Технології сімейної терапії мають на меті допомогу членам сім’ї у встановленні взаємин,
розумінні виникаючих проблем, конструктивному веденні діалогу між членами сім’ї і оточуючими системами, знаходженні шляхів вирішення проблем.
Класичний підхід у психології передбачає роботу безпосередньо з клієнтом. Відносно нова школа – системно-сімейна психотерапія впливає на всю сім’ю, що дозволяє розглянути міжособистісні зв’язки і відносини. Цей вид терапії науково визнаний в США, Фінляндії, Італії, Польщі, Великобританії, Німеччини, Швейцарії та Австрії. Найвідоміші представники цього напрямку – Мара Сельвіні-Палаццолі, Клу Маданес, Сальвадор Мінухин та ін. У даний час системний напрямок вважається одним з найбільш широко представлених, перспективних, економічно доцільних і терапевтично ефективних напрямків сімейної терапії.
У системній сімейній психотерапії сім’я розглядається як цілісна система, що прагне до збереження та еволюції сформованих зв’язків. На всьому протязі свого існування, родини проходять через закономірні кризи розвитку (вступ у шлюб, відділення від батьківських родин, вагітність, народження дитини, вступ дитини в дошкільні/шкільні установи, закінчення школи і вибір свого життєвого шляху, розрив з батьками, вихід батьків на пенсію і т.д.) Саме на цих відрізках свого існування родини виявляються нездатними розв’язувати нові проблеми колишніми способами і тому виникає необхідність ускладнювати свої пристосувальні реакції.
Сімейна психотерапія базується на наступних основних принципах:
- Циркулярність. Зазвичай при розгляді проблем люди користуються лінійною логікою, але все в родині відбувається згідно циркулярної логіки. Навчитися бачити кругову причинність подій непросто, але як тільки психотерапевт навчається це робити, його завдання по вибору способів впливу значно спрощується.
- Нейтральність. Для ефективного впливу психотерапевт повинен займати нейтральну позицію і однаково співчувати всім членам сім’ї, давати можливість кожному бути зрозумілим і почутим.
- Гіпотетичність. Мета спілкування фахівця з родиною – перевірка його гіпотези про сенс сімейних проблем. Згідно з гіпотезою і будується стратегія спілкування психотерапевта.
Мара Сельвіні-Палаццолі ввела такий принцип роботи, коли бригада терапевтів різної статі працюють з родиною, а інші спостерігають за їх роботою, знаходячись за односторонньо-прозорим дзеркалом. Обов’язковим принципом психотерапії – є участь на всіх сесіях усіх членів родини, що живуть під одним дахом. Частота зустрічей 1 раз на місяць, усього до 10 сесій. Її метод був короткий і раптовий, вона використовувала метод парадоксальних розпоряджень, прагнула викликати зміни в родині раптовим вирішальним рухом. Парадоксальне завдання розроблялося дуже ретельно й залучало всіх членів родини в серію дій, що суперечать сформованим у родині ригідним правилам і міфам.
Системна сімейна психотерапія є одним з напрямків сімейної психотерапії, що базується теоретично на системному підході, основним постулатом якого є неможливість звести ціле до суми частин. Системний підхід розширено підходить до поняття сімейної психотерапії і припускає можливість роботи з окремою людиною; психотерапевт при цьому мислить у категоріях цілісної сімейної структури.
Відповідно до теорії систем, якщо один елемент системи змінюється, виникає реакція, яка призводить до зміни всієї системи. Боуен розглядає сім’ю як мультигенерацію, де зв’язки між поколіннями відіграють певну роль у сімейному функціонуванні. Генограма, структурна система зв’язків між поколіннями, складена терапевтом, дає можливість зрозуміти і оцінити поведінку окремих елементів системи (подружжя, діти, родичі, батьки) в контексті проблем конкретного випадку і в контексті всієї системи родинних зв’язків. Роль терапевта полягає в тому, щоб допомогти кожному розібратися, які функції він виконує в системі сімейних відносин.
Позиція психотерапевта у цьому напрямку базується на необхідності стати частиною системи, тобто «приєднатися» до сім`ї, зберігаючи при цьому позицію нейтральності до ідей, правил та законів, що існують у сім`ї як у цілому так і у її окремих членів. «Терапевт приходить як необізнаний партнер по комунікації, що подібно до чужинця розпитує про дорогу в системі». Клієнт, в свою чергу, сприймається як компетентна особа, навіть експерт.
Матеріал підготували: доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка, к.мед.н. Юрценюк О.С., асистент кафедри Ротар С.С.
