Алергічні хвороби, у тому числі й шкіри, є однією з найбільш актуальних проблем сьогодення.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я та повідомленнями клініцистів, алергічні захворювання займають одне з провідних місць у структурі загальної захворюваності за стійкої тенденції до їх щорічного зростання, зокрема алергічну патологію шкіри щороку діагностують майже в 1 млн. населення.
В Україні на алергічні захворювання в цілому хворіє близько 25% населення, з них у 3-7% реєструють алергічні захворювання шкіри (алергодерматози).
Частка алергодерматозів у структурі дерматологічної захворюваності у різних регіонах України складає від 20 до 43%.
Алергодерматози – це група гострих та хронічних захворювань шкіри, до яких відносять дерматит алергічний, екзему, токсикоалергічні дерматити, атопічний дерматит та ін.
Захворювання виникають внаслідок впливу екзогенних (хімічних, фізичних, біологічних) чинників (алергенів) чи автоалергенів на тлі низки ендогенних механізмів їх розвитку (змін імунологічної реактивності, порушень нейроендокринної регуляції, захворювань органів системи травлення, хронічних фокальних інфекцій, гемодинамічних розладів, обмінних порушень тощо).
Важливим аспектом у вивченні епідеміології алергічних захворювань є питання спадкової схильності до алергії. Особи із спадковою схильністю до алергії формують контингенти «підвищеного ризику». Особливо високі показники генетичної схильності до алергії відзначають у хворих на атопічний дерматит і серед хворих з поліалергією (кілька видів алергопатології в одного хворого). Визначено, що схильність до алергії у два рази частіше передається по материнській лінії. Також надається значення пре- та постнатальним чинникам розвитку алергодерматозів у дітей та дорослих (токсикози, інфекційні хвороби вагітних тощо).
Несприятлива динаміка зростання захворюваності на алергічні захворювання шкіри зумовлена низкою факторів, що є вагомими екзо- та ендогенними чинниками етіопатогенезу алергодерматозів.
До зовнішніх факторів, перш за все, відносять забруднення довкілля, особливо в промислово розвинених країнах, а також контакт із виробничими факторами (хімічні речовини, паливно-мастильні, будівельні матеріали). За даними епідеміологічних досліджень, зростання алергодерматозів відзначено саме серед населення, що мають «алергенні» професії (будівельники, працівники хімічної та харчової промисловості, перукарі тощо). За даними досліджень, міське населення частіше, ніж сільське хворіє на алергодерматози. Городяни більш схильні до впливу забруднень навколишнього середовища і різноманітних стресових ситуацій через напружений ритм життя тощо.
Зростанню захворюваності на алергодерматози сприяє також збільшення випадків самолікування (застосування зовнішніх лікарських засобів, вживання медикаментів, у тому числі вітамінів і харчових добавок), а також широке застосування барвників та консервантів у харчовій промисловості та більш широкий контакт населення із хімічними чинниками в побуті (штучні оздоблювальні матеріали, штори і покривала з синтетичних тканин, синтетичні матеріали одягу і взуття, продукти побутової хімії, косметичні засоби тощо), при цьому доведено, що серед хворих на алергодерматози, які звертаються за лікарською допомогою, переважають жінки.
У розвитку та перебігу алергічних дерматозів важливу роль відіграють супутні захворювання внутрішніх органів, наявність хронічних вогнищ інфекції, обмінні порушення тощо, у зв’язку з цим, алергічні дерматози розглядають не тільки як дерматологічну, але й важливу міждисциплінарну проблему.
За даними клінічних спостережень, алергічні дерматози в останні роки характеризуються поширеним ураженням шкіри, тенденцією до хронізації патологічного процесу, частими тривалим рецидивами з формуванням резистентності до традиційних методів їх лікування, що є причиною тривалої непрацездатності пацієнтів, зниження якості їх життя та соціальної активності, через що алергодерматози на даний час є однією з найбільш актуальних медико-соціальних проблем, що обгрунтовує актуальність наукових досліджень з вивчення їх патогенетичних чинників та удосконалення методів їх комплексного лікування.
Матеріал підготували: завідувач кафедри дерматовенерології, професор Ольга Денисенко та асистент кафедри дерматовенерології Наталія Степан