Сучасний ритм життя часто не залишає людині можливість задуматися про своє здоров’я:
повсякденні завдання та обов’язки виходять в його очах на перше місце, і, прагнучи вирішити ці проблеми, які здаються йому першочерговими, людина відкладає думки про здоров’я в довгий ящик. Така поведінка може стати причиною виникнення цілого ряду серйозних захворювань, в тому числі серцево-судинних. На початку третього тисячоліття серед всіх причин захворюваності та смертності на перше місце вийшла саме проблема серцево?судинних захворювань та цукрового діабету.
За даними ВООЗ, чисельність хворих на цукровий діабет у всьому світі в 1990 р. становила 80 млн осіб, у 2000 р. – 160 млн, а до 2025 р. прогнозують, що їх кількість зросте до 300 млн осіб. Приблизно 90 % усієї популяції хворих на цукровий діабет становлять особи з цукровим діабетом 2-го типу, 70–80 % яких мають артеріальну гіпертензію. Поєднання цих двох взаємопов’язаних патологій несе в собі загрозу передчасної інвалідизації та смерті хворих від серцево-судинних ускладнень. При цукровому діабеті 2-го типу без супутньої артеріальної гіпертнезії ризик розвитку ішемічної хвороби серця та інсульту підвищується в 2–3 рази, ниркової недостатності – у 15–20 разів, повної втрати зору – у 10–20 разів, гангрени – у 20 разів. При поєднанні артеріальної гіпертензії та цукрового діабету ризик цих ускладнень підвищується ще в 2–3 рази навіть при задовільному контролі метаболічних показників. Ще G.A Reaven в 1988 р. висунув гіпотезу щодо синдрому Х, в основу якої лягло поєднання артеріальної гіпертензії, гіпертригліцеридемії, яка супроводжується зниженням рівня холестерину ліпопротеїнів високої щільності, гіперінсулінемією, порушенням толерантності до вуглеводів або цукровим діабетом 2-го типу. В 1989 р. N. Kaplan описав «смертельний квартет», включивши до вказаних змін абдомінальне ожиріння. Частота виявлення метаболічного синдрому за відповідними критеріями в популяції дорослих становить 25–40 %. В індустріально розвинених країнах серед населення віком понад 30 років поширеність метаболічного синдрому становить 10–20 %.
Метаболічний синдром частіше виявляють у чоловіків, у жінок його частота зростає в постменопаузальний період.
Основою формування метаболічного синдрому є інсулінорезистетнтність (нечутливість клітин до інсуліну), яка є прогностичним чинником розвитку не тільки цукрового діабету, а й артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, а також незалежним фактором розвитку атеросклерозу. У багатьох випадках ініціюючим моментом виникнення інсулінорезистентності слугує надлишкова маса тіла. Епідеміологічні дані свідчать, що в осіб з ожирінням ймовірність розвитку артеріальної гіпертнезії на 50% вища, ніж у осіб із нормальними цифрами артеріального тиску.
Метаболічний синдром діагностують при наявності наступних критеріїв:
- Абдомінальне ожиріння (окружність талії у чоловіків?90 см, у жінок ?80 см)
- Підвищення рівня тригліцеридів (?1,7 ммоль/л)
- Зниження рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності (<1,03 ммоль/л)
- Підвищення рівня артеріального тиску (систолічний тиск?130 мм рт.ст, діастолічний тиск ?85 мм рт.ст)
- Підвищення рівня глюкози в плазмі натще (?5,6 ммоль/л).
- Гіперурикемія (рівень сечової кислоти в плазмі крові> 0,383A ммоль/л).
Поєднання окремих компонентів може розглядатися в рамках метаболічного синдрому за наявності трьох із вказаних, обов’язковим із них є інсулінорезистентність.
Метаболічні порушення часто починають формуватися ще в підлітковому та юнацькому віці задовго до клінічної маніфестації цукрового діабету 2A типу, артеріальної гіпертензії та атеросклеротичних уражень судин. Зрозуміло, що не всі компоненти метаболічного синдрому зустрічаються одночасно. Яким фенотипом проявиться метаболічний синдром, залежить від взаємодії генетичних факторів та факторів зовнішнього середовища. При метаболічному синдромі відбуваються патологічні зміни у всіх системах організму. Для нього характерне вісцеральне (внутрішнє) ожиріння. ВООЗ розглядає ожиріння як епідемію, що охопила мільйони людей: на сьогодні в більшості країн Західної Європи ожирінням (індекс маси тілаA > 30 кг/м2) страждає від 10 до 25% населення, у США – від 20 до 25%. Надмірну масу тіла (індекс маси тіла > 25 кг/м2) в індустріально розвинутих країнах, окрім Японії та Китаю, має близько половини населення.
Одним із перших клінічних проявів метаболічного синдрому виступає артеріальна гіпертензія. Для метаболічного синдрому характерні не тільки підвищення артеріального тиску, особливо вночі, але і його варіабельність впродовж доби. Оскільки у більшості пацієнтів із метаболічним синдромом виявляється недостатнє зниження артеріального тиску вночі і висока його варіабельність, слід вважати цю групу потенційно небезпечною щодо виникнення фатальних серцево-судинних ускладнень, навіть порівняно з хворими на гіпертонічну хворобу.
Лікування метаболічного синдрому переслідує відразу дві цілі: усунути причину, що викликала цей синдром, і фактори ризику розвитку захворювань серцево-судинної системи, якщо вони є. Як згадувалося вище, більшість людей, які страждають метаболічним синдромом, мають надлишкову вагу і ведуть малорухливий спосіб життя. Зміна способу життя ? це один із найголовніших підходів до лікування метаболічного синдрому, який включає в себе корекцію надлишкової ваги, підвищення фізичної активності. Зниження ваги зазвичай вимагає спеціально розробленої багатогранної програми, що включає в себе дієту і заняття фізичними вправами. При цьому не можна дотримувати жорстку дієту, оскільки це може призводити до зворотнього результату. Вагу потрібно знижувати поступово не більше 2?4 кг на місяць. Вуглеводи повинні складати 50% раціону. Щоденно необхідно з’їдати не менше як400 говочів та фруктів, особливо тих, які містять багато калію. Жири не повинні складати більше 30% раціону, із них ? 1/3 тваринного походження, а 2/3 – рослинні жири. В дієту необхідно включати 10?15 г рослинної олії (соняшникової, оливкової, лляної). Сьогодні спостерігається тенденція до широкого застосування середземноморської дієти у хворих із метаболічним синдромом, яка включає морську рибу, морепродукти, велику кількість овочів, фруктів, оливкову олію, макарони із твердих сортів пшениці, хліб із муки грубого помолу, кисломолочні продукти. Крім того, останні дослідження показали, що в порівнянні з дієтою, заснованю на низькому вмісті жирів, середземноморська дієта дає більш значне зниження ваги, а також поліпшення рівнів артеріального тиску, холестерину. Другим напрямком роботи по усуненню наслідків метаболічного синдрому є підвищення фізичної активності. Фізичні навантаження повинні бути регулярними, але неінтенсивними. Показані некваплива ходьба, плавання, велосипедні прогулянки. Починають з 10?15 хвилинних тренувань, поступово збільшуючи їх тривалість до 40 хвA на день.
Однак всі перелічені заходи навряд чи принесуть результат негайно: потрібно досить значну кількість часу для того, щоб зміна режиму харчування і поступове збільшення фізичних навантажень призвели до зниження ваги, покращення обміну речовин і зникнення симптомів метаболічного синдрому. Обставини можуть скластися так, що людині потрібно досягти більш швидкого і ефективного результату. У разі, якщо ситуація вимагає кардинального і термінового втручання, фахівці рекомендують вдатися до медичного лікування симптомів метаболічного синдрому. Вкрай важливо при цьому пам’ятати, що медикаментозне лікування повинно здійснюватися не інакше як під постійним наглядом лікаря, оскільки тільки він в змозі відстежити динаміку впливу тих чи інших препаратів і при необхідності вчасно скорегувати терапію.
Матеріал підготували: завідувач кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб Тетяна Ілащук, асистент Наталія Бачук-Понич.
