Основною метою пропаганди здорового способу життя серед населення є корекція поведінки в напрямі, що забезпечує збереження та зміцнення популяційного й індивідуального потенціалу фізичного здоров’я і зниження психоемоційної напруги на підставі їх визначення у взаємозв’язку з умовами матеріального й соціального благополуччя, наявністю та ступенем відбиття внутрішніх, зовнішніх і поведінкових факторів ризику.
Формування у громадян розумного ставлення до власного здоров’я повинно будуватися за визнаним психологією алгоритмом процесу виховання – „знання – переконання – певні дії”. Лише одна інформація, яку надають медики пацієнтам, без сформування у них переконаності в життєвій необхідності змін у звичках, способі життя та настановної мотивації до цього, не забезпечить відповідних цілеспрямованих дій.
Процес формування переконаності підпорядковується закономірностям утворення та змінювання умовних рефлексів і у своєму розвитку має три стадії. На першій стадії такого процесу переконання малостійкі, мають ситуативний характер, на другій – є більш стійкими, але внаслідок недостатньої сформованості вольового компоненту реалізуються лише в окремих випадках. На третій стадії переконання перетворюються у принципи, які регулюють поведінку людини в усіх ситуаціях. Це необхідно враховувати при плануванні та проведенні загалом санітарно-освітньої роботи і з питань профілактики хвороб.
Абстрактне просвітництво поза конкретним зв’язком з життям і поведінкою конкретних пацієнтів не сприяє формуванню переконаності. Не варто обмежуватися лише наспіх наданими порадами. Необхідно настирливо роз’яснювати життєву необхідність систематичного контролю артеріального тиску, маси тіла, виконання заходів щодо їх нормалізації, а також корисність збільшення до розумної межі рухової фізичної активності.
На основі проведених досліджень сформовано засоби впливу, що зазвичай повинні використовувати медпрацівники у практичній діяльності, здійснюючи санітарно-освітню пропаганду:
– на індивідуальному рівні – бесіди та короткочасні інтервенції з питань здорового способу життя під час прийому, диспансерних обстежень, профоглядів, відвідування хворих на дому, а також вручення санітарно-освітніх матеріалів (пам’яток, листівок, буклетів і т. і.), відповіді за телефоном довіри;
– на груповому рівні – практичні заняття у школах, університетах, лекторіях здоров’я при відділеннях профілактики поліклінік, будинках ветеранів, оздоровчих і навчальних закладах, за місцем роботи, відпочинку або мешкання слухачів, вечори запитань і відповідей, засоби наочної пропаганди;
– на популяційному рівні – інформування населення через засоби масової інформації.
У будь-якому випадку потрібно додержуватися загальних методичних принципів, що пов’язані з психологічними особливостями сприймання інформації – вона повинна мати позитивний характер, певний ступінь новизни, бути співвіднесеною хоча б приблизно з поінформованістю слухачів щодо цього питання, емоційно забарвленою. Поради й рекомендації повинні бути конструктивними, а не заборонними, з урахуванням статі, віку, рівня освіти, професії та стану здоров’я, а також соціально-трудових характеристик.
Матеріал підготував завідувач кафедри соціальної медицини та ООЗ
доцент Ігор НАВЧУК
