Атопічний дерматит – це хронічне алергічне захворювання шкіри, яке розвивається в осіб із генетичною схильністю до атопії, має рецидивуючий перебіг та вікові особливості клінічних проявів на шкірі.
Атопічний дерматит є однією з найбільш актуальних проблем сучасної медицини, що зумовлено значною поширеністю дерматозу (у країнах Європи атопічний дерматит діагностують у 10-20% дітей віком до 14 років) та тенденцією до більш тяжкого клінічного перебігу дерматозу на сучасному етапі з поширеним ураженням шкіри та інтенсивним свербежем, що стає причиною порушення сну, розвитку невротичних станів, зниження уваги і якості навчання в школі, обмеження фізичної та соціальної активності хворих.
Згідно сучасних досліджень, етіопатогенез атопічного дерматиту є мультифакторним, окрім генетичної схильності (виявлено 2 гени в хромосомах 11 (11g13) і 5 (5g31.1), які відповідають за аномальну гіперпродукцію Ig E), у патогенезі дерматозу мають значення зміни імунологічної реактивності, розлади нервової та ендокринної регуляції, захворювання шлунково-кишкового тракту, наявність вогнищ хронічної інфекції тощо.
Дебют атопічного дерматиту найчастіше наступає в ранньому дитячому віці: у дітей до 6-ти місяців – у 45% випадків, до 1 року – у 60%, до 5-ти років – у 85% випадків. Провокуючими (тригерними) чинниками розвитку атопічного дерматиту є: вживання трофалергенів, контакт з побутовими алергенами (алергени кліщів домашнього пилу; синтетичні матеріали та вовна; мила та синтетичні миючі засоби; алергени тварин, рослинного пилку), куріння поряд з малюком тощо.
Для атопічного дерматиту характерним є клінічний поліморфізм залежно від віку дитини.
У дітей раннього дитячого віку висипка переважно у вигляді запальних плям з лущенням, інколи з міхурцями і кірочками, яка виникає на шкірі обличчя, тулуба, кінцівок (на розгинальній поверхні). У більш старшому віці висипка розташована у складках (ліктьові, підколінні, шийні) у вигляді різко запальних бляшок із ущільненням і лущенням шкіри та чисельними розчухами. При цьому відзначається сухість неуражених ділянок шкіри. Залежно від характеру висипки розрізняють наступні клінічні форми атопічного дерматиту: еритематозно-сквамозна, везикулокрустозна (екземоподібна), еритематозно-сквамозна з незначною ліхенізацією, прурігоподібна та ліхеноїдна.
Лікування атопічного дерматиту призначає лікар-дерматолог з урахуванням вікового періоду дитини, клінічних проявів на шкірі, ступеня активності та тяжкості перебігу захворювання. Терапевтичні заходи спрямовані на усунення запального процесу, а також на подовження стану клінічної ремісії та попередження загострень дерматозу.
Важливе значення має проведення елімінаційних заходів у побуті: виключення контакту з домашніми тваринами, щоденне вологе прибирання житлових приміщень, усунення осередків цвілі на стінах, відмова від використання синтетичних миючих засобів тощо. Також треба уникати контакту з синтетичними матеріалами одягу, вовною, використовувати лише натуральні тканини.
Хворі на атопічний дерматит повинні дотримуватися гіпоалергенної дієти, яка передбачає виключення харчових алергенів та екстрактивних речовин, харчових продуктів із барвниками й консервантами тощо, при цьому рекомендується вести «харчовий щоденник» з метою виявлення харчових алергенів у кожного конкретного пацієнта.
Окрім системного медикаментозного лікування (дезінтоксикаційні, гіпосенсибілізуючі, антигістамінні, седативні, ферментні, вітамінні засоби тощо), хворим призначають зовнішнє лікування залежно від характеру висипки на шкірі – анілінові барвники, топічні кортикостероїди, топічні інгібітори кальциневрину, а також засоби із пом’якшувальною, зволожуючою та захисною дією (емолієнти).
Важливим є правильний щодобовий догляд за шкірою (очищення і зволоження), для чого хворим призначають ванни (t = 35–36 0С) з розчинами крохмалю або житніх висівок, жирними оліями фабричного виготовлення, а для маленьких дітей, так звані “ванни Клеопатри” (1 склянку молока емульгують зі столовою ложкою олії і виливають у ванну). Можна також застосовувати душ (t = 35–36 0С) із засобами, що мають м’яку миючу основу (рН = 5,5) і не містять лугу, а у наступні 3 хвилини – вітамінні топічні засоби на жирових основах (з вітамінами А і Е). Альтернативою купанню може бути прийняття душу та очищення шкіри з нанесенням пом’якшуючого гелю-емолієнту.
Зважаючи на наявність у пацієнтів із атопічним дерматитом проявів ксерозу (сухої шкіри) як у період загострення, так і в міжрецидивний період, важливим є щоденне застосування емолієнтів (засобів із пом’якшувальною, зволожуючою та захисною дією), до складу яких входять жирові та водорозчинні сполуки, такі як рідкий парафін, білий вазелін, фосфоліпіди, цераміди, вищі жирні кислоти, тригліцериди, багатоатомні спирти, гліцерол, сечовина, гіалуронова кислота, а також протисвербіжні та антимікробні речовини тощо, які відновлюють гідроліпідний баланс шкіри, створюють необхідні умови для лікувального ефекту топічних кортикостероїдних засобів.
Підбір емолієнту пацієнтам здійснює дерматолог з урахуванням стану шкіри пацієнта, погодних та кліматичних умов (на гідрофільній чи гідрофобній основі), індивідуальної переносимості, локалізації процесу на шкірі тощо. Емолієнти наносять почергово із кортикостероїдними топічними засобами у період загострення дерматозу в якості базової терапії, а в період ремісії – як засіб догляду за шкірою з метою зволоження шкіри та захисту від контакту з алергенами і попередження загострення дерматозу.
Матеріал підготували: Денисенко Ольга – завідувач кафедри дерматовенерології, д.мед.н., професор; Гулей Лілія – асистент кафедри дерматовенерології, к.мед.н.
