Історія неврології цікава і багата, вона пройшла шлях від метафізичних спекуляцій до конкретних, точних наукових даних про структуру і функцію нервової системи.
Історію неврології започаткували і творили анатоми епохи Ренесансу, які вперше робили розтини трупів і вивчали будову нервової системи (Леонардо да Вінчі, Везалій та інші), а також експериментатори і клініцисти, які намагалися з’ясувати взаємозв’язок між головним мозком з одного боку душею і розумовою дільністю – з іншого. Термін «неврологія» (від грец. neuron — «нерв», logos — «наука») вперше запропонував видатний англійський анатом і лікар Томас Вілліс (1621–1675) у середині ХVII ст., відомий своїми роботами в галузі анатомії та фізіології головного мозку та його судин. Саме він уперше описав систему анастомозів на базилярній поверхні головного мозку, яку тепер називають «артеріальне коло великого мозку», або «коло Віллізія».
Офіційне виділення неврології із терапії в самостійну клінічну дисципліну було проведено у 1860 р. французьким неврологом, професором Паризького університету Жаном Мартеном Шарко. Він організував першу у світі клініку і кафедру нервових хвороб. Його роботи мали великий вплив на розвиток клінічної неврології. Зокрема, він описав такі захворювання, як розсіяний склероз, боковий аміотрофічний склероз, істерія.
Історія української школи неврологів тісно пов’язана з розвитком нейронауки у провідних університетських центрах Києва, Одеси, Харкова, Львова. Водночас вітчизняна неврологія формувалася у взаємозв’язку з розвитком неврологічної науки в інших країнах світу. За останні 25 років у неврології відбувся величезний прорив у діагностиці й вивченні патогенезу нервових хвороб. Завдяки досягненням генетики і нейрохімії, удосконаленню методів нейровізуалізації неврологія перетворилася на точну науку.
Невролог – це лікар, який займається діагностикою, лікуванням і профілактикою захворювань центральної і периферичної нервової системи. Неврологічні розлади проявляються безліччю різноманітних і часто неспецифічних симптомів, тому в більшості випадків до невролога пацієнтів направляє терапевт або сімейний лікар.
Головний біль, біль у спині, кінцівках, відчуття оніміння, безсоння, синдром хронічної втоми, надмірна дратівливість, панічні атаки, тривожність, порушення координації, запаморочення, невпевненість, хиткість при ході, тремтіння рук чи голови, скутість, утруднення рухів чи навпаки – надмірні, чи мимовільні рухи, втрата чи розлади свідомості, судоми, погіршення пам’яті тощо – симптоми з якими звертаються пацієнти до невролога.
Нагадаю, що раптове виникнення асиметрії обличчя, слабкості в руці (чи/та нозі), порушення артикуляції або інше порушення мовлення, розлади координації можуть бути симптомами гострого інсульту, що потребує негайної госпіталізації.
Діагноз невролог встановлює за допомогою детального аналізу скарг, анамнезу, неврологічного обстеження, а також за допомогою лабораторних та додаткових методів дослідження (МРТ, КТ, рентгенографія, ультразвукова діагностика, електроміографія тощо). Невролог не лише призначає лікування, але і надає поради щодо корекції способу життя, проводить профілактичні огляди, які сприяють ранньому виявленню органічної та функціональної патології нервової системи, дозволяють запобігти розвитку судинної та іншої патології шляхом своєчасної корекції факторів ризику її розвитку. Профілактика неврологічних захворювань – запорука здорового та щасливого життя. Позбавлення шкідливих звичок, контроль артеріального тиску, показників крові, профілактика гіподинамії, правильне харчування, ведення здорового способу життя дозволить запобігти розвитку неврологічних захворювань.
Підготувала доцент кафедри нервових хвороб,
психіатрії та медичної психології, Оксана Яремчук
