• Українська
  • English
Як допомогти пережити стрес
Як допомогти пережити стрес

Як допомогти пережити стрес

ФАХІВЕЦЬ БДМУ КОНСУЛЬТУЄ. Після трьох місяців протистоянь, після пролитої людської крові на барикадах і вогню, після смертей активістів Майдану у значної частини тих осіб, котрі пережили психотравмуючі подіі, «душевна рана», завдана жахливим насильством, не зможе загоїтися сама по собі. З плином часу – щонайменше у 30% осіб, що пережили психотравму, може розвинутися захворювання, відоме під назвою посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Як показує практика більшість осіб із ПТСР не звертаються за належною допомогою – сама природа цього розладу така, що людину «переслідують» страшні болючі спогади про минуле, тому вона хоче забути, втекти від них, сподіваючись, що «їх вилікує час». Тож ідея піти до психотерапевта і «ворушити болюче минуле» для багатьох людей неприйнятна. І не дивно, що у частини осіб з часом розвиваються вторинні розлади – депресія (48%), зловживання алкоголем/алкогольна залежність (28% жінок, 52% чоловіків) тощо.

Які симптоми ПТСР та механізм їх походження?

Найчастіше висловлюються скарги на погіршення стану здоров’я (болі, труднощі при засинанні, в роботі), які пов’язуються безпосередньо з наслідками пережитої психотравми. Настрій хворих звичайно пригнічений, можливі прояви роздратування, плачу, характерна швидка втомлюваність. У людини можуть з’являтися постійне відчуття тривоги, порушення сну, підвищена дратівливість, труднощі з концентрацією уваги.

Знижується здатність сприймати нову інформацію і навіть пригадувати вже відоме, але про свої негаразди постраждалі розповідають охоче, з усіма деталями. Людина немов «провалюється» в минуле, має таке відчуття, наче знову переживає травматичну подію, відповідно, активуються всі емоції, пов’язані з травмою. Ці спогади можуть також бути присутніми в снах людини буквально та символічно, її можуть переслідувати страхітливі сновидіння. Спогади можуть «виринати» самостійно або викликатися певними «тригерами» – ситуаціями чи стимулами, які нагадують про травматичну подію. Відповідно, може мати місце виражена поведінка уникнення, мета якої – зменшити контакт із тригерами та спогадами.

Друга група спогадів пов’язана з відсутністю, втратою певних аспектів психічного життя, що зумовлено утворенням психологічних захисних «бар’єрів». До цих симптомів може відноситися втрата пам’яті щодо травматичної події чи окремих її деталей, загальне емоційне «оніміння», почуття загального «відчуження» тощо.

Від чого залежить ризик розвитку цього розладу?

Як уже зазначалося вище, далеко не у всіх людей, які пережили психотравмуючу подію, розвинеться ПТСР. Ризик розвитку цього розладу залежить від багатьох факторів:

Характеристики травми – вид і «доза» травми: чим більша загроза життю, фізична близькість, непередбачуваність і неконтрольованість травматичного чинника, тим більший ризик. Свою роль відіграє також і фактор жорстокості – травми, заподіяні людині людиною, частіше призводять до ПТСР, ніж стихійні лиха та техногенні катастрофи. Підвищує ризик розвитку ПТСР також безпосередня вина жертви у нещасному випадку, гибелі близьких людей, а також присутність фактора зради.

Характеристики потерпілої особи та її поведінкової стратегії подолання психотравми: особливості суб’єктивного сприйняття травми (наприклад, як заслужена кара тощо), особливості долання травми (самоізоляція, вживання алкоголю та ін.), наявність інших психічних захворювань до моменту травми, особистісна незрілість зі схильністю до самозвинувачень, негативним самосприйняттям, перенесені й не опрацьовані травми в дитинстві.

Характеристики соціального оточення потерпілої особи: брак соціальної підтримки, самотність, нездорові реакції з боку рідних (відкинення, звинувачення, замовчування факту травми, стигматизація тощо).

Інші фактори: наприклад, чи травма торкнула одну людину, чи цілу спільноту; наявність супутніх життєвих стресів і проблем, спричинених травмою, так і тих, що існували до травматичної події; доступність форм психологічної допомоги, превентивних програм тощо.

Які сучасні підходи до допомоги особам з ПТСР?

Найбільш ефективними методами допомоги при ПТСР є медикаментозна терапія і психотерапевтичні заходи: фокусована на травмі когнітивно-поведінкова терапія і метод десенсибілізації та опрацьовування травми за допомогою руху очей. Саме вони рекомендовані сучасними протоколами допомоги при ПТСР як метод допомоги першого вибору, що надається звичайно в амбулаторному режимі.

Обидва методи мають між собою багато спільного. Зокрема, вони передбачають ретельне дослідження кожного індивідуального випадку та побудови терапевтичного плану. З огляду на широкий спектр розладів, пов’язаних з психотравмою, можливі супутні розлади та соціальні проблеми, тому цей план може бути дуже різний в окремих пацієнтів, може залучати за потреби соціальні втручання, рідних тощо. Тривалість терапії залежить від ступеня тяжкості ПТСР: при простих формах це може бути доволі короткотривале лікування (6-12 сесій), при комплексних – багато місяців, а то й років.

В обох підходах терапія відбувається згідно з певними стадіями. На першій стадії проводиться пояснення симптомів ПТСР, навчання пацієнтів базовим технікам самодопомоги при появі мимовільних спогадів, тривоги тощо. Велика роль на першій стадії відводиться вирішенню «поточних» проблем та досягненню базової соціальної стабілізації. Важливо забезпечити захист від подальшої травматизації. На першій фазі може встановлюватися терапевтичний альянс з терапевтом, проводитися робота на досягнення певної «внутрішньої» стабілізації, розвиток навичок емоційної регуляції, «накопичення ресурсу». При складних розладах, пов’язаних з комплексною травматизацією у дитинстві, на цій фазі може проводитися тривала робота із внутрішніми «частками» («скривджена дитина», «караюча частка», «самопошкоджуюча» тощо).

На другій фазі відбувається контрольоване «згадування» та відповідна інтеграція спогадів та пов’язаних з ними емоцій, переконань. Це опрацьовування травми відбувається за допомогою одночасного згадування та слідкування пацієнта поглядом за рухом руки терапевта вправо-вліво або ж іншою формою двобічної стимуляції (почерговими дотиками до лівої/правої долоні, аудіостимуляцією тощо). Вважається, що такий подвійний фокус уваги – на травматичному матеріалі та на стимулах, що почергово активують ліву/праву півкулю, орієнтують увагу людини на тому, що відбувається «тут і тепер».

Арсенал технік когнітивної психотерапії доволі широкий – це і тривале згадування травматичної події, когнітивні техніки (написання історії травми та опрацювання як спогадів, так і супутніх переконань та думок щодо цієї події та ін.), техніки перезапису (відкорегованого «перезапису» в уяві) травматичної події тощо. Опрацювання травматичного матеріалу може бути досить швидким у разі простих форм ПТСР і дуже тривалим – при комплексній травматизації, історії множинних травматичних подій. При цьому може чергуватися конфронтація з травмою і завдання першої фази (стабілізації, «накопичення ресурсу»).

Коли травматичний матеріал опрацьований («рани загоєні й більше не болять»), постають завдання третьої фази, яка пов’язана з «оплакуванням втрат та поверненням до життя у нових його реаліях». Терапевт супроводжує пацієнта у опрацюванні спричинених травмою втрат та до формування нових (чи повернення до старих) життєвих цілей, орієнтирів, перегляд власної ідентичності. Терапевт супроводжує пацієнта у розвитку нових навичок, прийнятті важливих життєвих змін, поступово готуючись до завершення терапії.

Головні профілактичні заходи

Для попередження психогенних психічних розладів у дуже великої кількості людей при надзвичайних ситуаціях і формування в них витривалості до дії психотравмуючих чинників варто виділити три головні профілактичні заходи:

це правдива і повна інформація населення про можливі психогенні фактори і породжувані ними реакції людини в цих умовах;

це обов’язково завчасне (не після виникнення надзвичайної ситуації) ознайомлення людей із тим, що їх може очікувати;

це чіткість і оперативність у виконанні заходів захисту, своєчасне надання медико-психологічної допомоги учасникам подій.

Нам важливо також усвідомити й інтегрувати на рівні національної пам’яті наші історичні травми. Бо те, як ми часом намагаємося уникати/приховувати їх, призводить до тих самих «дисоціативних бар’єрів», але вже у нашій суспільній свідомості, і до тих проблем, які маємо у нашій ментальності, – страх, недовіра, жадібність, феномен «моя хата скраю», низька самооцінка тощо.

Ми повинні більше знати про травму, ПТСР і шляхи зцілення, бо, на жаль, травма є частиною життя… Але, на щастя, сумні події нашого життя можуть теж пробуджувати найкращі людські ресурси – як всередині нас, так і довкола, у наших «соціальних мережах» – ресурси взаємодопомоги, любові, віри, надії – і відкривати шляхи зцілення як для окремих людей, так і для нас в цілому, як зраненого суспільства…

Матеріал підготувала: Наталія Карвацька, лікар-психотерапевт, психіатр, медичний психолог, доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка

Корисно знати