Стрес (від англ. Stress – напруга, тиск) – неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні,
яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи.
Види стресу
Фізіологічний стрес пов’язаний з об’єктивними змінами умов життєдіяльності людини. Стресорами при цьому можуть бути мікроклімат, радіація, шум, вібрація, природні стихійні лиха (землетрус, повінь, виверження вулкану) та навіть затоплення квартири сусідами.
Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів, яка залежить від особистісних характеристик, соціального статусу, рольової поведінки, віку, вихованості, життєвого досвіду.
Три стадії розвитку стресової ситуації
Г. Сельє запропонував виділити три стадії розвитку стресової реакції:
1. тривожності
2. резистентності
3. виснаження.
Різноманітні види стресорного впливу на організм вважаються одними з основних причин виникнення патологічних станів, розвитку захворювань, загострення уже наявної патології та, як наслідок, росту захворюваності населення. Будучи типовим супутником сучасного життя, стрес стає найважливішим етіопатогенетичним фактором зростаючої кількості різноманітних захворювань, в тому числі серцево-судинної та цереброваскулярної патологій, і залишається ведучим у зростанні захворювань та смертності населення України. Провідну роль в патогенезі судинних хвороб відіграють зміни ендотелію судин та порушення мікроциркуляції, пов’язані з підвищенням функціональної активності судинно-тромбоцитарної ланки системи гемостазу внаслідок дії гормонів стресу.
Порушення судинного тонусу позначають термінами “гіпертонія” і “гіпотонія”, а змінувеличини артеріального тиску – “гіпертензія” і “гіпотензія”.
У розвитку гіпер- і гіпотензивних станів важлива роль відводиться порушеннюнейрогенного і базального компонентів судинного тонусу. Нейрогенний компонент судинного тонусу визначається в основному інтенсивністю еферентних норадренергічних впливів бульбарного судинного центру, активність якого залежить від характеру аферентних впливів з різних рефлексогенних зон, від регулюючих впливів з гіпоталамічної зони, з кори головного мозку.
Базальний судинний тонус включає структурний і міогенних компоненти. Структурний компонент обумовлений кількістю колагенових і еластичних волокон в судинах, а так само їх якісним складом. Міогеннй компонент формується за рахунок гладком’язових елементів, що мають здатність до спонтанної електричної активності. Регулювання базального судинного тонусу забезпечується гормонами (мінерало-і глюкокортикоїди, вазопресин, альдостерон, тироксин), БАР (гістамін, серотонін, простагландини, кініни), продуктами метаболізму (молочна, піровиноградна кислоти, жирні кислоти, СО2, амінокислоти). Судинний тонус є найважливішим параметром стану артеріального тиску. Порушення судинного тонусу супроводжуються розвитком гіпертензивних та гіпотензивних станів.
Лікування порушення тонусу судин передбачає:
1. Повноцінний сон; час сну обов’язково має припадати на ніч.
2. Мінімальне фізичне навантаження: воно сприяє нормалізації судинного тонусу.
3. Більше часу проводити на свіжому повітрі.
4. Раціональне харчування.
5. Водні процедури.
6. Діафрагмальне дихання.
Використання такого комплексу заходів часто поєднують з терміном «здорового способу життя» і може сприяти повноцінній адаптації людини в сучасних умовах сьогодення.
Матеріал підготував: Плеш І.А. – проф., завідувач кафедри догляду за хворими та ВМО.
