26 квітня 1986 року о 01.23 сталася найбільша техногенна аварія в історії людства – вибухнув четвертий реактор Чорнобильської АЕС, розташованої у м. Прип’ять Київської області.
Сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря, становила 50 мільйонів кюрі, що в 30-40 разів більше, ніж при вибуху бомби в Хіросімі в 1945 році.
Лише наступного дня, після того як у Швеції за рівнем радіації визначили, що в Україні сталася аварія, уряд СРСР повідомив про Чорнобильську трагедію. Від вибуху і гасіння пожежі, що тривала близько 10 днів, загинула 31 особа і понад 200 було госпіталізовано. За неофіційною статистикою, в Україні померло щонайменше 15 тисяч осіб, які були уражені в результаті аварії на Чорнобильській АЕС.
Жахлива аварія призвела до радіоактивного опромінення величезної кількості людей, до забруднення води й довкілля.
Радіацією забруднено понад 54 тис. кв. км. території, постраждало понад 3,4 млн людей, з яких 1,5 млн. — діти. Смертоносна пляма накрила понад 1000 українських міст і сіл. На території України утворилася так звана 30-кілометрова “зона відчуження”, з якої терміново були відселені жителі задля порятунку їхніх життів.
У “зону відчуження” прибували фахівці, яких відряджали на проведення робіт на аварійному блоці і навколо нього, а також військові. Пізніше цих людей стали називати “ліквідаторами”. Вони працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їхнє місце приїжджали інші – їх було приблизно 240 тисяч осіб. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки – приблизно 600 тисяч осіб.
Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986-го року четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним “саркофагом”, збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, а Чорнобильську АЕС знову ввели в експлуатацію. Однак великі пожежі і аварії в 1991-му та в 1996 роках призвели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000 році був зупинений останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу.
Одним із найбільш прикрих уроків Чорнобильської аварії, безумовно була абсолютна відсутність йодної профілактики. За існуючою на той час законодавчою і нормативною базою, інструкціями, кожна атомна електростанція повинна була бути забезпеченою відповідною кількістю препаратів йоду, якої мало вистачити для захисту не лише персоналу станції, а й населення, яке мешкає навколо неї. Насправді на момент аварії на станції не було майже ніяких запасів, і препарати йоду необхідно було терміново збирати по всій Україні. І як наслідок, через 29 років, зареєстровано майже 6050 випадків раку щитоподібної залози у осіб, які на момент аварії були дітьми або підлітками.
Внаслідок аварії на ЧАЕС постраждали 3,4 млн осіб, на забруднених територіях проживає 2,2 млн, були евакуйовані 91 тис. людей, причому, на жаль, деякі реевакуйовані внаслідок того, що ті райони, в які було переселено людей, виявилися ще більше забрудненими, ніж ті, звідки їх вивезли.
Серед постраждалого населення протягом років, що минули, виявлялося значне зростання захворюваності і смертності, також мало місце зниження фінансування заходів, спрямованих на усунення наслідків, згортання дозиметричного контролю, що призвело до унеможливлення своєчасного обґрунтованого перегляду меж зон забруднення.
Другим етапом інформаційної складової наслідків аварії на ЧАЕС був етап інформаційної вседозволеності, коли почали з’являтися публікації, які не мали під собою жодних підстав, наприклад про генетичні наслідки аварії на третій рік після неї. Цей період пов’язаний із низьким рівнем обізнаності з питань радіаційної безпеки як серед населення і журналістів, так і серед фахівців.
Третій етап — інформаційна дезорієнтація. Він триває і нині й проявляється у вигляді абсолютної недовіри населення до дій центральних та місцевих органів влади та медичних працівників щодо ліквідації наслідків аварії та запобігання подальшому розвитку її негативних наслідків, перш за все медичних. За результатами аналізу даних опитування, проведених фахівцями ДУ «Інститут гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзеєва НАМН України» та Інституту атомного бомбардування Нагасакі, в якому взяли участь 2379 осіб, які пам’ятають аварію на ЧАЕС, а їх діти народилися після аварії, на сьогодні найбільшу небезпеку, на думку цих людей, становить саме можливість аварій із викидом радіації. Оцінка рівня сприйняття радіаційної ситуації в динаміці серед людей, які живуть на забруднених територіях, показала, що, на їх думку, найбільшу шкоду здоров’ю наносить саме радіаційне забруднення.
26 квітня є днем національної жалоби, пам’яті про найбільшу техногенну катастрофу та вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, науковців, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам’яті українського народу. Нехай ніколи не замовкають дзвони людської пам’яті, що не даватимуть забути про трагедію.
Український народ за свою історію пережив безліч руйнівних природних і суспільних катаклізмів, у яких гинули мільйони людей. Незважаючи на це, нація розвивалася, протиставляючи темряві руйнації світлу радість оновлення за віковими законами всесвіту: на зміну ночі приходив день, зима змінювалася весною, підростали нащадки, які з новою силою вірили у життя. І кожен з нас, переживши особисті негаразди, щовесни вірить і сподівається на те, що доля до нас і наших родин буде милосерднішою, всі біди залишаться в минулому. Бо без віри у те, що завтра буде краще, ніж учора, мабуть, взагалі не варто було б жити.
Матеріал підготували: завідувач кафедри внутрішньої медицини, клінічної фармакології та професійних хвороб Оксана Хухліна, доцент кафедри Володимир Гайдичук.
