Сказ – це гостра зоонозна інфекційна хвороба людей та тварин, яка викликається нейротропним вірусом, характеризується ураженням центральної нервової системи з вираженою клінікою енцефаліту зі смертельним наслідком.
В Україні в останні роки спостерігається зростання захворюваності на сказ серед тварин!
Серед людей в нашій країні щорічно реєструються поодинокі випадки на цю недугу!
Погіршила епізоотичну ситуацію зі сказу війна, адже появилося багато безпритульних собак без догляду!
У 2024 році за антирабічною допомогою у ЗОЗ Чернівецької області звернулося 887 осіб, з них 14 осіб були укушені чи ослинені тваринами, хворими на сказ.
Джерелом і резервуаром інфекції є дикі та свійські тварини, що належать до класу ссавців: собаки, коти, лисиці тощо.
Механізм зараження – контактний;
- Шлях передачі – рановий;
- Фактор передачі – слина, рідше – сльози та нервова тканина.
Вірус сказу відсутній у крові та фекаліях. Немає жодних підтверджених повідомлень про захворювання людини на сказ через споживання молока, включно з грудним, або приготовленого м’яса. При цьому споживати м’ясо або молоко хворих на сказ тварин категорично заборонено!
Зараження людини відбувається під час контакту як з домашніми, так і з дикими тваринами. Випадки передавання сказу від людини до людини є надзвичайно рідкісними. При цьому люди, які доглядають за хворими на сказ, повинні проявляти обережність і уникати контакту з їхніми слиною та іншими виділеннями. Миття рук і належна особиста гігієна є надзвичайно важливими при догляді за хворими на сказ.
Інкубаційний період від 7-10 діб – до більше ніж 1 року (701 доби), у середньому 30-90 діб.
Тривалість інкубаційного періоду залежить від дози і особливо від відстані вхідних воріт інфекції до мозку.
Перші ознаки хвороби майже завжди з’являються на місці укусу, хоча рана давно зарубцювалася:
- Печіння;
- Свербіж;
- Гіперемія шкіри;
- Рубець напухає, червоніє, стає помірно болючим;
- Біль часто поширюється вздовж нервів, що іннервують м’язи поблизу рани (вхідних воріт).
- Одночасно пацієнти відчувають безпричинний страх, тугу, тривогу, виникає підвищена чутливість до звукових і світлових подразників;
- Можливе незначне підвищення температури тіла;
- Порушується сон, турбують жахливі сновидіння, пізніше – безсоння;
- Пацієнти неохоче вступають у контакт, скаржаться на загальну слабкість, зниження апетиту, сухість у роті, підвищену пітливість, серцебиття, помірний біль у горлі під час ковтання, іноді – нудоту, блювання;
- Оточуючі звертають увагу на зміну характеру хворих, оскільки ті стають похмурими, придирливими, грубими, зі змінами періодів немотивованого збудження й депресії. У них нерідко з’являються думки про смерть та інші класичні ознаки депресії;
- При обстеженні виявляють незначне розширення зіниць, помірні катаральні симптоми в горлі, частий лабільний пульс, посилення тонів серця, іноді – помірні диспепсичні явища. Можливі незначні клонічного типу скорочення м’язів у ділянці ураження.
Перша ознака гострого енцефаліту:
– гідрофобія;
– аерофобія;
– підвищена чутливість до різноманітних подразників.
Виникають напади (пароксизми сказу) у зв’язку з надмірною рефлекторною збудливістю центрів ковтання й дихання, які супроводжуються судомами м’язів глотки, гортані, діафрагми, порушенням дихання й ковтання.
Збудження змінюється паралічами м’язів кінцівок, язика, обличчя, триває до 2-3 діб, інколи довше. Напади збудження й судоми припиняються, проясняється свідомість і настає «зловісне» заспокоєння – стає легше дихати, різко ослаблюються чутливість і рухова функція.
Паралічі, зазвичай, мляві, починаються з ніг (характерні висхідні паралічі типу Ландрі). У цій стадії хворий лежить нерухомо, обличчя синюшне, його риси загострені, тіло вкривається краплинами поту.
Артеріальний тиск знижується, характерна значна тахікардія, можлива аритмія.
Внаслідок паралічу окорухових нервів зіниці значно розширені, перестають реагувати на світло.
Порушується функція тазових органів, що супроводжується затримкою або нетриманням сечі.
Часто хворі можуть ковтати й пити, температура тіла підвищується до 42 °С і невдовзі настає смерть внаслідок паралічу дихального або судинорухового центру.
Усіх хворих на сказ або з підозрою на нього обов’язково госпіталізують у відділення інтенсивної терапії та реанімації (інфекційних стаціонарів, а за їх відсутності – в загальні). Госпіталізацію проводять в окрему палату, обов’язковим є забезпечення максимального спокою та абсолютної тиші!
Необхідно захистити від зовнішніх подразників (шуму, руху повітря, особливо холодного, яскравого світла).
У палаті не має бути ніяких зайвих предметів, які б пацієнт зміг використати в руйнівних цілях у період нападів збудження.
Лікувальні заходи спрямовані на зменшення страждань хворого.
Екстрена (після укусу/контакту) вакцинація
Схема вакцинації (ВООЗ-схема):
- Дні: 0, 3, 7, 14, 28.
- Вакцина вводиться внутрішньом’язово (зазвичай у дельтоподібний м’яз плеча).
- У дітей до 2 років – у передньобокову частину стегна.
- У тяжких випадках (категорія III) додатково вводять антирабічний імуноглобулін у день 0, якомога ближче до рани.
Застосовують дві групи медичних препаратів: антирабічна вакцина та антирабічний імуноглобулін.
- Антирабічний імуноглобулін – це рідина, яка містить вже готові антитіла від сказу і які вже готові діяти одразу, захищаючи наш організм.
- Антирабічна вакцина – містить частинки вірусу, дуже схожого на вірус сказу. Коли ми вводимо вакцину, організм дає імунну відповідь і поступово починають формуватися антитіла. Але це займає не менше двох тижнів.
Завідувач кафедри інфекційних хвороб
та епідеміології, професор Василь МОСКАЛЮК
