Синдром вегетативної дисфункції залишається однією з найбільш частих патології дитячого віку
та за своєю поширеністю поступається лише ГРВІ. Останнім часом спостерігається зростання частоти вегетативних дисфункцій серед дітей, що можна пов’язати з погіршенням екологічної ситуації, збільшенням навантаження у школі, зменшенням кількості дітей, які тренуються в спортивних секціях і т.д. У 33,3 % дітей вегетативні порушення, незважаючи на запроваджене лікування, зберігаються впродовж багатьох років, а у 17-20 % дітей можуть прогресувати, спричиняючи розвиток тяжких соматичних захворювань.
Поширеність вегетативних розладів, за даними деяких авторів, становить від 20 до 56 % від усіх захворювань дитячого віку.
Найчастіше симптоми вегетативної дисфункції спостерігаються у підлітків; їхня частота в популяції хлопчиків коливається від 54,6 до 72,6 %, а серед дівчаток від 62,4 до 78,2 %, що зумовлено пубертатною гормональною перебудовою організму, напруженим функціонуванням різних органів і систем та значним розумово-фізичним навантаженням.
Відомий французький хірург та фізіолог Рене Леріш казав: «Життя організму є нічим іншим, як рядом послідовних вегетатаивних реакцій в тканинах… Більшість захворювань є всього лиш відображенням втомлюваності вегетативної нервової системи від різноманітних випадковостей нашого щоденного життя».
Синдром вегето-судинної дисфункції – це міждисциплінарна проблема у зв’язку з тим, що до цих пір не вияснено чи це самостійна патологія чи фактор ризику – предиктор артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, атеросклерозу, виразкової хвороби шлунка, бронхіальної астми, розладів сечопуску та ін.
Синдром вегето-судинної дисфункції – це мультифакторне захворювання у розвитку якого приймають участь спадкові та набуті фактори, які призводять до порушення нейрогуморальної та ендокринної регуляції гомеостазу.
У патогенезі синдрому вегето-судинної дисфункціїї залучені гіпоталамо-гіпофізарна та лімбічна системи у поєднанні з хронічним стресом. Залежно від генетичних, особистісних, конституціональних, екологічних та інших факторів формується та чи інша патологія у конкретного пацієнта. Початок захворювання може бути зовсім непомітним. Дитина починає швидко втомлюватися, не засвоює новий матеріал, стає неуважною, дратівливою, порушується сон, з часом симптоми наростають – з’являється головний біль, головокружіння, біль у ділянці серця, тривалий безпричинний субфебрилітет, задишка при фізичному навантаженні, втрата свідомості.
Виділяють 3 «піки» захворювання:
- період новонародженості (у дітей спостерігається «мармуровість» шкіри, ціаноз носогубного трикутника або кінцівок, порушення терморегуляції, часті зригування, блювання, «кишкові кольки», порушення ритму серця або процесів реполяризації),
- 5-7 – річний вік (у дітей цього віку переважає парасимпатична ВНС, що супроводжується боязливістю, нерішучістю поведінки, збільшенням маси тіла, крім того початок навчання в школі стає потужним емоційним стресом),
- пубертатний період (супроводжується бурхливими емоційними проявами, психосоматичними розладами пов’язаними з гормональним дисбалансом)
Комплексна психологічна характеристика дитини-ваготоніка:
– інтровертована особистість зі схильністю до усамітнення,
– логіка переважає над почуттями та емоціями,
– в характері особистості на перший план виступають дисциплінованість та педантизм,
– ваготоніки повільно включаються в роботу, проте можуть тривалий час виконувати монотонні справи зі збереженням уваги та чіткості,
– показники тривожності високі, діти несміливі, невпевнені в собі, ранимі, надмірно чутливі до зауважень, у таких дітей завищені вимоги до самих себе (синдром «відмінника»), їх самооцінка неадекватна, схильна до заниження,
– ваготоніки віддають перевагу партнерським формам взаємовідносин.
Комплексна психологічна характеристика дитини-симпатотоніка:
– екстравертована особистість,
– домінує підвищений емоційний фон зі схильністю до швидких реакцій, почуття та емоції домінують над логікою,
– у характері особистості на перший план виступають високі показники демонстративності та екзальтованості, намагаються бути в центі уваги,
– симпатотоніки з легкістю беруться за будь-яку справу, проте рідко доводять її до завершення,
– показники тривожності відносно невисокі, зумовлені страхом втрати лідируючої позиції, такі діти звикли звинувачувати у власних негараздах усіх оточуючих,
– симпатотоніки краще почувають себе у якості лідера, демонструють наполегливість з метою самоствердження.
Встановлення психологічних особливостей дитини демонструє необхідність диференційованого педагогічного підходу. Так, наприклад, дитина-ваготонік відчуватиме стрес, якщо на уроці фізкультури його поставлять на лідируючу позицію, а дитина-симпатотонік – навпаки, коли не зможе себе реалізувати у якості лідера. Зрештою, обидві дитини втратять інтерес до такого заняття, ваго тонік через страх, симпатотонік – через незацікавленість.
Не зважаючи на достатньо великий арсенал медикаментозних засобів, що використовуються для лікування вегетативних розладів, проблема актуальною, оскільки лікарські препарати, які використовують для корекції вегетативних розладів, повною мірою не вирішують її.
Лікування таких дітей повинне бути комплексним і тривалим.
Важливою ланкою в комплексній терапії вегетативних дисфункцій є оптимізація праці та відпочинку. Слід чергувати розумові й фізичні навантаження, застосовувати різні методи психологічного розвантаження, аутотренінг. По можливості зменшити час перегляду телепередач, роботи за комп’ютером. За відсутності такої можливості обов’язковими є профілактичні перерви під час роботи з комп’ютером, вправи для очей тощо.
Дієтотерапія. Дитина повинна отримувати повноцінне харчування з достатньою кількістю мінеральних речовин і вітамінів. Дітям-симпатотонікам необхідно обмежити вживання солі, чаю, кави. Доцільно включати в раціон продукти харчування, що знижують судинний тонус і активність вегетативної іннервації, такі як ячна каша, квасоля, салати, шпинат, молоко, сир. Необхідно виключити з раціону копчені, гострі страви, шоколад. Дітям з підвищеною парасимпатичною активністю, артеріальною гіпотонією рекомендується їжа, що містить достатню кількість рідини, маринади, чай, кава (краще з молоком), шоколад і шоколадні цукерки, кефір, гречана каша, горох, тобто ті продукти, які могли б стимулювати активність ВНС. Слід збільшити надходження в організм солей калію і магнію, які містяться в гречаній, вівсяній кашах, сої, квасолі, горосі, абрикосах, шипшині, куразі, родзинках, моркві, баклажанах, цибулі, салаті, петрушці, горіхах.
Фізіотерапія: електрофорез на шийний відділ хребта з лікарськими розчинами; аплікації парафіну й озокериту на шийно-потиличну ділянку. Ці процедури також спрямовані на відновлення балансу в діяльності основних відділів ВНС, нормалізацію роботи судин і нервової провідності, поліпшення обміну речовин і кровообігу в органах і тканинах. Водні процедури мають загальнозміцнювальну дію на організм, тому при всіх типах СВД рекомендовані контрастні ванни, гідромасаж, плавання.
Медикаментозна терапія. У разі недостатньої ефективності описаних вище лікувально-оздоровчих методів призначається медикаментозна терапія,яку бажано починати з фітотерапії (відвари, чаї та настоянки з м’яти, меліси, шипшини, женьшеню, елеутерококу). За необхідності – метаболічні засоби, антигіпертензивні, ноотропи, адаптогени, судинні препарати, вітамінно-мінеральні комплекси та ін.
Матеріал підготувала: к.мед.н., асистент кафедри педіатрії та медичної генетики Хлуновська Людмила Юріївна.
