Щороку 3 грудня світова спільнота відзначає Міжнародний день людей з інвалідністю. Ця дата, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН у 1992 році, є не святковим днем у традиційному розумінні, а радше символічним нагадуванням про необхідність забезпечення рівних прав, можливостей та повноцінної участі людей з інвалідністю в житті суспільства.
Історія та мета дня
Історія цього дня бере початок з 80-х років XX століття, коли ООН проголосила 1983–1992 роки Десятиліттям людей з інвалідністю. Проведення Міжнародного дня спрямоване на привернення уваги до проблем цієї частини населення, захист їхньої гідності та прав, а також наголошення на перевагах, які може отримати суспільство від їхньої участі в усіх сферах життя.
Ключова мета — сприяти формуванню інклюзивного та безбар’єрного середовища, де кожна людина, незалежно від її фізичних, сенсорних, психічних чи інтелектуальних порушень, може реалізувати свій потенціал.
Коректна термінологія та права
Важливим аспектом взаємодії є коректність звернення. Згідно з Довідником безбар’єрності та світовою практикою, правильним терміном є “людина з інвалідністю” (person with disabilities), а не “інвалід” чи “людина з обмеженими можливостями”. Такий підхід підкреслює, що перш за все це людина, а інвалідність є лише однією з її характеристик або станом здоров’я.
Права людей з інвалідністю закріплені в Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, яку ратифікувала і Україна. Цей документ наголошує на повазі до притаманної гідності, індивідуальній самостійності та праві на повне і ефективне залучення до всіх аспектів життя суспільства нарівні з іншими.
Ситуація в Україні: виклики сучасності
В Україні, як і в усьому світі, цей день є приводом оцінити, що вже зроблено для інтеграції людей з інвалідністю, і сфокусуватися на невирішених проблемах. З початком повномасштабного вторгнення Росії, кількість людей з інвалідністю в країні значно зросла внаслідок поранень військових та цивільних осіб. Це ставить перед державою нові, масштабніші виклики у сфері реабілітації, забезпечення доступності інфраструктури та соціального захисту.
Сьогодні, в умовах повномасштабної війни та повоєнного відновлення, як ніколи актуальним є створення справді безбар’єрного простору в Україні. Йдеться про комплексний підхід, що охоплює фізичний, інформаційний та соціальний виміри, щоб кожен громадянин міг повноцінно жити, працювати та робити свій внесок у перемогу та відновлення країни.
Фізична безбар’єрність означає доступність транспорту, будівель, громадських місць — від пандусів і ліфтів до адаптованих санвузлів. Інформаційна безбар’єрність передбачає легкий доступ до інформації, використання зрозумілої мови, субтитрів, аудіодескрипції та жестової мови. Соціальна безбар’єрність долає упередження та стигму, сприяє інклюзивному спілкуванню та рівним можливостям працевлаштування.
Міжнародний день людей з інвалідністю — це день, який нагадує, що інвалідність — це не вирок, а лише особливість, з якою можна повноцінно жити за умови підтримки суспільства та створення відповідних умов.
Інклюзія — це не просто дотримання формальних вимог чи прояв милосердя; це інвестиція в людський капітал та сталий розвиток нації. Суспільство, яке поважає та цінує різноманітність своїх членів, є сильнішим і стійкішим. Забезпечуючи рівні права та можливості для людей з інвалідністю, ми будуємо зрілу, справедливу та гуманну державу, здатну подолати будь-які виклики.
Доцент кафедри хірургії №2 Валентин ГРОДЕЦЬКИЙ
