Епідеміологічні дослідження, проведені в різних країнах у ХХ столітті, продемонстрували значне збільшення поширеності захворювань неінфекційної природи.
Окрім серцево-судинних недуг, які справедливо називають епідемією ХХ століття, у другій половині цього століття ще одне захворювання набуло характеру епідемії, щоправда «німої», – остеопороз. «Мовчазний» спочатку, перебіг остеопорозу часто завершується переломами кісток, інвалідністю і смертю пацієнтів літнього віку. Висока поширеність цього захворювання, тяжкі соціальні наслідки, зниження якості життя, величезні витрати на лікування переломів і відновну терапію – все це послугувало приводом для визнання остеопорозу значущою соціальною проблемою у розвинених країнах.
За даними ВООЗ, остеопороз посідає четверте місце серед захворювань, що завдають значної шкоди суспільному здоров’ю, після серцево-судинних захворювань, онкологічних недуг і цукрового діабету. Лікування остеопорозу становить складне завдання; з одного боку це зумовлено багатофакторністю його патогенезу та прогресуючим перебігом, з іншого – прихованим початком та розгортанням повної клінічної картини лише за появи ускладнень – деформацій скелета, хронічного больового синдрому, переломів.
Профілактиці остеопорозу надається в наш час особливе значення:
згідно з офіційним висновком Європейського товариства з остеопорозу (European Foundation for Osteoporosis and Bone Disease – EFFO), вона повинна бути головним пріоритетом у розвитку охорони здоров’я. ВООЗ вбачає потребу розробити глобальну стратегію контролю захворюваності на остеопороз, вирізняючи 3 основні напрямки: профілактику, лікування, обстеження.
Прагнення віднайти ефективні способи профілактики виправдано при будь-якому патологічному стані, оскільки запобіжні заходи дозволяють уникнути розвитку захворювання, його ускладнень і зберегти працездатність та якість життя пацієнта, зменшити витрати на лікування. На сьогодні маємо значний обсяг знань про системний остеопороз, що дають можливість говорити про нього як про мультифакторіальне захворювання, яке викликає прикрі медичні й соціально-економічні наслідки, зумовлені переломами кісток. Разом із тим створення нових дієвих лікарських препаратів дає надію щодо ефективного зниження швидкості втрати кісткової маси, запобігання переломам, поліпшення якості життя та уможливлює думку про те, що це захворювання не є вироком.
Стратегію профілактики розробляють з урахуванням формування кісткової маси в нормі, її еволюції впродовж всього життя і патофізіології остеопорозу. Виділяють декілька вікових періодів, пов’язаних із досягненням оптимальної мінералізації, фіксацією цього рівня і потім його зниженням:
від народження до 25-27-річного віку – період активного процесу росту, активного кісткоутворення, що призводить до формування піку кісткової маси – найвищого значення маси кісткової тканини. У період пубертату цей процес може бути настільки інтенсивним, що відкладання органічного матриксу суттєво перевищуватиме темпи мінералізації, що призводить до юнацької остеопенії;
вік від 25-27 до 45 років – період підтримання піку кісткової маси з мінімальними щорічними втратами, які за відсутності хронічних захворювань, здатних впливати на кістковий метаболізм, не перевищують 0,3-0,5% на рік. Чим вищий досягнутий пік кісткової маси, тим краще людина захищена від крихкості кісток і переломів у майбутньому;
45-70 років – період постменопаузи у жінок, згасання функції яєчників, при якому значно активізуються резорбтивні процеси в кістці, суттєво перевищуючи остеосинтетичні. Відповідно до цього зростає й ризик переломів кісток. Розрізняють 2 фази втрати кісткової маси: швидка фаза спостерігається впродовж перших 5 років постменопаузи, коли щорічна втрата мінеральної щільності кісткової тканини становить близько 3%, і повільна, яка починається приблизно в 55 років і становить приблизно 1,0-1,5% на рік залежно від ділянки скелета.
старше 70 років – вік підвищеної крихкості скелета; в цей період остеопороз пов’язаний з втратою мінералів і погіршенням мікроархітектоніки кісток, період можливих ускладнень остеопорозу у вигляді переломів кісток різної локалізації, серед яких найнебезпечнішим за наслідками є перелом шийки стегнової кістки.
Споконвічно профілактика ґрунтується на модифікації чинників ризику. На сьогодні відома значна кількість факторів ризику остеопорозу й остеопоротичних переломів. Профілактика генералізованого остеопорозу умовно поділяється на первинну, вторинну і третинну. При цьому заходи первинної профілактики спрямовані на досягнення максимально високого піку кісткової маси та запобігання прискореним втратам кісткової маси в різні вікові періоди. Цей напрямок включає уникання факторів, що порушують метаболізм кісткової тканини, та адекватне лікування наявних хронічних запальних недуг, які також негативно впливають на кісткову тканину – зумовлюють втрату кісткової маси та формування вторинної остеопенії. Головна увага при розробці заходів первинної профілактики приділяється середовищним факторам (харчування з адекватним надходженням кальцію, вітаміну D і мінералів, інсоляція, фізична активність), які впливають на досягнення піка кісткової маси і швидкість її подальшого зменшення.
Вторинна профілактика спрямована на зниження швидкості чи запобігання втратам кісткової маси при наявному патологічному стані (остеопенія, остеопороз), нормалізацію процесу кісткового ремоделювання, запобігання падінням і переломам, а також на відновлення рухової активності та поліпшення якості життя.
До третинної профілактики належать заходи з лікування остеопорозу і профілактики повторних переломів у групах підвищеного ризику у пацієнтів з перенесеними остеопоротичними переломами.
Таким чином, мета профілактики остеопорозу – формування міцного скелета, зведення до мінімуму втрат кісткової маси і запобігання переломам кісток.
Існують немедикаментозні та медикаментозні способи профілактики остеопорозу.
До немедикаментозних методів відносять:
– спеціальну дієту з певною кількістю кальцію, вітаміну D, білків, фосфору, магнію, цинку, міді, бору, вітамінів А, С, К, тобто речовин, необхідних для нормального процесу ремоделювання кістки;
– достатню інсоляцію для підтримання нормального рівня вітаміну D в крові;
– адекватне фізичне навантаження;
– профілактику падінь, освітні програми з остеопорозу для широких верств населення.
Фармакологічні способи полягають у використанні лікарських засобів для корекції дефіциту кальцію і вітаміну D, а також для корекції остеопенічного синдрому різного походження.
Істотне значення для профілактики остеопорозу має раціональне харчування, особливо у ті вікові періоди, коли забезпеченість організму кальцієм дуже важлива. Відповідно до сучасних Міжнародних рекомендацій з остеопорозу та національних керівництв, адекватне вживання кальцію з їжею сприяє підтриманню достатньої щільності кісткової тканини, посилює антирезорбтивний вплив естрогенів на кістки та постає важливою складовою частиною лікування і профілактики остеопорозу. Навпаки, низька абсорбція кальцію в кишечнику і зниження його вживання з віком асоціюється з підвищеним ризиком переломів. Окрім того, вживання кальцію у дозі 2000-2500 мг/добу запобігає утворенню каміння в нирках. Нині доведено, що вживання кальцію до 2500 мг/добу не викликає гіперкальціурію або ж формування каменів у нирках. Водночас пацієнтам із сечокам’яною хворобою при виборі препарату кальцію слід віддати перевагу цитрату кальцію, який не впливає на процеси каменеутворення. Також при прийомі препаратів кальцію слід дотримуватися адекватного водного режиму (до1,5 лрідини за добу) та обмежити вживання кухонної солі, оскільки надлишок натрію підвищує екскрецію кальцію із сечею.
Дефіцит кальцію у харчуванні призводить до зменшення щільності кісткової тканини, а в жінок у постменопаузальному періоді – до збільшення темпів її втрати на тлі дефіциту естрогенів. Основою при виборі препарату кальцію для профілактики і лікування остеопорозу мають бути передусім якість, зручність застосування, вартість і особливості переносимості. Прийом глюконату кальцію як донатора елементарного кальцію не рекомендується, оскільки в 1 г його солі міститься лише 89 мг елементарного кальцію. Застосування солі хлориду кальцію також не рекомендується, оскільки кальцій в її складі практично не всмоктується в травному тракті.
Монотерапія препаратами кальцію характеризується більш слабкими клінічними можливостями у профілактиці і комплексній терапії остеопорозу, ніж терапія комбінацією кальцію з вітаміном D. Тому для потенціювання клінічного ефекту і поліпшення всмоктування солей кальцію доцільно поєднувати кальцій з вітаміном D.
Малорухливий спосіб життя – один із найважливіших чинників ризику розвитку остеопорозу. Особи з малорухливим способом життя швидше втрачають кісткову масу порівняно з тими, хто має активний спосіб життя. Регулярні фізичні вправи корисні у будь-якому віці. Загалом щодо здоров’я кісткової тканини виділяють 2 основні категорії фізичних вправ: вправи із навантаженням і силові вправи. Вправи із навантаженням охоплюють аеробіку, оздоровчий біг, ігрові види спорту на полі, теніс, гімнастику і ходьбу.
Додаткове значення при остеопорозі можуть мати заняття чи вправи, спрямовані на тренування рівноваги, до яких відносять і танці. Танці сприяють поліпшенню реакції і рівноваги пацієнтів і, як наслідок, знижують ризик падінь.
Важливий елемент профілактики – інформованість населення з питань остеопорозу, особливо у старших вікових групах. Численні дослідження і опитування свідчать про низький рівень знань щодо факторів ризику розвитку остеопорозу, і це стосується як знань щодо недостатнього надходження кальцію з їжею, низької фізичної активності, так і відомостей про необхідність додаткового прийому комплексних препаратів кальцію і вітаміну D у разі виявлення таких факторів ризику. Низький рівень знань про остеопороз диктує необхідність створення спеціальних освітніх програм як для лікарів, так і для пацієнтів. Інформованість населення важлива для виявлення груп пацієнтів з факторами ризику остеопорозу і формування груп підвищеного ризику переломів, на які повинні спрямовуватися освітні програми. Об’єм і форма таких програм можуть бути різними: листівки, брошури для пацієнтів, лекції, відеофільми, індивідуальні співбесіди, навчальні програми з можливістю дискусії та інтерактивного спілкування. Наприклад, перегляд відеофільму про профілактику остеопорозу у поліклініці перед прийомом у гінеколога збільшує число осіб, що приймають препарати кальцію, вітаміну D, замісну гормональну терапію естрогенами і виконують фізичні вправи
Отже, доречно пригадати слова академіка РАМН Є.Л. Насонова, який стверджує, що остеопороз належить до когорти «щасливих» захворювань, оскільки чітко відомі його чинники ризику, розроблено методики профілактики, що дають змогу ефективно запобігти втраті кісткової маси, а у разі виявлення остеопенічного синдрому – зупинити його і успішно лікувати за допомогою сучасних високоефективних протиостеопоротичних препаратів. Отже, профілактика остеопорозу й пов’язаних із ним переломів кісток – непроста, але цілком реальна задача; вона охоплює комплекс різноманітних заходів, що зумовлено багатофакторною природою самого остеопорозу.
Інформацію підготувала доцент кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології Піддубна Антоніна.
