ВАРТО ЗНАТИ. Діагноз “хронічна ниркова недостатність” ще кілька десятків років тому звучав як смертний вирок, що не підлягає оскарженню, що не залишає хворим жодних шансів вижити. Насправді, як можна жити людині, якщо його нирки поступово “відключаються”, перестаючи очищати організм від шкідливих речовин, а потім і зовсім припиняють працювати?
У хворого накопичуються токсини, які планомірно, день за днем, година за годиною руйнують його організм. При хронічній нирковій недостатності пригнічується в першу чергу видільна система – аж до повної відсутності сечоутворення в нирках.
Симптоми при хронічній нирковій недостатності.
Пацієнти, що страждають дисфункцією нирок, скаржаться на підвищену стомлюваність і загальну слабкість, на набряк тіла і біль у суглобах, у них спостерігаються сіруватий колір шкіри, шкірні ураження (розчухи), характерний неприємний запах з рота. І це – тільки зовнішня частина проявів; при хронічній нирковій недостатності поступово виникає загальна інтоксикація органів і систем, порушуються обмінні процеси, настають дистрофічні зміни. І процес цей незворотній … Зрозуміло, що в подібному стані людина довго жити не зможе – їй потрібна термінова трансплантація нирок. Але є й інші засоби.
Хронічна ниркова недостатність – грізне ускладнення різноманітних захворювань нирок. Найбільш часто до неї призводять хронічний гломерулонефрит, інтерстиціальний нефрит, а також всім відома сечокам’яна хвороба. Говорячи про причини, треба ще додати, що з них в останні роки на перший план виходять такі, як гіпертонія і цукровий діабет, тобто захворювання загального характеру, всього організму в цілому, а у маленьких дітей – інфекції сечостатевої системи або аномалії її розвитку.
Як розпізнати хворобу?
Багато хто думає, що розпізнати ниркову недостатність легко, в той час як це є велика помилка. Найчастіше хвороба прогресує приховано, без видимих клінічних симптомів, і лише на пізній стадії з’являються яскраві її ознаки: різке підвищення рівня азотистих шлаків в крові супроводжується нудотою, блювотою, запахом сечовини з рота, порушенням функцій кровотворної, серцево-судинної, нервової та ендокринної систем. Крім цих зовнішніх симптомів лікарі спостерігають розвиток анемії (зниження рівня гемоглобіну), підвищення артеріального тиску, інші зміни в загальному аналізі сечі і біохімічному аналізі крові. Цій термінальній стадії хронічної ниркової недостатності, що зветься ще “уремією”, передують тривалий прихований і перехідний періоди. Якщо перехід з початкової в розгорнуту стадію клінічних проявів відбувається практично непомітно, то перехід у термінальну стадію супроводжується різким зменшенням кількості сечі до менш як1 лза добу, і при цьому, незважаючи на прийом сечогінних, у хворого з’являються набряки – ті самі ознаки, які відомі більшості населення.
Розгорнуті клінічні прояви уремії стають показанням для проведення замісної ниркової терапії – гемодіалізу, але вирішувати питання про початок цього лікування для кожного хворого повинен тільки лікар-нефролог, що має спеціальну підготовку. В екстрених випадках до гемодіалізу доводиться вдаватися, якщо у хворого розвинулися уремічний перикардит, уремічний плеврит, критична гіпергідратація (перевантаження рідиною, що загрожує розвитком набряку легенів), гіперкаліємія і метаболічний ацидоз – підвищення рівня калію та “закислення” крові, небезпечні розвитком фатальних серцево-судинних ускладнень. Хворим, що почали діаліз у такому критичному стані, згодом потребують тривалого періоду реабілітації, але при цьому повного відновлення діяльності органів і систем не відбувається. Тому вкрай важливо хронічну ниркову недостатність виявляти своєчасно – до переходу до термінальній стадії; це значно поліпшить якість життя пацієнтів на гемодіалізі, їх виживаність в цілому.
Майже панацея…
Трансплантація нирки – мабуть, кращий вихід як для хворого, так і членів його сім’ї. Пересадка нирки дозволяє досягти реципієнту найбільш високого рівня соціальної реабілітації в майбутньому: вести активний спосіб життя, подорожувати, в меншій мірі залежати від зовнішніх обставин, нарешті, елементарно “помочитися” в туалеті. Але є суттєві труднощі, які стримують розвиток трансплантології в Україні: брак донорських органів, усвідомлення того, що медикаменти проти відторгнення нирки хворому необхідно приймати довічно. Крім того, не всім хворим така трансплантація показана, але це вже – тема для окремої розмови.
Діаліз перемагає діагноз
Виклик цій грізній недузі вперше був кинутий американцем Дж. Абелем – фізіологом, який висунув принципово нову концепцію її лікування: щоб забезпечити нормальну життєдіяльність хворого, який страждає хронічною нирковою недостатністю, потрібно, в принципі, не так-то й багато – протезувати функцію його непрацюючих нирок, або, іншими словами, пропустити кров через фільтри і видалити з організму токсини.
Ця теорія отримала назву “гемодіаліз” – “очищення” крові. Правда, в далекому 1913 році, коли жив учений, здійснити його ідею було нереально технічно. Лише після Другої світової війни доктор В. Кольф в перший раз застосував метод діалізу в лікувальній практиці – він перегнав насосом через фільтри кров пацієнта з гострим отруєнням і тим самим врятував його життя. Дещо пізніше, удосконаливши техніку проведення такого втручання, цей метод повторив голландський медик С. Алваль. У медицині з’явився новий термін: “штучна нирка”.
І все ж початком широкого використання методу гемодіалізу прийнято вважати 1966 рік, коли хірурги з Сіетла М. Бресчіа та І. Чіміно опублікували роботу про формування на руці хворого артеріовенозної фістули (свого роду штучного співустя, товстої судини, через яку лікарям за допомогою спеціальних голок було б зручно підключати хворому апарат “штучна нирка”). Суттєву роль у можливості підключення апарату зіграв запропонований Б. Скрібнер артеріовенозний шунт, за допомогою якого гемодіаліз стали проводити хронічним хворим. Тепер у хворих з’явився реальний шанс вижити, щоправда, за однієї жорсткої умови: не рідше двох-трьох разів на тиждень цим людям необхідно проводити гемодіаліз, так як організму потрібне постійне очищення від токсинів – у міру їх накопичення. І так – аж до пересадки донорської нирки або на все життя.
Неважко здогадатися, що гемодіаліз – серйозна і тривала медична процедура (тривалість – у середньому 4 години), тому зазвичай його проводять в умовах стаціонару, принаймні в нашій країні до останнього часу є саме так.
Що робити хворим?
Ось кілька важливих моментів, які необхідно знати, а також чітко виконувати всім хворим з ХНН:
Суворо контролювати кількість випитої і виділеної рідини. При зменшенні кількості сечі менш як1 лна добу та при появі набряків необхідно терміново звернутися до лікуючого лікаря.
Постійно стежити за артеріальним тиском, у разі підвищення приймати гіпотензивні препарати. Переважно – з групи інгібіторів АПФ: каптоприл, еналаприл, раміприл, моноприл, лізиноприл, моексиприл та інші. Необхідно пам’ятати, що вибір гіпотензивного препарату залежить від стадії хронічної ниркової недостатності, тому потребує консультації з лікарем.
Необхідно дотримуватися дієтичних рекомендацій:
– обмежити споживання солі та води;
– обмежити вживання калію і фосфору, виключивши з раціону всі види консервів, сухофрукти, смажені овочі, зменшити споживання фруктів (окрім яблук і груш);
– отримувати достатню кількість калорій за рахунок споживання жирів і вуглеводів;
– помірно обмежити споживання білків в їжі, але при цьому обов’язково споживати їх на добу не менше0,8 г на1 кг маси тіла.
Потрібно обов’язково бути під наглядом терапевта в поліклініці за місцем проживання, регулярно контролювати дані аналізів крові і сечі – не рідше 1 разу на 3 міс., А при підвищенні в крові креатиніну більш ніж на 0,3 мілімоль / літр, обов’язково стати на диспансерний облік у нефролога або в регіональному діалізному центрі.
Пам’ятайте!
Різко погіршити стан хворого з розгорнутими клінічними проявами хронічної ниркової недостатності можуть гострий інфаркт міокарда, будь-яке гостре захворювання (в тому числі – грип, пневмонія, хірургічні операції і так далі), також звичайний нервовий стрес, а також прийом нефротоксичних медикаментів (при необхідності прийому антибіотиків, анальгетиків та нестероїдних протизапальних препаратів обов’язково проконсультуватися з лікарем).
Матеріал підготувала Лілія Зуб, професор кафедри внутрішньої медицини
