21 березня за рішенням 30 сесії генеральної конференції ЮНЕСКО був призначений Всесвітній день поезії. Це свято відзначається з 1999 року. Рішення про встановлення даного свята було прийнято в зв’язку з тим, що поезія може допомогти людині розгадати найскладніші питання. Вона формує громадську думку і в той же час передає внутрішні переживання як самого автора, так і читачів. Представники ЮНЕСКО вважають, що поезія була і залишається найважливішою частиною сучасного мистецтва. Тому людство повинно навчитися цінувати поетичні рядки і знаходити в них справжнє багатство. Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості.
Генеральний директор ЮНЕСКО закликав усі держави, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона грає в діалозі між культурами — у діалозі, який є гарантом миру.
Поезія – це мистецтво, що відтворює життя, вірує у правду і любов, радощі і страждання, зустрічі і розлуки, тому вона, поезія – житиме вічно!
У житті все починається з чогось: річечка зі струмочка, дерево із коріння. Так і в поезії. Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Стус, Олесандр Олесь, Дмитро Павличко, Володимир Сосюра, Борис Олійник, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко… – ці імена входять в наше життя з дитинства і залишаться з нами до кінця. Кожний знаходить в них щось своє, близьке і зрозуміле.
Ну що б, здавалося слова?
Слова та й голос –
Більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує. Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть між люди! Т.Шевченко
Тарас Григорович Шевченко. Його сміливо можна назвати символом української нації, творчість якого присвячена боротьбі нашого народу за свободу та рівність і проти поневолення. Ворог за часів Тараса Шевченка у українців був той самий, що і зараз – москалі. Тож вірші нашого видатного поета у часи війни з росією звучать по-особливому і несуть нові сенси.
У своїй творчості Тарас Шевченко сформулював та обґрунтував національну ідею — звільнення людини від будь-якого гніту та неволі, здобуття Україною незалежності, реалізація нею свого власного шляху розвитку та призначення.
У поемі “Сон”(1844р.) поет пізнавши москалів аналізує психологічно московську вдачу, описує людські характери взагалі і між ними змальовує москаля:
У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни.
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
І сьогодні вірші Тараса Шевченка, Кобзаря та Пророка, як ніколи є актуальними, вони надихають українців на боротьбу з окупантом. Понад 200 років тому він у культурному плані повстав проти Російської імперії, а сьогодні їй протистоїть вся Україна. Він боровся за нашу свободу словом — ми боремося ділом!
Його творчість у контексті останніх подій не дає нам змоги засумніватись у правдивості його пророцтв. Більш свідомо вчитуємося у рядки “Кобзаря” і переконуємося, що всі вони звернені до нас, українців XXI століття.
Бо ще тоді, коли писав він ці пророчі слова, вірив, що Україна оновиться.
Через біль, вогонь, кров і муку. Але оновиться. І постане, як Фенікс з попелу, прекрасною і всесильною.
Сучасна Україна творилася упродовж віків. Зокрема українська література.
Королевою сучасної поезії в Україні безумовно є видатна українська письменниця-шістдесятниця Ліна Костенко. Американський літературознавець Джордж Луцький зауважив, що вона змогла своїми віршами достукатися до серця кожного. Її творчий доробок знає більшість українського цивілізованого люду. Від романтичної “Марусі Чурай” до “Записок українського самасшедшего”…. Події, що відбулися в Україні за 30 років Незалежності, не змогли не позначитися на творчості такої особистості. Якщо нація має таких поетів, вона незнищенна.
Ліна Костенко одна з перших відгукнулася на вторгнення Росії на територію України ще 2014 р.
Після повномасштабного вторгнення Росії на територію України Ліна Костенко підтримала свій народ та звернулася до російської влади, яка таїть злобу на український народ, намагаючись відібрати українські землі, руйнуючи міста та відбираючи життя мирних громадян.
Ми зараз проходимо через біль, вогонь, кров і муку. Аби постати оновленими і могутніми. Українське слово — це теж потужна зброя. Сила поезії — в здатності пам’ятати і нагадувати.
Ліна Костенко взяла на себе обов’язок поставити нас, сучасників, перед нормами, що їх виробляло людство впродовж століть, замислитися над сутністю власного життя, зосередитися на усвідомленні себе дітьми української землі.
Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
Матеріал підготувала бібліотекар І кат. Світлана Тулевська
