Імунна система об’єднує органи і тканини, які забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин чи речовин,
які потрапляють в організм із зовнішнього середовища або утворюються в організмі. Характерним для органів імунної системи є ранній розвиток в ембріогенезі, зрілість їх у новонароджених, значний розвиток у дитячому та підлітковому віці. В подальшому відбувається вікова інволюція органів імунної системи, зменшення лімфоїдної тканини, розростання на її місці сполучної (жирової) тканини. Органи імунної системи виробляють імунокомпетентні клітини, які забезпечують імунітет – несприйнятливість до речовин з чужими антигенними властивостями.
Імунна система складається з численних солідних і розосереджених елементів. Центральними органами імуногенезу, де розвиваються і підлягають первинному клональному відбору незрілі лімфоцити, є кістковий мозок і тимус. До периферійних, де перебувають зрілі лімфоцити та здійснюють імунні відповіді, відносяться селезінка, лімфатичні вузли, а також лімфоепітеліальне кільце глотки Вальдейера-Пирогова й неінкапсульовані розсіяні лімфоцитарні скупчення шлунково-кишкового тракту, бронхів і сечостатевої системи.
Кістковий мозок – це центральний кровотворний орган, в якому міститься популяція стовбурових клітин крові, що беруть участь в утворенні формених елементів крові. Має напіврідку консистенцію, темно-червоного кольору, розташований в епіфізах трубчастих кісток. Загальна маса кісткового мозку в дорослих 3,0-3,5 кг, тобто 4,5-4,7 % маси тіла. Розрізняють червоний кістковий мозок та жовтий кістковий мозок. Кістковий мозок є і центральним, і периферійним лімфоїдним органом. Має функції кровотворення та імуногенезу, які пов’язані між собою, тому що стовбурові клітини, які тут виробляються, є родоначальниками як деяких формених елементів крові, так і клітин імунної системи. Кістковий мозок, як периферійний лімфоїдний орган, містить поряд з гемопоетичними попередниками й зрілі Т- і В-лімфоцити, а також макрофаги і їх попередники. Загибель клітин-попередників в кістковому мозку в результаті опромінення, впливу хімічних мутагенів, вірусів, експансії злоякісних атипових клітин, аутоімунного цитолітичного або антипроліферативного ефекту – призводить до лімфопенії та імунодефіцитних станів.
Загруднинна залоза, або тимус – непарний орган, має форму двозубої вилки, розміщена в грудній порожнині та частково в ділянці шиї. Передня поверхня тимуса прилягає до задньої поверхні ручки і тіла груднини. Тимус належить до верхнього середостіння; позаду тимуса знаходяться аорта, легеневий стовбур, верхня порожниста і ліва плечоголовна вени. Тимус складається з двох асиметричних часток: правої і лівої. Зовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою від якої відходять міжчасточкові перегородки, які поділяють паренхіму залози на часточки. Найбільшої маси в 37,5 г тимус досягає в ранньому дитячому віці та до періоду статевого дозрівання. У віці понад 16 років маса залози поступово зменшується. Вікова інволюція проявляється поступовою заміною паренхіми жировою, пухкою сполучною тканиною, також зменшенням кількості лімфоцитів, особливо в кірковій речовині та збільшенням кількості тілець Гассаля в мозковій речовині. У віці 50-90 років маса органа становить 13,4 г. Навіть у старечому віці лімфоїдна тканина загруднинної залози повністю не щезає, залишаючись у формі острівців, оточених жировою тканиною. В тимусі відбувається диференціація Т-лімфоцитів (тимус-залежних) зі стовбурових клітин, які потрапляють сюди з кісткового мозку. Потім Т-лімфоцити покидають тимус і потрапляють у периферійні органи імунної системи. Т-лімфоцити забезпечують клітинний імунітет шляхом накопичення та введення в дію сенсибілізованних (з підвищеною чутливістю) лімфоцитів, а також гуморальний імунітет шляхом синтезу специфічних антитіл. Дефекти в розвитку і дозріванні тимуса можуть призвести до порушення дозрівання Т-клітин, що приводить до імунодефіцитів, як наприклад при повній аплазії вилочкової залози – синдромі Ді Джорджа і її дисплазії – синдромі Незелоффа. При аплазії тимуса розвивається дефіцит Т-клітинних цитокінів, що порушує імунні відповіді, причому як гуморальні, так і клітинні. Гіперплазія тимуса пов’язана зі своєрідною зміною реактивності організму – status thymicolymphaticus. З імунологічної точки зору вкрай важливо, що при гіперплазії тимусу у ньому з’являються відсутні в нормі В-лімфоцитарні фолікули. У таких індивідів завжди є порушення аутотолерантності. Прикладом служить важка міастенія з гіперплазією тимуса або злоякісною пухлиною з епітелію тимуса – тимомою.
Лімфатичний вузол має овальну форму. Кількість лімфатичних вузлів у групі від 2-12 до 6-400. Лімфатичні вузли лежать групами на шляху лімфатичних судин, які йдуть від органів і тканин до лімфатичних стовбурів і лімфатичних проток. Лімфатичний вузол має ворота, через які входять артерії та нерви, а виходять вени і виносні лімфатичні судини; вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять капсулярні перекладки в паренхіму. В ділянці воріт капсула потовщується і утворює ворітне потовщення, від якого в паренхіму відходять ворітні перекладки. Між перекладками знаходиться ретикулярна строма. Паренхіму лімфатичного вузла поділяють на кіркову речовину і мозкову речовину. Функція: участь у захисних реакціях організму. Лімфатичні вузли працюють як фільтри в системі лімфообігу. Лімфаденопатія – стан, проявляється збільшенням лімфатичних вузлів лімфатичної системи, може бути наслідком реактивної гіперплазії лімфоїдних елементів вузла, при імунній відповіді (місцево або регіонально – при запаленні, системно – при віремії або антигенемії).
Селезінка – непарний орган, має форму півкулі. Маса селезінки – 150-200 г. Селезінка знаходиться в черевній порожнині, в лівій підребровій ділянці. Скелетотопія: на рівні ІХ-ХІ ребер. Діафрагмова поверхня прилягає до ребрової частини діафрагми і відділена від стінки грудної клітки нижнім краєм легені. Нутрощева поверхня поділяється селезінковими воротами (на 3 поверхні: шлункову, яка контактує з задньою поверхнею дна і тіла шлунка, хвостом підшлункової залози; ниркову – прилягає до верхнього полюса лівої нирки і лівої надниркової залози; ободовокишкову – контактує з лівим згином ободової кишки.
Розрізняють два краї селезінки: верхній і нижній, а також два кінці: передній і задній. Селезінка вкрита волокнистою оболонкою або капсулою, від якої всередину органа йдуть селезінкові перекладки, тісно пов’язані з інтраорганними кровоносними і лімфатичними судинами селезінки. Між перекладками знаходиться паренхіма – селезінкова пульпа. Розрізняють червону пульпу і білу. Червона пульпа знаходиться між венозними пазухами селезінки, складається з петель ретикулярної тканини, заповнених еритроцитами, лейкоцитами, лімфоцитами, макрофагами. Біла пульпа утворена селезінковими лімфатичними вузликами та лімфатичними параартеріальними піхвами, які складаються з лімфоцитів та інших клітин лімфоїдної тканини і петель ретикулярної строми. Функція: руйнування еритроцитів (“кладовище еритроцитів”), утворення лейкоцитів, лімфоцитів. Селезінка – це майже чверть лімфоїдної тканини організму і потужна армія макрофагів. Ряд цитокінів та лейкокінінів, що виробляються клітинами цього органу, діють в організації імунної відповіді локально. Але вони надходять і в портальний кровотік, що дозволяє утвореним тут інтерлейкінам впливати прямо на печінку і запускати там синтез білків гострої фази. Тафтсин і спленопоетин виділяються селезінкою в систему портальної вени і розглядаються, як її гормони, стимулятори фагоцитозу.
Регіонарна лімфатична система представлена розсіяними інкапсульованими лімфоїдними елементами, пов’язаними зі слизовими оболонками. На перетині дихальних шляхів і травного тракту, де антигенна стимуляція дуже виражена і різноманітна, є кільце Вальдейера-Пирогова, що складається з таких скупчень – піднебінних, трубних, глоткового і язикового мигдаликів. В трахеї і бронхах також є дифузні лімфоїдні скупчення. Асоційована з бронхами лімфоїдна тканина включає також лімфатичні елементи нижніх дихальних шляхів і ворітні лімфатичні вузли. Тут відбувається продукція і секреція IgA у відповідь на вдихувані антигени. Свої лімфоїдні елементи присутні і в lamina propria, і в підслизовому шарі урогенітального тракту. Асоційована з кишечником лімфоїдна тканина дуже багата і включає лімфоїдні компоненти кишечника – пейєрові бляшки, лімфоїдні скупчення апендикса.
Імунна система – один із найдосконаліших механізмів в нашому організмі. За останні десятиріччя вплив імунології на інші біологічні та біохімічні науки зріс до домінуючого рівня. Окрім функції захисного механізму проти інфекційних недуг і пухлин, імунологія має найважливіше значення при алергічних захворюваннях, аутоімунних процесах, трансплантації, зокрема з переливанням крові, чи навіть у старінні організму. Можна сказати без перебільшення, що після ери відкриття і вивчення антибіотиків, молекулярної біології наступила ера імунології.
Матеріал підготували: завідувач кафедри анатомії людини ім. М.Г. Туркевича, д.мед.н, професор В.В. Кривецький, к.мен.н, доцент Н.М. Наварчук.
