розкривається у вивченні досвіду психологічно благополучних осіб, які мають здатність відчувати щастя, задоволення від процесу творчої самореалізації, розвитку власних ресурсів і потенціалу.
Вирішення внутрішньоособистісних конфліктів передбачає застосування основних принципів і способів, які з урахуванням індивідуальної специфіки можуть використовуватись у різних ситуаціях. До них належать:
адекватна оцінка ситуації і прагнення виявити ті суперечності, які послугували причиною конфлікту і викликали відчуття тривоги, страху або гніву;
усвідомлення екзистенціального сенсу конфлікту, аналіз міри його важливості, оцінка місця і ролі з погляду наслідку;
локалізація причини конфлікту, виявлення його суті;
аналіз причин внутрішньоособистісного конфлікту;
використання фізичних вправ, творчих занять;
відчуття напружених м’язів з подальшим проведення індивідуального розслабляючого сеансу;
зміна умов і/або стилю своєї роботи, якщо внутрішньоособистісний конфлікт виникає постійно через несприятливі умови діяльності;
вивчення можливості зниження рівня домагань, якщо здібності та можливості не відповідають прагненням та інтересам;
відпрацювання уміння прощати не лише інших, але й себе;
підвищити рівень впевненості;
вміти виділити пріоритетні мотиви й потреби і зосередитись на їх виконання в першу чергу.
Матеріал підготувала: Марина Тимофієва, доцент кафедри психології та філософії
