Гарячка є одним із таких станів,
який у людини зустрічається упродовж усього свого життя. Гарячка визначається як фізіологічна реакція організму на певні агенти та характеризується підвищенням температури тіла. З фізіологічної точки зору, це особлива захисно-пристосувальна реакція організму. Патофізіологічні основи гарячки у всіх випадках і у всіх організмів однакові, не залежать від її причини, хоча вона може розвиватися внаслідок як інфекційних, так і неінфекційних факторів. Гарячкова реакція належить до основних еволюційно сформованих механізмів адаптації нарівні з механізмами підтримання сталості внутрішнього середовища (гомеостазу), обміном речовин і процесами розмноження.
«Гарячка корисна, як корисний вогонь, коли він зігріває, а не обпікає». Академік П. Н. Веселкін
Наслідки впливу гарячки двоякі, в ній поєднуються два типи протилежних явищ: власне пошкоджувальні, які ведуть до порушення гомеостазу і виявляються через зміни структури, функції, метаболізму в організмі та окремих його складників та захисні компенсаторні, які спрямовані на запобігання та усунення порушень гомеостазу. При переважанні пошкоджувальних ефектів можуть ушкоджуватися життєво важливі органи, та розвиватися загальна інтоксикація, ряд органів функціонує із додатковим навантаженням. Водночас, при гарячці в організмі виникають несприятливі умови для розвитку мікробів підвищується активність механізмів опірності організму. Останнє дозволяє зрідка використовувати гарячку в практичній медицині у комплексному лікувальні під назвою «піротерапія». Проте гарячка часто буває першим і єдиним проявом захворювання. В одному випадку зникнення гарячки є ознакою клінічного одужання, а в інших підвищена температура являється єдиною ознакою збереження активності хворобливого процесу.
Гарячковий процес завжди перебігає в три стадії, відповідно до чого температурна крива складається з трьох частин. В першій стадії температура тіла підвищується, в другій вона деякий час тримається на підвищеному рівні, в третій – знижується до вихідного рівня.
За ступенем підвищення температури в стадії стояння підвищеної температури розрізняють такі види гарячки:
- субфібрильна (незначна) – до 38 °С;
- помірна – 38-39 °С;
- висока – 39-41 °С;
- надмірна (гіперпіритична) – вище 41 °С.
Висока температура не може тривати довго виникають необоротні порушення обмінних процесів, руйнування білків, кровотечі, при 42 ?С порушується функція нервових клітин, з’являється марення, розлади просторової орієнтації, судоми. Абсолютно смертельною вважається температура тіла 43,3 ?С. Хоча, в історії медицини зафіксовані випадки, підвищення температури до 43 °С і навіть до 45 °С із наступним одужанням
Зниження температури може бути швидким (критичним) протягом декількох годин та поступовим (літичним) – протягом декількох діб. Критичне зниження температури з різким розширенням сітки кровоносних судин може викликати небезпечний для життя хворого колаптоїдний стан.
Відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я, а також вітчизняним рекомендаціям, жарознижувальні препарати слід призначати, коли температура перевищує 38,5 ?С. Виняток становлять хворі з ризиком розвитку судом, важким захворюванням легеневої або серцево-судинної системи і діти перших трьох місяців життя, таким хворим жарознижувальні препарати призначають при меншій температурі.
Згідно національних рекомендацій, жарознижувальні засоби рекомендується давати в таких випадках:
- раніше здоровим дорослим та дітям у віці старше трьох місяців – при температурі тіла вище 39,0 ?С та/або при м’язовій ломоті і головного болю;
- хворим з судомами (фебрильні судоми) в анамнезі, які виникали при гарячці –– при температурі тіла вище 38,0 ?С;
- хворим з важкими захворюваннями серця і легенів – при температурі тіла вище 38,5 ?С;
- дітям перших трьох місяців життя – при температурі тіла вище 38,0 ?С.
У пацієнтів з необтяженим станом температурна реакція, як правило, носить сприятливий характер («рожева лихоманка»), якщо температура не перевищує 39,0 ?С; від використання лікарських засобів слід утриматися. Показано рясне пиття, можуть бути використані фізичні методи охолодження (хворого слід розкрити і обтерти водою кімнатної температури, одяг повинен бути вільним, легким, температура в кімнаті – не більше 20 ?С, можливе застосування лікувальної ванни з температурою на 2 ?С нижче температури тіла).
Лікарські препарати з жарознижувальною метою не повинні призначатися для регулярного курсового прийому кілька разів на день незалежно від рівня температури, оскільки це різко змінює температурну криву, що може утруднити діагностику основного захворювання.
Чергову дозу жарознижуючого препарату слід призначати тільки після того, як температура тіла у хворого знову зростає до критично високого рівня.
Отже, гарячка належить до основних еволюційно сформованих механізмів адаптації та є результатом комплексної взаємодії організму. Жарознижувальна терапія при гарячці носить лише симптоматичний (допоміжний) характер. Основою при гарячці повинно бути лікування основного захворювання, яке призвело до підвищення температури, а жарознижувальну терапія носить лише симптоматичний характер.
Матеріал підготували:завідувач кафедри фармакології, д.мед.н, професор І.І. Заморський, асистент кафедри фармакології, к.мед.н. Т.Г. Копчук.
