ФАХІВЦІ БДМУ РОЗПОВІДАЮТЬ. Згідно Біблії (Книга Буття, 1) Бог створив за перших п’ять днів все необхідне для життя і, за висновками дослідників, флора і фауна існувала без людини майже чотири мільярди років.
Людину Бог створив на шостий день і скептики вважають цю подію фатальною для існування всього живого на нашій планеті.
Ще в 1820 році видатний французький натураліст Ж.Б. Ламарк писав: “Можна напевно сказати, призначення людини немов би полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя”.
У своїй праці “Діалектика природи” (1882) Ф. Енгельс зазначав: “Не будемо, однак тішити себе нашими перемогами над природою, за кожну таку перемогу вона нам мстить. Кожна така перемога має, правда, у першій лінії, ті наслідки, на які ми розрахували, але в другій і третій лініях – зовсім інші непередбачувані наслідки, які дуже часто знищують значення перших”.
Ці пророчі слова можна використати як своєрідний епіграф до аналізу екологічної ситуації, яка склалася на сьогодні.
Дійсно, за всю історію людства ще не зроблено жодного винаходу, який би не завдавав природі шкоди.
Екологія та екологічна катастрофа
Енциклопедичний словник, виданий акціонерним видавничим товариством Ф.А. Брокгауза і І.А. Єфрона в 1890-1907 рр. не наводить терміну “екологія”. Енциклопедичний словник, випущений у світ у 1979 році видавництвом “Советская энциклопедия” дає наступне визначення поняття “Екологія” – “Наука про відносини рослинних і тваринних організмів й утворюваних ними угруповань між собою і навколишнім середовищем… у XX столітті, у зв’язку із забрудненням довкілля й посиленням впливу людини на природу, екологія набула особливого значення”. Крім цього словник наводить ще одне поняття – “екологічна криза”. Ось його визначення: “Екологічна криза – критичний стан навколишнього середовища, що загрожує існуванню людини, викликаний хижацьким використанням основних природних ресурсів (води, повітря, грунтів, рослинного і тваринного світу) й забруднення довкілля”.
Наглядний приклад хижацького нищення карпатських лісів – з українського боку гори “лисі”, а з румунського – чарують розкішною зеленню.
Люди старшого покоління пам’ятають лозунг: “…ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї наше завдання”, який оголосив І.В.Мічурін на початку сорокових років ХХ століття. Важко навіть осмислити весь набір знущань, який творили над Природою впродовж майже століття. Ось один із заходів радянської пори. У 60-х роках минулого століття меліоратори розпочали осушування боліт. “Болотну проблему”, як показали подальші дослідження, потрібно вирішувати дуже обережно, стосовно конкретних природних умов регіону. Якщо осушування “низинних” боліт у більшості випадків не призводить до шкідливих наслідків, то осушення “верхових” – веде до обміління або навіть зникнення малих рік. Потрібні були десятиліття для того, щоб переконатися в шкідливості такої непродуманої, науково необгрунтованої меліорації.
Часто найкращі наші наміри через певний час приносять неочікувані біди. В 1947 році швейцарський хімік Пауль Мюллер отримав Нобелівську премію за синтезований ним препарат, який, як тоді здавалося, приніс селянину спасіння від усіх шкідників сільськогосподарських рослин. Вченому збиралися спорудити пам’ятник за життя. Трішки забарилися вдячні землероби з пам’ятником. Мюллер помер, а невдовзі стала проявлятися зворотна сторона медалі – сумні наслідки застосування цього хімічного препарату. Через його надзвичайну отруйність, виключну небезпеку для життя людини, його подальше застосування заборонили. Мова йде про “дуст”.
Люди надто пізно дізналися, що створена Паулем Мюллером речовина здатна мігрувати, не розпадатися і накопичуватися в рослинах і живих організмах. Отрута кумулюється поступово, не викликаючи порушень до певного моменту – поки не накопичиться критична кількість шкідливої речовини. І тоді кількість переходить в якість. Ці якісні порушення в організмах, наприклад, деяких птахів, проявилися в тому, що вони стали відкладати яйця з дуже тонкою неміцною шкаралупою. Більшість таких яєць розколювалися ще до появи пташенят. Вважають, що саме з цієї причини такі красиві і дуже корисні птахи-хижаки, як білоголовий орлан і сокіл-сансан виявилися на межі вимирання.
Ланками утвореної ланцюгової реакції отрута передається все більш високоорганізованим істотам і в кінцевому результаті доходить до людини.
Видатний англійський натураліст, чудовий письменник Джеральд Дарел, книги якого формували і формують у поколінь гуманне, трепетне ставлення до живої природи, написав: “Ми отримали у спадок невимовно красивий і різноманітний сад, але біда в тому, що ми нікчемні садівники. Ми не потурбувалися про те, щоб засвоїти дуже прості правила садівництва. Зневажливо поставившись до цього Едему, ми готуємо для себе в недалекому майбутньому світову катастрофу, страшнішу, ніж атомна війна, але робимо це з безпечністю, самозадоволенням і безглуздістю маленького кретина, який ножицями розтинає картину Рембранта… Ми настільки відірвалися від Природи, настільки втратили відчуття реальності, що прирівнюємо себе до богів. Але таке зухвальство, чванство, самовпевненість ніколи не приводили до добра”.
Про що свідчить сумна статистика
Починаючи з І століття н.е. людина знищила 345 видів тварин, із них 212 – за останні 200 років, за ХVIІІ і ХІХ століття – 36 видів ссавців; на ХХ ст. припадає 40 знищених видів.
З 1851 по 1901 рр. з лиця Землі зведено 50 видів птахів. Це за 50 років. І ще 50 видів – за наступні 50 років. За 100 років – 100 видів!
Усі наведені вище факти покликані навести читача на роздуми про ту величезну шкоду, яку завдала Природі людина наслідками своєї діяльності. Це так званий антропогенний фактор, від грецьких слів: антропос – людина, генез – породження, створення, який призводить до змін довкілля і негативно впливає на життєдіяльність біосфери.
Інтегральним показником якості навколишнього середовища в найширшому його розумінні є стан здоров’я населення, починаючи з передхворобливих станів і аж до екологічних хвороб включно.
В основі розвитку екологічних захворювань лежить порушення природних зв’язків людини з середовищем проживання. Найважливішими питаннями екопатології є:
Хронопатологія.
Геліопатологія.
Хвороби цивілізації.
Хронопатологія.
Живий організм є складною констеляцією біоритмів за тривалістю та періодичностю, починаючи з навколосекундних і закінчуючи багатолітніми. Ці процеси охоплюють усе живе, від молекулярного до організменного рівня. Поломка механізмів біологічного годинника призводить до виникнення десинхронозів, які, у свою чергу, стають основою розвитку тяжких патологічних процесів. Яскравим прикладом є такий факт, що серед екіпажів повітряних лайнерів, які здійснюють трансатлантичні перельоти, захворюваність на онкопатологію є достовірно вищою, ніж в екіпажах із тією ж кількістю льотних годин, але налітаних в одному часовому поясі.
Геліобіологія.
Дія на організм людини флуктуацій магнітного поля Землі під впливом сонячної активності є важливою проблемою екологічної патофізіології. У 1938 році видатний російський вчений О.Л. Чижевський опублікував французького мовою свою працю “Земное эхо солнечных бур”, в якій довів вплив Сонця на розвиток епідемічних і неепідемічних захворювань, а також на історичні процеси. Вплив сонячної активності на масову психологію беззаперечний. У періоди високої сонячної активності відбувається підвищення агресивності й емоційних стресів, які охоплюють великий контингент населення. Експериментально встановлено, що геліомагнітна буря “стирає” біоритми, викликаючи появу жорсткої десинхронізації в діяльності різних органів, систем і їх елементів, що веде до різкого зниження адаптаційних можливостей організму.
“Хвороби цивілізації”
Термін, який закріпився в медичній літературі в останні десятиліття 20-го століття. Під ним розуміють хвороби, що виникли (або значно почастішали) у зв’язку з розвитком людського суспільства: бурхливим науково-технічним прогресом, вторгненням людини в біосферу й низкою інших проявів людської діяльності, яка носить глобальний характер. Хвороби цивілізації – це наслідок безвідповідального і невірного використання можливостей, наданих людині цивілізацією.
До хвороб цивілізації відносять: ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу, виразкову хворобу шлунка і 12-типалої кишки, неврози тощо.
Чому саме ці захворювання стали характерними для XX століття, можна проілюструвати на наступному прикладі. Якщо останні 50 тисяч років існування людства розділити на відрізки, які дорівнюватимуть середній тривалості життя одного покоління, тобто 62 роки, то таких поколінь виявиться 800. Із них 650 поколінь людей прожило в печерах. Лише 70 поколінь тому з’явилася писемність, яка дала можливість спілкуватися різним поколінням.
Шість поколінь тому запрацював друкарський станок і лише чотири покоління тому людина навчилася відносно точно визначити час. Перший електромотор увімкнули наші прадіди, а все те, чим ми користуємося щодня, створено впродовж життя нинішнього, восьмисотого покоління. Вищевикладене дає право стверджувати, що основна особливість нашого часу – технічна революція, а “хвороби цивілізації” – це захворювання, основним патологічним фактором яких є науково-технічний прогрес. Безумовно, не варто вважати, що немає шляхів здолання цих патогенетичних механізмів, у першу чергу негативних емоцій, викликаних зростанням темпів життя, яке на сьогодні стало вирішальним фактором усього еволюційного процесу на нашій планеті. Швидкість і спрямування еволюції різних видів тварин і рослин, а саме їх виживання, залежить від рішень, які приймає людина. Але еволюційний процес не містить у собі гарантії, що сама людина виживе.
Основоположник сучасної системології Уолтер Ешбі сформулював три закони існування біосфери як системи:
1. Будь-яка система прагне гомеостазу.
2. Якщо в системі, яка складається з п елементів, хоча б один виявиться нестабільним, він робить нестабільною систему в цілому.
3. Система, що намагається досягти гомеостазу, перетворює нестабільний елемент у стабільний або відторгає його.
У біосфері таким нестабільним елементом, загрозливим для існування системи в цілому, є людина. Біосфера починає його “вилучати”, часто стохастично, створюючи такі ситуації, які неминуче повинні призвести до зменшення чисельності, якщо не до повного знищення людської популяції. Це також зумовлює появу раніше невідомих хвороб. Для вивчення механізмів розвитку екологічно зумовлених хвороб від медицини вимагаються нові не тільки методичні, але й методологічні підходи.
Необхідно підкреслити, що ці підходи мають профілактичний характер. Лікування “на вході”, коли в організмі ще не розвинулися необоротні поломи, завжди ефективніше, ніж лікування “на виході”, коли ці поломи вже сформувалися.
А відповідь на питання, винесене в заголовок статті, автори просять, щоб шановні читачі дали самі.
Матеріал підготували: професори Мислицький В.Ф., Ткачук С.С., д.мед.н. Ткачук О.В.
