Хронічне запалення горлового мигдалика називається хронічним аденоїдитом.
Частота розвитку хронічного аденоїдиту складає до 10% у хворих без гіпертрофії глоткового мигдалика, а при гіпертрофії – значно більше (від 21,5 до 83,7%).
Хронічний аденоїдит – наслідок перенесеного раніше гострого аденоїдита. Він часто супроводжується збільшенням глоткової мигдалини і наростаючими ознаками захворювання. Попадання в гортань слизу і гною, особливо ночами, викликає тривалий кашель. Хронічне запалення у носоглотці призводить до хронічного запалення слухової труби, порушення її прохідності, а внаслідок цього – і до зниження слуху. Хронічний аденоїдит супроводжується невисокою температурою і такими симптомами хронічної інтоксикації, як підвищена стомлюваність, головний біль, поганий сон, зниження апетиту.
У розвитку аденоїдних вегетацій має значення інтенсивна функція лімфаденоїдної тканини глотки на тлі несприятливих чинників, у тому числі спадкова схильність та конституціональні особливості організму, алергія, ендокринні захворювання, несприятливі побутові і соціальні умови та ін. Слід наголосити, що фізіологічне збільшення лімфаденоїдного кільця глотки починається з 2-3-річного віку дитини, яке залежить від вікових індивідуальних особливостей та проникнення у мигдалики вірусної, бактеріальної, вірусно-бактеріальної та грибкової інфекції, тобто мигдалики представляють “вхідні ворота” для мікроорганізмів.
При хронічному аденоїдиті відбуваються істотні зміни як місцевого, так і системного характеру, має значення алергія, тривале переохолодження, сухе повітря, утруднене дихання, нераціональне харчування, авітамінози, незадовільні побутові умови та ін.
За даними наших досліджень при хронічному аденоїдиті найбільш значущими були зміни в характеристиці місцевого імунітету. Виявлено значне зниження секреторного імуноглобуліну А в ротоглотковому секреті і числа Т- і В-лімфоцитів у самому мигдалику. Відмічається зниження активності фагоцитозу і кількість Т- і В-лімфоцитів крові. При хронічному аденоїдиті у дітей виявлений стан гіпоглобулінемії, який носить місцевий (у тканині аденоїдів) і системний характер. Отже, при хронічному аденоїдиті відбувається гіпофункціональний стан глоткового мигдалика і з’являється недостатній рівень імуноглобулінового захисту слизової оболонки глотки.
При наявності хронічного аденоїдиту хворі скаржаться на утруднене носове дихання (90 %), хропіння під час сну (60 %), зниження апетиту (55 %), слизово-гнильні виділення з порожнини носа (75 %), гугнявість (45 %), порушення сну (25 %), субфебрилітет (20 %), порушення слуху (12 %), енурез (8 %).
При об’єктивному обстеженні у 20 % пацієнтів відмічено І ступінь аденоїдних вегетацій, II ступінь – у 55 % і III ступінь – у 25 %. У 80 % хворих на хронічний аденоїдит відмічається синюшний колір слизової оболонки порожнини носа. Вона вкрита слизовим або слизово-гнійним секретом, нижні носові раковини збільшені, але швидко зменшуються в об’ємі, бліднуть внаслідок змазування їх судино звужуючими препаратами. Частіше застосовується 0,5 % розчин адреналіну гідрохлориду. Під час фарингоскопії у 90 % дітей видно слизово-гнійні виділення на задній стінці глотки. У 20 % обстежених відмічалась гіпертрофія піднебінних мигдаликів І ступеня, у ЗО % – II ступеня, у 7 % – III ступеня. У решти хворих піднебінні мигдалики були відсутні у зв’язку з перенесеною тонзилектомією або були нормальних розмірів. У 52 % дітей, хворих на хронічний аденоїдит. була блідість шкірних покривів, у 34 % – підвищена вологість, у 71 % – приглушеність тонів серця та систолічний шум над, верхівкою серця. У багатьох дітей виявлено зміну частоти ритму серцевих скорочень. У більшості пацієнтів із хронічним аденоїдитом змін зі сторони крові, сечі не виявлено. При хронічному аденоїдиті має місце пригнічення системного і місцевого імунітету.
Диференціальна діагностика проводиться між гіпертрофією глоткового мигдалика, хронічним риносинуїтом, вазомоторним ринітом, доброякісними і злоякісними пухлинами носової частини глотки.
Лікування при хронічному аденоїдиті здійснюється комплексне, яке складається із засобів місцевого і загального характеру, різноманітність яких надто велика. Це обумовлено глибоким розтягуванням патологічного процесу, динамічним перебігом і складністю діагностики.
Серед загальних заходів призначають антибіотики згідно з антибіотикограмою -загальнозміцнюючі. імуномодулюючі, стимулюючі лікарські речовини та місцеві кортикостероїдні препарати (аваміс, назонекс, назофан). Ефективними для змивання вірусів, мікробів, алергенів та іншого патологічного вмісту є ізотонічні розчин морської води (хюмер синій, маример, салін, аквамаріс) та гіпертонічні розчини (хюмер червоний, квікс та квікс з алое) з послідуючим використанням антисептичних крапель (протаргол 1-2% – препарат срібла, віброцил). Значна роль у консервативному лікуванні надається фізіотерапевтичним методам (тубус-кварц, УВЧ терапія, мікрохвильова терапія, електрофорез, фонофорез, інгаляції).
Спочатку проводять 2–3 курси консервативної терапії, а у разі її неефективності роблять аденотомію з наступним консервативним лікуванням протягом 2 тижнів з метою профілактики рецидиву аденоїдиту.
Профілактику аденоїдиту доцільно починати з раннього дитячого віку і направляти її на правильне харчування. Воно полягає, насамперед, у додержанні фізіологічних норм споживання основних речовин: білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мікроелементів. Рослинна олія має складати 25-30 % від добової норми жиру. Для збагачення раціону вітамінами і мінеральними речовинами щоденно у меню вводять свіжі овочі, фрукти і зелень (петрушку, цибулю, часник, ягоди, соки, компоти, киселі). У харчовий раціон необхідно включати кисломолочні продукти (кефір, ацидофільне молоко, простоквашу, ряжанку). У дітей, які проживають у зоні дій малих доз іонізуючої радіації (дози до 0,5-1 Ір), при складанні раціону харчування слід віддавати перевагу продуктам, які мають радіопротекторні властивості (вівсяна і гречана крупи, борошно, курага, виноград, чорнослив, родзинки, мед, яблука та ін.). Для нормалізації імунної реактивності організму дитини доцільно призначати настій ехінацеї пурпурової або імунал (10 крапель 3 рази на добу протягом 3 тижнів) чи настій елеутерококу (по 5 крапель 2-3 рази на добу протягом 3 тижнів) та інші імуномоделюючі препарати.
Показане санаторно-курортне лікування, яке спрямоване на підвищення реактивності організму. Гіперінсоляція не показана, бо призводить до ще більшого імунодефіциту. Методи кліматотерапії та інтенсивність фізіотерапевтичних процедур мають бути раціональними. Слід зазначити, що після 3-4 фізіотерапевтичних процедур у деяких хворих можливе погіршення самопочуття. Якщо при цьому немає виражених об’єктивних порушень організму, то фізіотерапію продовжують до 10 процедур, після чого оцінюють їх ефективність.
Мінеральні води призначають малої та середньої мінералізації. Вода “Нафтуся” підвищує діяльність антиоксидантної системи, діурез. Слід зазначити, що санаторно-курортне лікування може змінюватися в процесі лікування. Місцеве лікування направлене на ліквідацію запального процесу в глотковому мигдалику. На нашу думку, в загальному комплексі лікувально оздоровчих заходів недостатньо застосовується санаторно-курортне лікування.
У профілактиці аденоїдиту значне місце відводиться покращенню соціально-побутових умов життя, нормалізації функції ендокринної системи, зокрема вилочкової залози, дисфункція якої впливає на розвиток гіпертрофії лімфаденоїдного кільця глотки. Велике значення в профілактиці захворювання має систематичне лікування хворих на хронічний аденоїдит і профілактика гострих респіраторно-вірусних захворювань та дитячих інфекцій. Одним із головних заходів профілактики дитячих інфекцій є підвищення їх несприйнятливості шляхом імунопрофілактики, яка проводиться у кабінетах імунопрофілактики дитячої поліклініки.
Профілактика гострого аденоїдиту або глоткової ангіни така ж, як і при первинних (неспецифічних) ангінах, тобто при гострих тонзилітах. Варто наголосити, що гострий аденоїдит у дітей перших років життя частіше зустрічається, ніж гострий тонзиліт, тому профілактичні заходи доцільно проводити з першого року життя. Насамперед для немовлят молоко матері або здорового донора є не тільки харчовим продуктом, а й лікувальним чинником у зв’язку з наявністю в ньому комплексу біологічних речовин, антиоксидантів та імуноглобулінів. У разі відсутності грудного молока дітям дають тільки адаптовані молочні суміші: “Ві-талакт”, “Малютка”, “Малиш”, “Детолакт” із додаванням на 1-2 вигодування кисломолочної суміші та біфідум-бактерину для профілактики і лікування дисбактеріозу. Харчові добавки і прикорм вводять за загальною схемою.
Слід вказати на десять принципів успішного грудного вигодування (ВООЗ) ЮНІСЕФ, 1989). Основні з них такі: допомагати матерям у грудному вигодуванні; прикладати дитину до грудей протягом першої півгодини після пологів; не давати новонародженим ніяких продуктів, медичних ліків, в тому числі пиття, крім грудного молока, за винятком випадків, обумовлених медичними показаннями; годувати дитину не по годинах, а на вимогу дитини; мати повинна знаходитися цілодобово поряд із новонародженим. Показувати матерям, як годувати дитину, як зберегти лактацію і при виписці з пологового будинку направляти їх в групу підтримки грудного вигодування, які організуються за місцем проживання.
У зв’язку з тим, що в етіології гострого аденоїдиту беруть участь різноманітні мікрококи, а також мають значення інші інфекційні агенти, необхідно проводити профілактичні заходи, направлені на боротьбу з мікрофлорою зовнішнього середовища, особливо в дитячих закладах. Треба звертати увагу на якість продуктів, які надходять в дитячі заклади, шкільні буфети та ін. Слід дотримуватись гігієнічних норм в дитячих закладах, слідкувати за тим, щоб в останніх не було холодно. У дитячих колективах доцільно виконувати бактеріологічне дослідження виділень із порожнини носа і глотки і при позитивних результатах незалежно від клінічних ознак проводити консервативну санацію протягом 5-7 днів, тобто до отримання негативного результату бактеріологічного посіву.
У профілактиці захворювання велике значення мають індивідуальні заходи, направлені на підвищення захисних сил організму. На пропаганду методів фізичного загартування різних вікових груп дітей доцільно звернути особливу увагу. В процесі загартування відбувається удосконалення терморегуляторних механізмів, підвищується резистентність організму до будь-яких несприятливих чинників, особливо до простудного фактора. Методи загартування різноманітні: прогулянки на свіжому повітрі, повітряні сонячні ванни, водні процедури, гімнастика, фізична зарядка, здоровий спосіб життя, перебування в оздоровчих таборах та ін. У профілактиці гострого аденоїдиту має значення своєчасна терапія з приводу соматичних захворювань та правильний режим і лікування хворих на гострий аденоїдит, який нерідко переходить в хронічну форму.
В основі профілактики хронічного аденоїдиту лежать загальнозміцнюючі заходи, санація осередків інфекції в ЛОР-органах і зубощелепній системі, загартовуючі процедури, санаторно-курортне лікування та екологічні заходи. Необхідно дотримуватись основних принципів загартовування – поступовість, дозованість та систематичність, періодичне застосування стимулюючих заходів. Доцільно проводити загальне і місцеве ультрафіолетове опромінення навесні та на початку зими. Звичайно велике значення має систематична санітарно-освітня робота у вигляді бесід, лекцій, виступів по радіо і телебаченню, присвячених лікуванню пацієнтів з ангіною та хронічними захворюваннями глотки.
Матеріал підготували: відповідальний за курс отоларингології доцент Плаксивий О.Г., доцент Калуцький І.В.