• Українська
  • English
Значення органів імунної системи для формування захисних сил організму
Share on facebook
Share on google
Share on twitter
Share on linkedin
Значення органів імунної системи для формування захисних сил організму

Значення органів імунної системи для формування захисних сил організму

Імунна система об’єднує органи і тканини, які забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин чи речовин,

які потрапляють в організм із зовнішнього середовища або утворюються в організмі. Характерним для органів імунної системи є ранній розвиток в ембріогенезі, зрілість їх у новонароджених, значний розвиток у дитячому та підлітковому віці. В подальшому відбувається вікова інволюція органів імунної системи, зменшення лімфоїдної тканини, розростання на її місці сполучної (жирової) тканини. Органи імунної системи виробляють імунокомпетентні клітини, які забезпечують імунітет – несприйнятливість до речовин з чужими антигенними властивостями.

Імунна система складається з численних солідних і розосереджених елементів. Центральними органами імуногенезу, де розвиваються і підлягають первинному клональному відбору незрілі лімфоцити, є кістковий мозок і тимус. До периферійних, де перебувають зрілі лімфоцити та здійснюють імунні відповіді, відносяться селезінка, лімфатичні вузли, а також лімфоепітеліальне кільце глотки Вальдейера-Пирогова й неінкапсульовані розсіяні лімфоцитарні скупчення шлунково-кишкового тракту, бронхів і сечостатевої системи.

Кістковий мозок – це центральний кровотворний орган, в якому міститься популяція стовбурових клітин крові, що беруть участь в утворенні формених елементів крові. Має напіврідку консистенцію, темно-червоного кольору, розташований в епіфізах трубчастих кісток.  Загальна маса кісткового мозку в дорослих 3,0-3,5 кг, тобто 4,5-4,7 % маси тіла.  Розрізняють червоний кістковий мозок та жовтий кістковий мозок. Кістковий мозок є і центральним, і периферійним лімфоїдним органом. Має функції кровотворення та імуногенезу, які пов’язані між собою, тому що стовбурові клітини, які тут виробляються, є родоначальниками як деяких формених елементів крові, так і клітин імунної системи. Кістковий мозок, як периферійний лімфоїдний орган, містить поряд з гемопоетичними попередниками й зрілі Т- і В-лімфоцити, а також макрофаги і їх попередники. Загибель клітин-попередників в кістковому мозку в результаті опромінення, впливу хімічних мутагенів, вірусів, експансії злоякісних атипових клітин, аутоімунного цитолітичного або антипроліферативного ефекту – призводить до лімфопенії та імунодефіцитних станів.

Загруднинна залоза, або тимус – непарний орган, має форму двозубої вилки, розміщена в грудній порожнині та частково в ділянці шиї. Передня поверхня тимуса прилягає до задньої поверхні ручки і тіла груднини. Тимус належить до верхнього середостіння; позаду тимуса знаходяться аорта, легеневий стовбур, верхня порожниста і ліва плечоголовна вени. Тимус складається з двох асиметричних часток: правої  і лівої. Зовні тимус вкритий сполучнотканинною капсулою від якої відходять міжчасточкові перегородки, які поділяють паренхіму залози на часточки. Найбільшої маси в 37,5 г тимус досягає в ранньому дитячому віці та до періоду статевого дозрівання. У віці понад 16 років маса залози поступово зменшується. Вікова інволюція проявляється поступовою заміною паренхіми жировою, пухкою сполучною тканиною, також зменшенням кількості лімфоцитів, особливо в кірковій речовині та збільшенням кількості тілець Гассаля в мозковій речовині. У віці 50-90 років маса органа становить 13,4 г. Навіть у старечому віці лімфоїдна тканина загруднинної залози повністю не щезає, залишаючись у формі острівців, оточених жировою тканиною. В тимусі відбувається диференціація Т-лімфоцитів (тимус-залежних) зі стовбурових клітин, які потрапляють сюди з кісткового мозку. Потім Т-лімфоцити покидають тимус і потрапляють у периферійні органи імунної системи. Т-лімфоцити забезпечують клітинний імунітет шляхом накопичення та введення в дію сенсибілізованних (з підвищеною чутливістю) лімфоцитів, а також гуморальний імунітет шляхом синтезу специфічних антитіл. Дефекти в розвитку і дозріванні тимуса можуть призвести до порушення дозрівання Т-клітин, що приводить до імунодефіцитів, як наприклад при повній аплазії вилочкової залози – синдромі Ді Джорджа і її дисплазії – синдромі Незелоффа. При аплазії тимуса розвивається дефіцит Т-клітинних цитокінів, що порушує імунні відповіді, причому як гуморальні, так і клітинні. Гіперплазія тимуса пов’язана зі своєрідною зміною реактивності організму – status thymicolymphaticus. З імунологічної точки зору вкрай важливо, що при гіперплазії тимусу у ньому з’являються відсутні в нормі В-лімфоцитарні фолікули. У таких індивідів завжди є порушення аутотолерантності. Прикладом служить важка міастенія з гіперплазією тимуса або злоякісною пухлиною з епітелію тимуса – тимомою.

Лімфатичний вузол має овальну форму. Кількість лімфатичних вузлів у групі від 2-12 до 6-400. Лімфатичні вузли лежать групами на шляху лімфатичних судин, які йдуть від органів і тканин до лімфатичних стовбурів і лімфатичних проток. Лімфатичний вузол має ворота, через які входять артерії та нерви, а виходять вени і виносні лімфатичні судини; вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої відходять капсулярні перекладки в паренхіму. В ділянці воріт капсула потовщується і утворює ворітне потовщення, від якого в паренхіму відходять ворітні перекладки. Між перекладками знаходиться ретикулярна строма. Паренхіму лімфатичного вузла поділяють на кіркову речовину  і мозкову речовину. Функція: участь у захисних реакціях організму. Лімфатичні вузли працюють як фільтри в системі лімфообігу. Лімфаденопатія – стан, проявляється збільшенням лімфатичних вузлів лімфатичної системи, може бути наслідком реактивної гіперплазії лімфоїдних елементів вузла, при імунній відповіді (місцево або регіонально – при запаленні, системно – при віремії або антигенемії).

Селезінка – непарний орган, має форму півкулі. Маса селезінки – 150-200 г. Селезінка знаходиться в черевній порожнині, в лівій підребровій ділянці. Скелетотопія: на рівні ІХ-ХІ ребер. Діафрагмова поверхня прилягає до ребрової частини діафрагми і відділена від стінки грудної клітки нижнім краєм легені. Нутрощева поверхня поділяється селезінковими воротами (на 3 поверхні: шлункову, яка контактує з задньою поверхнею дна і тіла шлунка, хвостом підшлункової залози; ниркову  – прилягає до верхнього полюса лівої нирки і лівої надниркової залози; ободовокишкову – контактує з лівим згином ободової кишки.
Розрізняють два краї селезінки: верхній і нижній, а також два кінці: передній  і задній. Селезінка вкрита волокнистою оболонкою або капсулою, від якої всередину органа йдуть селезінкові перекладки, тісно пов’язані з інтраорганними кровоносними і лімфатичними судинами селезінки. Між перекладками знаходиться паренхіма – селезінкова пульпа. Розрізняють червону пульпу і білу. Червона пульпа знаходиться між венозними пазухами селезінки, складається з петель ретикулярної тканини, заповнених еритроцитами, лейкоцитами, лімфоцитами, макрофагами. Біла пульпа утворена селезінковими лімфатичними вузликами та лімфатичними параартеріальними піхвами, які складаються з лімфоцитів та інших клітин лімфоїдної тканини і петель ретикулярної строми. Функція: руйнування еритроцитів (“кладовище еритроцитів”), утворення лейкоцитів, лімфоцитів. Селезінка – це майже чверть лімфоїдної тканини організму і потужна армія макрофагів. Ряд цитокінів та лейкокінінів, що виробляються клітинами цього органу, діють в організації імунної відповіді локально. Але вони надходять і в портальний кровотік, що дозволяє утвореним тут інтерлейкінам впливати прямо на печінку і запускати там синтез білків гострої фази. Тафтсин і спленопоетин виділяються селезінкою в систему портальної вени і розглядаються, як її гормони, стимулятори фагоцитозу.

Регіонарна лімфатична система представлена розсіяними інкапсульованими лімфоїдними елементами, пов’язаними зі слизовими оболонками.  На перетині дихальних шляхів і травного тракту, де антигенна стимуляція дуже виражена і різноманітна, є кільце Вальдейера-Пирогова, що складається з таких скупчень – піднебінних, трубних, глоткового і язикового мигдаликів. В трахеї і бронхах також є дифузні лімфоїдні скупчення. Асоційована з бронхами лімфоїдна тканина включає також лімфатичні елементи нижніх дихальних шляхів і ворітні лімфатичні вузли. Тут відбувається продукція і секреція IgA у відповідь на вдихувані антигени. Свої лімфоїдні елементи присутні і в lamina propria, і в підслизовому шарі урогенітального тракту. Асоційована з кишечником лімфоїдна тканина дуже багата і включає лімфоїдні компоненти кишечника – пейєрові бляшки, лімфоїдні скупчення апендикса.

Імунна система – один із найдосконаліших механізмів в нашому організмі. За останні десятиріччя вплив імунології на інші біологічні та біохімічні науки зріс до домінуючого рівня. Окрім функції захисного механізму проти інфекційних недуг і пухлин, імунологія має найважливіше значення при алергічних захворюваннях, аутоімунних процесах, трансплантації, зокрема з переливанням крові, чи навіть у старінні організму. Можна сказати без перебільшення, що після ери відкриття і вивчення антибіотиків, молекулярної біології наступила ера імунології.

Матеріал підготували: завідувач кафедри анатомії людини ім. М.Г. Туркевича, д.мед.н, професор В.В. Кривецький, к.мен.н, доцент Н.М. Наварчук.

Корисно знати