Основними ознаками психічного здоров’я особистості традиційно вважають – здатність любити та здатність працювати! Принаймні, так вважав засновник психоаналізу – Зігмунд Фройд.
Відома психоаналітик Ненсі Мак-Вільямс додала ще одну важливу характеристику здоров’я особистості – здатність грати!
Для того, щоб людина могла любити, працювати, грати та отримувати задоволення від цих справ, вона повинна володіти наступними 16 основними ознаками психічного та емоційного здоров’я:
- Здатність любити іншого таким, який він є. Здатність захоплюватись, відкриватись, бути щирим та відданим, приймати недосконалість іншого, без ідеалізації та знецінювання. Це стосується як батьківської любові до дітей, так і партнерських стосунків.
- Здатність працювати. Це здатність створювати та творити те, що має цінність для людини, сім’ї та суспільства. Людям важливо усвідомлювати, що те, що вони роблять, має зміст та значення для Інших. Це здатність привносити у світ щось нове, важливе та отримувати від цього задоволення. Йдеться про здатність знайти і вибрати справу, якій людина присвячує себе, отримувати задоволення від виконання цієї роботи, спиратися на той сенс, який в цю справу вкладає людина і який з цієї справи має для себе.
- Здатність грати. Це здатність дорослих людей «грати» словами, символами. Це можливість використовувати метафори, іносказання, гумор, символізувати свій досвід та отримувати від цього задоволення. Гра дозволяє переходити від «відсторонено-спостерігаючої» позиції свого життя в «активну» – бути творцем своєї діяльності. Тому дорослим потрібно більше співати, танцювати, займатись спортом, використовувати гумор, а не спостерігати за тим, як це роблять інші!
- Здатність до безпечних стосунків. Це здатність будувати і підтримувати здорові, стабільні, безпечні та довготривалі відносини з близькими людьми (більш ніж 5 років). Такий досвід – безпечної прив’язаності людина, насамперед, отримує в ранньому дитинстві. Дитина, що росте в стосунках безпечної прив’язаності, виростає в дорослого, здатного будувати відносини на основі безпечної прив’язаності. Також, як доводять численні дослідження, таким стосункам можна навчитись завдяки ефективній психотерапевтичній роботі з психотерапевтом/психологом в атмосфері безпеки та довіри.
- Здатність до автономії. Здатність «прислухатись» до своїх потреб та бажань, спиратись на почуття власної сили та незалежності.
- «Постійність себе та об’єкта», ідентичність, інтегрованість. Здатність переживати різноманітні стани та почуття одночасно, наприклад, амбівалентні почуття до однієї людини, одночасно гнів та любов, роздратування та ніжність. Це здатність відчувати конфлікт і при цьому «не руйнуватись» і «не розщеплюватись». Здатність описувати себе та інших в цілісності: не «він чудовисько» або «я огидний», не «він ідеальний» або «я сама досконалість», а у всій повноті якостей, з плюсами і мінусами, сильними і слабкими сторонами. Сюди також належить почуття пов’язаності у часі, відчуття сталості особистості: «ось я був дитиною», «ось я дорослий» – та сама людина, «якоюяким я буду й через 10 років». Це здатність враховувати й інтегрувати все те, що дано від природи й те, що людина змогла у собі розвинути. Це почуття єдності з тілом: «це частина моєї особистості, це я, і я піклуюсь про нього». Прикладом порушення цього пункту є «напад» на власне тіло, коли воно несвідомо не сприймається як частина себе, воно стає чимось окремим, таким, що можна змусити голодувати або різати й ін.
- Здатність відновлюватись після стресу (сила Его). Це здатність долати стрес адекватними екологічними способами. Якщо у людини достатньо сили «Его», то вона у складних ситуаціях життя не використовує ригідні форми захисту: захворювання, регрес до безпорадності, як механізм захисту на всі випадки життя, а можливість адаптовуватись до нової ситуації та «виходити» з неї з найменшими «втратами».
- Реалістична та надійна самооцінка. Така людина здатна помічати свої недоліки, але в цілому ставиться до себе добре, вона здатна вчитись на помилках, й тому може їх визнавати й не піддавати себе жорсткій критиці. Це здатність бути до себе доброзичливим й прагнути до самодосконалості, але не вимагати від себе недосяжного.
- Система ціннісних орієнтацій (цінності, моральний центр особистості). Це здатність розуміти моральні та етичні норми, їх зміст, при цьому бути гнучким у їх дотриманні, без «морального безумства» або антисоціальної поведінки.
- Здатність витримувати емоції (відчувати весь спектр емоцій: зацікавленість, задоволення, сором, страх, пригніченість, зневагу, відразу та ін.). Це вміння залишатись і бути зі своїми емоціями, переживати їх, при цьому не діяти під їх впливом. Здатність витримувати всі свої емоції спирається на здатність відокремлювати думки та емоції від автоматичних дій, здатність відрізняти зовнішню реальність дій від внутрішньої реальності почуттів. Тобто це одночасна здатність залишатись в контакті зі своїми почуттями, й з думками – своєю раціональною частиною. Наприклад, якщо людина відчуває гнів – це не одне й те саме, що нападати на іншого.
- Здатність до усвідомлення (рефлексії), інсайту. Здатність розрізняти себе та іншого, здатність побачити те, що відбувається ніби «збоку». Люди, які володіють рефлексією здатні визначати що саме є їх проблемою, й відповідно максимально вигідно для себе вирішити її. Одним з важливих показників здатності усвідомлювати себе є почуття гумору.
- Почуття відокремлення (ментальності). Здатність усвідомлювати те, що ти це ти, а інший це інший. «Інші» – це зовсім окремі особистості, зі своїми власними особливостями, особистісною та психологічною структурою. Це дозволяє людині розуміти, що мотиви іншої людини можуть відрізнятись від тих, які вона їм приписує, що дії іншого не обов’язково пов’язані з нею. Відокремлення – це розуміння того, що у іншого є наміри, які стосуються його власних контекстів. В нормі ця здатність формується у дитини після трьох років.
- Гнучкість у використанні психологічних механізмів захисту у відповідності до обставин. Відхилення у розвитку цієї здатності помітні тоді, коли людина у всіх випадках життя та у різних ситуаціях використовує лише один тип захисту, наприклад, у стресових ситуаціях чи виникненні труднощів – несвідомо «впадає у хворобу».
- Баланс між спрямованістю на себе й спрямованістю на інших, на соціум. Це здатність утримувати баланс між тим, що я роблю для себе, й тим, що я роблю для інших. Це можливість бути собою й піклуватись про власні інтереси, враховуючи при цьому інтереси іншої людини, з якою є стосунки. Якщо не має рівноваги у цій сфері, то у людини можуть спостерігатись ознаки депресії, з одного боку – почуття самотності, або екзистенційного відчаю, з іншого – «я поганий, зі мною щось не так», «я егоїстичний, не допомагаю іншим» та ін.
- Почуття вітальності. Здатність бути та відчувати себе живим. Здатність до ентузіазму, до продукування смислів. Без цієї здатності людина може бути здоровою, «нормальною», але відчуває себе ніби «неживою».
- Здатність до прийняття того, що ми не здатні змінити. Це здатність щиро та чесно сумувати, відчувати біль, скорботу у зв’язку із тим, що неможливо змінити, продовжуючи жити. Прийняття своєї обмеженості й оплакування того, чого людина хотіла би мати, але за певних обставин не може мати.
Матеріал підготувала: Любов Любіна – кандидат психологічних наук, старший викладач кафедри психології та філософії, психолог-консультант медико-психологічного центру
