ФАХІВЕЦЬ БДМУ ІНФОРМУЄ. Із групи інфекційних паразитарних захворювань шкіри людини у дитячих колективах найбільш часто виявляється короста. Короста відома з давніх-давен, і, на жаль, є досить актуальною і сьогодні. Дане паразитарне захворювання не становить безпосередньої загрози для життя, але досить часто приносить хворим чимало неприємностей, оскільки супроводжується вираженим свербіжем шкіри, значними розчухами, а нерідко й ускладненнями, що, здебільшого проявляються у дітей. Щорічно у світі реєструється до 300 млн випадків корости.
Збудником корости є кліщ, який є внутрішньошкірним паразитом і паразитує у верхніх шарах шкіри. Носієм є тільки людина.
Джерелом зараження є хвора на коросту людина. Зараження відбувається переважно у разі перенесення запліднених самок на шкіру здорової людини при безпосередньому прямому контакті з хворим або через речі, якими він користувався (постільна і натільна білизна, одяг, рушники, рукавички, іграшки, гроші тощо). Трапляються випадки зараження коростою в лазнях, душових, гуртожитках, готелях, транспорті (особливо у поїздах зі спальними вагонами), на пляжах. Заразитися можна також личинками, тоді клінічні прояви розвиваються приблизно через 2 тижні. Короста не є венеричною хворобою, але при статевих контактах із хворим, як правило передається.
Для коростяних кліщів характерний чіткий добовий ритм активності. Впродовж дня запліднена самка кліща перебуває в ходах у шкірі хворого в спокої, а ввечері, переважно між 18 і 21-ю годинами, прогризає нові ходи. Таким чином, посилення свербіжу ввечері і вночі пояснюється добовим біоритмом життєдіяльності коростяного кліща.
Як поширюється дане захворювання
За межами організму людини коростяний кліщ живе 3-5 діб, цим пояснюється рідкість непрямого способу зараження. Кліщ гине за температури вище 50 C, тому кип’ятіння білизни чи прасування її гарячою праскою вбиває його. Кліщі та їхні личинки практично відразу гинуть при температурі нижче нуля, це можна використати в зимовий період для дезінфекції одягу та речей хворих, виставивши їх на мороз.
Факторами, що сприяють поширенню корости серед населення є утримання дітей у колективах (дитячі садки, інтернати, школи), міграція населення (туризм, сезонні роботи, відрядження), нехтування правилами особистої гігієни, несвоєчасне звертання за медичною допомогою, нераціональне самолікування, діагностичні помилки лікарів, відсутність огляду і лікування контактних осіб тощо.
Для класичної корости характерним є свербіж, який посилюється увечері і вночі. Свербіж спостерігається не тільки на тих ділянках тіла, де заглиблюються кліщі, а й рефлекторно на інших. Він посилюється з кожним днем і може набути поширеного характеру. Свербіж іноді може посилитися в процесі лікування корости або зберігатися після закінчення лікування внаслідок подразливої дії ліків. У такому разі його легко усунути шляхом застосування місцевих засобів.
Симптоматика
Характерні коростяні ходи найчастіше можна побачити на бокових поверхнях кистей і пальців, на згинальних і бокових поверхнях променево-зап’ясткових суглобів, ліктів, тильних поверхнях ступень. Це білуваті або бурого кольору лінії, які злегка підвищуються над рівнем шкіри, вони прямі або звивисті, завдовжки 0,5-10 см.
Малосимптомна короста розвивається в осіб, які дотримуються правил особистої гігієни. У таких випадках коростяні ходи відсутні, а кількість висипань незначна зі слабковираженим свербіжем.
Лікована короста спостерігається в осіб, які неправильно чи недостатньо лікувалися протипаразитарними засобами, або в осіб, які лікувалися кортикостероїд- ними мазями, що зменшують вираженість запальних явищ і свербіж, але не виліковують коросту. При цьому клінічна картина хвороби змінюється, і це утруднює діагностику.
Короста у дітей має свої особливості
Короста у дітей має свої особливості, що є невластивими перебігу корости у дорослих. У дітей грудного і раннього дитячого віку коростяні висипання локалізуються на будь-якій ділянці тіла, в тому числі на обличчі, шиї, волосистій частині голови і особливо на долонях та підошвах. Значна частина висипань зосереджується на шкірі нижніх кінцівок (стегна, гомілки, кісточки, внутрішні поверхні ступень). Можлива наявність бульозних елементів у типових місцях локалізації корости, особливо на долонях і підошвах. У разі корости в дітей грудного і раннього дитячого віку наявні уртикарні елементи, висипання більш соковиті з ексудативним характером. У ділянці міжпальцевих складок кистей, на бокових поверхнях пальців висипань може й не бути. У хворих на коросту дітей дуже виражений свербіж, що порушує сон. У грудних дітей коростяний кліщ може уражувати й нігті, вони потовщуються, стають крихкими, на поверхні їх утворюються поздовжні і поперечні тріщини. У дітей дошкільного віку клінічні прояви корости можуть бути мінімальними, коростяних ходів мало або вони слабко виражені.
Короста може спричинити значні ускладнення у хворих
Внаслідок розчухів на шкірі можуть виникати гноячкові хвороби – піодермії, іноді з явищем екзематизації; алергійні процеси на шкірі – дерматити, екзема. Можуть розвиватися також ускладнення з боку внутрішніх органів та особливо невротичного характеру.
Протиепідемічні заходи
З метою організації дезінфекції та обліку хворого на коросту до санепідемстанції надсилають про хворого повідомлення встановленої форми; заповнюється карта епідемічного обстеження вогнищ корости; проводиться огляд контактних осіб, диспансерне спостереження за особами, що перехворіли на коросту, з повторним оглядом через 3-4 тижні; речі хворих дезінфікують, білизну кип’ятять, прасують гарячою праскою, матраци виставляють на мороз; проводять санпросвітницьку роботу серед різних верств населення.
Звичайно, одних зусиль медиків замало для ліквідації проблеми корости. Дітей змалку потрібно привчати користуватися індивідуальною білизною, одягом. дотримуватися правил особистої гігієни. Потрібно зважати, що росту захворюваності на коросту сприяє міграція населення, дитяча безпритульність, збільшення осіб без постійного місця проживання, порушення санітарних норм та правил у дитячих дошкільних закладах, школах, студентських гуртожитках, ПТУ. При появі перших ознак корости потрібно звернутися до лікаря-дерматолога.
Матеріал підготувала: Тетяна Височанська, асистент кафедри дерматовенерології
