ПАМ’ЯТІ ВОЛОДИМИРА ІВАСЮКА. 4 березня 2013 року виповнилося б 64 роки видатному композитору та поету, основоположникові української естрадної музики, авторові безмертної “Червоної рути” Володимирові Івасюку, колишньому студенту Чернівецького медичного інституту.
Яким він був?
Сестри – Галина та Оксана – говорять про Володимира так: “Прекрасний у всьому: синьоокий, статний, цікавий і барвистий співрозмовник, дуже вимогливий у творчості до себе, поетів і виконавців. Імпонував своєю вишуканістю, стриманістю, високою культурою без жодної зверхності, зате – з внутрішньою гідністю. У ньому красиво поєднались скромність і талант. Великий життєлюб і романтик”. Його запам’ятали світлою та життєрадісною людиною.
Композитор народився у м. Кіцмань Чернівецької області в родині вчителів-філологів Михайла та Софії Івасюків. Тут пройшли дитинство та юність Володі, тут почав займатися музикою.
Володимир Івасюк хотів стати лікарем, він навчався не тільки в музичних школах Києва і Чернівців, не тільки в Львівській консерваторії імені М. Лисенка, але й у Чернівецькому державному медичному інституті (1967-1972 рр.), тепер – Буковинському державному медичному університеті, а згодом і у Львівському медичному інституті. Студенти і професорсько-викладацький склад БДМУ пишаються цим. І хоча В. Івасюку не судилося бути лікарем, своїм музичним талантом він прославив наш навчальний заклад, наш край та всю Україну.
Однокурсники видатного композитора згадують, що він був симпатичний усім, після вступу до медінституту його відразу ж обрали старостою групи, запросили в оркестр народних інструментів “Трембіта”, в камерний оркестр медінституту.
Після закінчення третього курсу Володя пише пісні “Червона рута” і “Водограй”, які 13 вересня 1970 року вперше виконав з Оленою Кузнецовою у програмі Українського телебачення “Камертон доброго настрою”, а згодом їх виконує ансамбль “Смерічка” Л. Дутківського (солісти Н. Яремчук, В. Зінкевич, М. Ісак). Ці пісні стали лауреатами телеконкурсів “Пісня–71” та “Пісня-72”, принісши тріумф та визнання їхньому авторові. Успіх “Червоної рути” Володимира Івасюка на телеконкурсі у Москві вилився у перший український музичний фільм з однойменною назвою, який знімали в селищі Яремче. Головні ролі виконали Софія Ротару та Василь Зінкевич.
Мало хто знає, що під час літніх канікул 1971 року сам Володимир знався у художньому фільмі “Юлька” про життя учнів і студентської молоді. Як танцюрист, брав участь у зйомках фільму “Білий птах з чорною ознакою” (с.Ростоки Путильського району). А у серпні-вересні 1975 року знімався у фільмі “Пісня завжди з нами”, в якому Софія Ротару виконала шість його пісень. Таким чином, Володимир Івасюк неодноразово поставав перед камерою, цікавився усім, бо був багатогранною особистістю – професійний скрипаль, він чудово грав і на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні, мав ще й художній талант, був неординарним живописцем, захоплювався фотографією та кінозйомкою.
Однокурсники видатного композитора згадують, що він був симпатичний усім, після вступу до медінституту його відразу ж обрали старостою групи, запросили в оркестр народних інструментів “Трембіта”, в камерний оркестр медінституту.
Серйозно займаючись музикою та пишучи шедеври, Володимир Івасюк не покидає медичного фаху. 11 лютого 1973 його було зараховано до аспірантури Львівського медінституту на кафедру паталогічної фізіології.
У серпні 1974 року в складі радянської делегації Володимир їздив на міжнародний пісенний конкурс “Сопот–74”, на якому Софія Ротару перемагає з його піснею “Водограй”.
У 1977 році виходить збірка пісень “Моя пісня”. Майже водночас у всесоюзній фірмі “Мелодія” вийшла платівка-гігант “Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару”. Цього ж року співачка перемагає в фестивалі “Сопот-77”із піснею “У долі своя весна”.
А далі знову тріумф. У листопаді 1978 року Володимир став лауреатом на Всесоюзному огляді-конкурсі молодих композиторів у Москві й отримав диплом ІІ ступеня за “Сюїту-варіації для камерного оркестру“ та “Баладу про Віктора Хара”.
Велика трагедія сталася 24 квітня 1979 року – Володимир Івасюк вийшов з дому і більше не повернувся. Сьогодні ми можемо лише гадати про реальні обставини й причини його смерті. 22 травня Володимира Івасюка поховали у Львові на Личаківському кладовищі.
У 1989 році інтерес до творчості Володимира Івасюка відновлюється. Усім відома “Червона рута” дала назву національному фестивалю молодіжної пісні. Уже посмертно Володимира Івасюка відзначено найвищою нагородою нашої держави – премією імені Т.Г.Шевченка(1994 р.).
…1 березня 2009 року Указом Президента Украiни Володимирові Івасюку посмертно присвоєно звання Герой України
4 березня 1994 року в чернівецькій квартирі родини Івасюків відкрився Меморіальний музей Володимира Івасюка. 18 липня 2001 року на V Ювілейній церемонії нагородження лауреатів Всеукраїнської премії у галузі музики та масових видовищ “Золота Жар-птиця” Володимир Івасюк був нагороджений у номінації “За внесок у розвиток музичної культури України XX століття”. 1 березня 2009 року Указом Президента Украiни Володимирові Івасюку посмертно присвоєно звання Герой України.
Перу Володимира Івасюка належать понад 100 оригінальних пісень, майже стільки ж обробок народних мелодій, музика до вистав, камерні твори, симфонічні сюїти, вісім п’єс для скрипки і фортепіано. Митця не стало у молодому віці, але завдяки багатому творчому доробку Володимир Івасюк довіку буде жити у серцях українців.
Матеріал підготувала: Юлія Руснак, викладач кафедри суспільних наук та українознавства БДМУ
