Приєднуйся

БДМУ в FacebookБДМУ на TwitterБДМУ на YouTube Пдписатись на Новини

Дні народження

12 вересня
Шинкура Л.М.

14 вересня
Боштан С.В.
Верховецька Л.Г.
Гресько М.М.
Залявська О.В.
Мелінті Г.І.
Плегуца О.М.
Скрипник Л.П.
Яринич Ю.М.

15 вересня

Боднарюк О.І.
Роговий Ю.Є.
Юленков М.В.

16 вересня

Луптовіч К.К.
Хитик В.І.
Швигар Л.В.

17 вересня

Бенделик А.Я.
Будаєв Ю.В.
Булик Т.С.
Козловська І.М.
Плешко Т.В.

18 вересня

Бірюкова Т.В.
Мислицький В.Ф.
Чорна С.П.

20 вересня

Задорожний О.Д.
Маринчина М.А.
Ткачук М.П.

21 вересня

Васильєв В.В.
Ткачук О.В.

22 вересня

Осійчук І.С.

23 вересня

Левицька В.І.
Мельник Н.О.

24 вересня

Гончарук Л.М.
Остафійчук Д.І.
Процак Т.В.
Сорокман Т.В.
Стоян М.В.

25 вересня

Чубатенко С.Ю.

26 вересня

Бєлік В.М.
Мікулець Л.В.

27 вересня

Ватаманюк М.М.
Геруш І.В.
Дущак Д.В.
Заморський І.І.

Чим небезпечний урогенітальний хламідіоз

П'ятниця, 07 вересня 2018 02:33

В останні роки хламідіоз визнано найбільш поширеним захворюванням, що передається статевим шляхом, яке перевищує захворюваність на гонорею у 2 - 6 разів. За даними Європейського товариства з питань вивчення хламідій, урогенітальним хламідіозом у світі уражено більш ніж 50 млн. осіб, більшість з яких – це особи фертильного віку (20-40 років).

 

Урогенітальний хламідіоз – це група захворювань, що викликані Chlamydia trachomatis, які характеризуються багатовогнищевими ураженнями сечостатевої системи з можливими ускладненнями з боку сечостатевих шляхів (безпліддя, порушення потенції у чоловіків) та генералізацією інфекції. Це зумовлює негативний вплив на демографічну ситуацію, призводить до зниження працездатності та соціальної активності таких хворих. Висока контагіозність, наявність первинно-торпідних та хронічних чи змішаних форм цих інфекцій, часто резистентних до лікування, створює серйозну проблему для практичної охорони здоров’я та обґрунтовує актуальність ранньої діагностики та лікування хворих на урогенітальний хламідіоз.

Етіологія. Хламідії (Chlamydia trachomatis) – дрібні мікроорганізми розмірами близько 30 нм (посідають проміжне місце між рикетсіями та вірусами), що розвиваються тільки в середині живої клітини, де проходять цикл розвитку тривалістю 48-72 год.

Основні форми хламідій:

елементарні тільця - форма позаклітинного існування, форма виживання, “спороподібна” форма;

ретикулярні (ініціальні тільця) – внутрішньоклітинна вегетативна форма хламідій;

проміжні (виявляються в циклі розвитку) – перехідні форми.

При завершенні циклу розмноження, хламідії руйнують клітину-хазяїна, виходять назовні й заражають нові клітини.

Шляхи зараження. Зараження хламідіозом частіше відбувається статевим шляхом. Позастатевий шлях передачі хламідійної інфекції істотного епідеміологічного значення не має, хоча його також необхідно враховувати. Чітко установлена висока частота інфікування хламідіями немовлят (більше 50%) при проходженні їх через інфіковані родові шляхи матері, а також можлива внутрішньоутробна передача інфекції.

Епідеміологія і загальна патологія. Хламідійна інфекція поширена переважно серед чоловіків і жінок активного статевого віку, найчастіше – в осіб від 20 до 40 років. Важливо зазначити, що хламідії виявляються в 30- 60% усіх жінок, хворих на гонорею, а гонококи – у 20-40% жінок, у яких виявлено хламідійну інфекцію. У 25-40% чоловіків, хворих на гонорею, виявляють і хламідії.

Вхідними воротами для інфекції є сечостатеві органи людини. Умовою розвитку інфекційного процесу є проникнення та розмноження хламідій в епітеліальних клітинах слизової оболонки сечостатевих органів. У зв’язку з переважним тропізмом збудника до циліндричного епітелію (при природній інфекції) первинне вогнище інфекції розвивається, як правило, у сечівнику чоловіків і жінок, а також у шийці матки, які стають джерелом висхідної інфекції статевих органів та екстрагенітальних інфекцій різної локалізації.

Інкубаційний період при хламідійній інфекції триває від 5 до 30 днів.

Клініка. Урогенітальна хламідійна інфекція найбільш часто приймає хронічну чи персистентну форму перебігу, лише зрідка викликає гострі запальні процеси. Нерідко перебіг хламідіозу взагалі є безсимптомним, що приховує у собі загрозу в епідеміологічному плані та стосовно розвитку різних ускладнень. Клінічна картина захворювання залежить від часу, що пройшов із моменту інфікування, топографії ураження та вираженості місцевих та загальних реакцій макроорганізму.

Залежно від локалізації в чоловіків розрізняють хламідійні запалення уретри, передміхурової залози, придатків яєчка, а у жінок – каналу шийки матки та інших ділянок сечостатевого апарату, у більшості випадків одночасно уражаються різні органи сечостатевої системи.

У чоловіків хламідійний уретрит зазвичай характеризується незначними серозними або серозно-гнійними виділеннями із сечівника, переважно зранку, до сечовипускання. Суб’єктивні відчуття у такому разі відсутні або проявляються свербіжем у каналі чи іншими неприємними відчуттями. Якщо захворювання виникло недавно, то уражується лише передня частина сечівника, якщо ж воно переходить у хронічне запалення, то процес стає тотальним і нерідко ускладнюється простатитом чи епідидимітом.

У жінок хламідійна інфекція також має малосимптомний перебіг без гострих клінічних ознак. Хворі відзначають незначні виділення із статевих органів, свербіж у ділянці зовнішніх геніталій, неприємні відчуття під час сечовипускання. Інколи хворі скаржаться на біль внизу живота, у ділянці промежини й попереку. Запальний процес найчастіше охоплює сечівник і канал шийки матки, проте можливий розвиток аднекситів та інших ускладнень.

У дівчаток хламідійною інфекцією уражаються переважно зовнішні статеві органи та піхва, рідше – сечівник і пряма кишка.

Слід зазначити, що хламідії часто поєднуються з іншими збудниками захворювань, які передаються статевим шляхом. Відомо, що у разі гонореї у 20-40% випадків виявляють також хламідії, чим і зумовлена та обставина, що близько 80% випадків постгонорейних уретритів є спричиненими хламідіями, оскільки лікування гонореї та хламідіозу принципово різне.

Екстрагенітальні хламідіози

Хламідійний проктит – клінічні прояви слабко виражені (сверблячка і печіння в ділянці заднього проходу), нерідко на шкірі перианальної ділянки є садна, тріщини. У деяких хворих можуть з’являтися поліпозні розростання навколо заднього проходу. Частіше хламідійний проктит має прихований безсимптомний перебіг.

Хламідійний фарингіт – у дорослих зустрічається зрідка, частіше виникає у дітей грудного віку. Слизова оболонка глотки гіперемована, помірно болюча. При хронічному перебігу характерні слабко виражена осередкова гіперемія та фолікулярна реакція слизової оболонки.

Хламідійний цистоуретрит, чи уретроцистит, спостерігається переважно в жінок, зрідка – у чоловіків. У більшості випадків має місце клінічна картина хронічного циститу – біль унизу живота, прискорене сечовипускання з різями. У залежності від варіанту захворювання хворі можуть скаржитися на біль у поперековій області, нездужання, виділення із сечостатевих органів, у ряді випадків – на безпричинне підвищення температури тіла.

Іноді у хворих на хламідійний уретрит розвиваються не лише цистити, але й пієлонефрити. Хламідійний пієлонефрит зазвичай перебігає хронічно, продовжується тривалий час (роками), часто рецидивує.

Хламідійний кон’юнктивіт у дорослих виникає внаслідок перенесення збудника руками із сечостатевих органів у кон’юнктивальний мішок очей (хворого чи його статевого партнера) або при орогенітальних контактах. Епідемічні спалахи офтальмохламідіозу можливі при користуванні суспільними водяними резервуарами («басейнові» кон’юнктивіти, «кон’юнктивіти купальщиків»).

Хламідійна пневмоніярозвивається приблизно в половини немовлят, хворих на кон’юнктивіт. Водночас хламідійна інфекція дихальних шляхів може бути первинним проявом інфікування немовлят і не супроводжуватися запальним процесом тієї ж етіології в кон’юнктивальному мішку. Без етіотропного лікування захворювання має тривалий хронічний перебіг упродовж місяців і років.

Розрізняють хламідійну інфекцію, що виникла вперше, і повторну (реінфекція). У значного числа хворих хламідіоз поєднується з іншими захворюваннями (гонорея, трихомоніаз та ін.). Нерідко мають місце випадки носійства хламідійної інфекції.

Діагностика хламідіозу:

Виявлення морфологічних структур хламідій у досліджуваному матеріалі, забарвленому за Романовским – Гімзе.

Виявлення антигенів хламідій у досліджуваному матеріалі методом флюоресцуючих антитіл (МФА).

Прямий імунофлюоресцентний метод (ПІФ).

Непрямий імунофлюоресцентний метод (НІФ).

Виявлення антигенів хламідій у досліджуваному матеріалі методом імуноферментного аналізу (ІФА).

Виділення хлімідій в культурах клітин.

Виявлення хламідійних антитіл імунологічними методами.

Реакція непрямої імунофлюоресценції (НІФ).

Метод імуноферментного аналізу (ІФА).

Реакція зв’язування комплементу (РЗК).

Реакція непрямої гемаглютинації (РНГА).

6. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР).

Лікування. Найефективнішими препаратами етіотропного лікування хламідіозу є антибіотики тетрациклінового ряду, еритроміцин та ріфампіцин. Сульфаніламіди мають меншу активність і застосовуються переважно за умови непереносимості антибіотиків. Вагітним, годуючим матерям і дітям до 5 років призначають переважно еритроміцин. У разі торпідних і хронічних процесів призначають засоби неспецифічної імунотерапії. За показами призначають місцеву терапію із антисептичними розчинами. Контроль вилікованості хворих  проводять через 2 тижні після закінчення антибіотикотерапії, потім пацієнт перебуває під диспансерним наглядом протягом 3-х місяців із клінічним та лабораторним дослідженням 1 раз на місяць. Необхідне паралельне обстеження та лікування статевого партнера.

Профілактика полягає у своєчасному виявленні та адекватному лікуванні хворих на хламідіоз та їх статевих контактів. Обов’язковому обстеженню підлягають жінки і вагітні, які звернулися у жіночу консультацію. Особиста профілактика зводиться до дотримання особистої гігієни, виключення випадкових статевих контактів, використання презервативу.

Матеріал підготували: Перепічка Михайло - доцент кафедри дерматовенерології; Бродовська Надія – асистент кафедри дерматовенерології

Прочитано 66 разів