Як відомо, основна мета вивчення мови полягає в тому, щоб навчити кожного члена суспільства втілювати будь-яку соціально важливу інформацію у відповідну мовну форму.
Знання мови – це насамперед знання свого фаху, рівень опанування професійною мовою, фаховою термінологією. Вміння грамотно викласти свої думки – одна з найперших вимог сьогодення до сучасного спеціаліста, особливо, якщо він прагне бути фахівцем високого рівня, а то й займати не останні місця в державній чи політичній структурах.
Правильно і чисто говорити своєю мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою вчених-лінгвістів, письменників або вчителів-мовників, це – не тільки ознака, а й обов’язок кожної культурної людини. Культурними в нас мусять бути всі, незалежно від того, працює людина розумово чи фізично. Б.Антоненко-Давидович
Саме тому знання мови – це один із компонентів професійної підготовки, адже знання фахової мови підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватись у складній професійній ситуації та в контактах із представниками своєї професії.
Плекання культури мовлення – обов’язок кожного. Для багатьох категорій мовців воно входить у професійні обов’язки.
Будь-яке фахове мовлення, в тому числі й медичне, – це частина загальнонаціональної мови. Оскільки в Україні медицина – одна з найпоширеніших професій, то функціонування і вивчення фахового мовлення медиків – одна з актуальних проблем сучасного мовознавства. А для цього необхідно серйозно й настирливо оволодівати якостями культури мовлення. Починати необхідно з елементарної грамотності, боротьби з мовленнєвими помилками, які, на жаль, звучать і в доповідях на лікарських конференціях, і на п’ятихвилинках, і у розмовах лікарів між собою та з хворим.
Варто зазначити, що мовна освіта кожної людини не може завершитися вивченням курсу української мови в середній загальноосвітній школі. Шкільна програма передбачає оволодіння літературною мовою та її нормами (перший ступінь культури мови – правильність). Вищим же ступенем опанування літературної мови є мовленнєва майстерність, досконале володіння мовою у всіх практично актуальних для спеціаліста сферах спілкування, тобто оволодіння фаховою мовою.
Отже, між рівнем освіченості, загальної культури і рівнем мовленнєвої культури є чітка співмірність і залежність. Нелітературне, ненормативне мовлення – це насамперед свідчення невихованості людини, а вже потім її неосвіченості. Тому кожна людина, плануючи своє суспільне життя, дбаючи про фахове зростання, кар’єру, повинна досконало володіти державною мовою, культурою ведення полеміки, дискусій; повинна вміти грамотно й точно висловлювати свої думки, оскільки мова слугує досконалим інструментом не лише формування власної думки й почуття, а й знаряддям впливу на інших людей.
Матеріал підготувала: доцент кафедри суспільних наук та українознавства Алла Ткач.
