В 1953 р. завдяки багаторічним зусиллям французького письменника,
журналіста й поета Рауля Фоллеро, що присвятив своє життя боротьбі із цією страшною хворобою, був заснований Всесвітній день допомоги хворим на лепру, який відзначається 30 січня. Основним девізом цього дня є боротьба з дискримінаційним відношенням до людей, уражених лепрою, надання їм усіх прав і можливостей для повноцінного життя й соціально-економічної реадаптації в суспільстві.
Лепра (проказа, хвороба Гансена) – інфекційне захворювання з хронічним перебігом, яке спричиняється мікобактеріями лепри (Mycobacterium leprae). Захворювання вражає переважно шкіру, периферійну нервову систему, очі, верхні дихальні шляхи, також кисті та стопи, часто із самоампутацією пальців та м’яких тканин. Людина заражається після довготривалого контакту від хворого, а інкувабційний період може складати більше 10 років. Сам збудник був відкритий у 1871 р.
Одним із видатних вітчизняних вчених, який присвятив своє життя з’ясуванню причин багатьох захворювань та їх лікуванню, і зокрема – лепри, був талановитий лікар, професор завідувач кафедри патологічної анатомії Київського університету (1876-1895) Мінх Григорій Миколайович.
Лепра була «божим прокляттям» людства з найдавніших часів, що підтверджує велика кількість назв цієї недуги: хвороба Святого Лазаря, хвороба Гансена, кримка, ледача смерть, проказа, скорботна хвороба, фінікійська хвороба. Вона була відома в давньому Китаї ще за 3500 років до н.е. і описана Плутархом, Галеном та іншими античними вченими.Упродовж багатьох століть боротьба з лепрою була історією морального й фізичного знищення хворих, оскільки єдиним порятунком була їх ізоляція, вигнання та знищення. Тому багато вчених століттями билися над питанням звідки походить це захворювання, як з ним боротися.
Уперше Г.М. Мінх зіткнувся з лепрою під час чумної епідемії в Астраханській губернії в 1879 г., де він провів 4 місяці у вогнищі зараження, здійснюючи подвірні обходи й там же обробляючи матеріали обстежень. У той час диференціальна діагностика лепри була поставлена слабко, і це захворювання нерідке плутали із сифілісом, вітиліго та іншими шкірними хворобами. Зустрічалася лепра території Прибалтики, Північного Кавказу, у Центральній Азії. Віддаленість вогнищ одне від одного наводила вченого на думку, що не кліматичні особливості і природні умови сприяють поширенню цієї хвороби. Вона передається від хворого до здорового, прихований період розтягується на довгі роки, а це ускладнює вивчення патології хвороби і породжує виникнення різних гіпотез щодо її походження.
На III з’їзді лікарів у Петербурзі у 1889 р Г.М. Мінх виступив з доповіддю «Заразливість лепри й необхідні заходи проти неї», видану в Києві окремою брошурою. На титульному аркуші видання був напис: «На користь прокажених». Професор Г.М. Мінх оптимістично пророкував, що у випадку «правильного ведення справ» через 30-40 років лепра може взагалі зникнути в державі. За власні кошти Г.М. Мінх в 1880, 1881 і 1882 рр. здійснив поїздки по південних губерніях Росії з метою вивчення лепри. Усю весну й літо 1885 р. він провів у Хіві, Коканді й Ташкенті, працюючи в експедиції з вивчення лепри та клінічно схожих захворювань.
Світова слава до професора Г.М. Мінха прийшла після публікації його дослідження під назвою «Проказа (Lepra arabum) на півдні Росії» (1884), написане після експедиції в Криму, на землях Війська Донського, у Кубанській області та Карачаї. Учений ретельно проаналізував історію лепри в прадавні часи, питання патанатомії, клініку та епідеміологію цього захворювання і дійшов до висновку, що лепра – заразна хвороба.
Ці дослідження професора Г.М. Мінха, поруч із дослідженням чуми були перекладені німецькою і англійською мовою, а сам вчений був обраний почесним членом товариства боротьби із лепрою в Петербурзі та членом комісії з виявлення лепри у Великобританії, а також нагороджений орденом Св. Ганни й включений до складу Медичної ради Міністерства внутрішніх справ Російської імперії.
Матеріал підготував: доцент кафедри мікробіології та вірусології Міхєєв А.О.
