На фронті страшно і там немає місця провині, а в тилу деморалізує провина. І те, і те почуття нормальне в деяких межах. Якщо воно «затоплює», психіка не справляється. Якщо «затоплює страх», боєць заклякає на місці. Якщо в тилу «затоплює» провина, людина перестає нормально працювати, мислити, реагувати на інших.
Вплив провини
Найстрашніше в цьому – не знати, що з тобою коїться, і вірити в те, що ці почуття будуть тепер назавжди. Звісно, не назавжди. Дуже довго боятися чи тривожитись теж не вигідно організму, і він знайде як впоратись і з цими почуттями.
Симптоми провини вцілілого бувають двох типів: психологічні (почуття безпорадності, відсутність мотивації, нав’язливі думки про те, що сталося) та фізіологічні (відсутність апетиту, безсоння, головний біль, нудота або біль у животі).
Війна проходить не лише на лінії фронту – це не гучні слова, це завдання ворожих сил інформаційно-психологічних операцій. Війна вже всередині кожного: на лінії фронту вона фізична, поза ним – вона психологічна, і це не другорядне питання. Настрої людей такі ж важливі, як техніка.
Під час ейфорії усі відчули єднання, ніби ми стали на якийсь час одним організмом, одним тілом, кожен став іншому близьким родичем, так відбувається коли емоції синхронізуються. І тоді сили мобілізуються.
Може синхронізуватися і якась інша емоція, негативна, але психологічна війна – це атака на ідентичність кожного, на базові питання «Хто я», «Яка моя функція», «Яке моє місце у всьому, що коїться», «Що я маю робити», «Чи можу уберегти сім’ю», «Чи достатньо допомагаю країні?»
Що з цим усім робити?
Перше – дозвольте собі сумувати. Це нормально. Не давіть на себе думкою, що комусь, як ви вважаєте, важче.
Друге – зробіть хорошу справу для інших. Це може бути координаторська робота чи психологічна підтримка. Боятися разом легше.
Третє – згадайте, що призвело вас до стану провини вцілілого. На Україну напала Росія. Це не вина мирних українців! Проаналізуйте політичну ситуацію між двома країнами, щоб позбавитися самозвинувачення. Ви – невинні.
Четверте – практикуйте самопрощення. Навчіться прощати себе. Це допоможе рухатися вперед і відновити позитивний світогляд у період війни.
П’яте – усвідомте, що почуття провини вцілілого – поширена психологічна проблема. Ви не самі! Почуття провини не означає, що ви робите щось не так. Сум, страх, тривога, горе і почуття провини – це цілком нормальні реакції у воєнний період.
Шосте – почуватися щасливими завдяки власному успіху і водночас оплакувати долю інших – це нормально.
У військових з цим проблем, переважно, немає, там все чітко, а у цивільних ідентичність сильно під ударом. Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Не дозволяйте переконувати себе, що ваші дії неважливі. Інакше побудуються захисти знецінення себе. 24-го лютого ми всі відчули, що ми – одне ціле, з усіх куточків Україні.
Пам’ятайте, що зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докластися до крихти роботи і дістати перемогу. Допомагайте один одному онлайн, поширювати інформацію – теж дуже важливо реагувати на потреби захисників України та біженців. Тримати зв’язок, м’яко переконувати, підбадьорювати – теж важливо.
Берегти та турбуватися про своє виживання – теж неймовірно важливо!
Підготувала: доцент кафедри психології та філософї БДМУ, Марина Тимофієва
