• Українська
  • English
Автоімунні захворювання в практиці лікаря дерматовенеролога
Автоімунні захворювання в практиці лікаря дерматовенеролога

Автоімунні захворювання в практиці лікаря дерматовенеролога

Від аутоімунних захворювань страждає близько 6-10% населення Землі. Останнім часом відбувається неухильне зростання рівня даної захворюваності.

Відомо, що імунна система в організмі людини забезпечує захисну функцію на різних рівнях, захищаючи його від різноманітних бактерій, вірусів, грибків і ракових клітин. Захист відбувається шляхом розпізнавання останніх, з наступним синтезом специфічних антитіл або ж руйнуванням чужорідних тіл – таким чином відбувається боротьба з різними інфекціями. Однак за певних умов відбувається активація аутоагресивних лімфоцитів, помилкове розпізнання структур власного організму як чужорідних, що і є основним в механізмі розвитку аутоімунних захворювань.

Причини виникнення захворювання

Причини виникнення аутоімунних захворювань до кінця не з’ясовані, але доведена роль мутацій генного характеру (спадковий чинник), ендокринних порушень (частіше хворіють жінки), факторів оточуючого середовища, зокрема – ультрафіолетового випромінювання. Доведено, що у процесі прогресування деяких захворювань уражені тканини набувають властивостей чужорідних елементів, в такому випадку можливе виникнення аутоімунних реакцій внаслідок інфаркту міокарда, опіків, вірусних хвороб, травм. Крім того, такі недоліки сучасності як неправильне харчування, зменшення фізичної активності, шкідливі звички, «нездоровий» спосіб життя, також є тригерами аутоімунних захворювань.

Зазвичай аутоімунні хвороби мають хронічний, рецидивуючий перебіг, і у більшості випадків викликають істотні порушення структури та функції органів, що в підсумку може призвести до інвалідизації.

Повністю вилікувати аутоімунне захворювання на сьогодні, на жаль, не можна. Однак зміна способу життя, дотримання дієти, регулярні фізичні вправи, відпочинок, уникнення стресових ситуацій відіграють дуже важливу роль в обмеженні розвитку захворювання і дозволяють значно поліпшити якість життя пацієнта.

Лікування аутоімунних захворювань на сьогоднішній день носить патогенетичний характер з імуносупресивним та імуномодулюючим ефектами. Перспективним напрямком є генна інженерія.

Шкіра як найбільший орган усього організму також є мішенню для аутоімунних захворювань, основними з яких є: міхурчатка, вітіліго та червоний вовчак.

Міхурчатка – захворювання, що вражає осіб обох статей, вік яких перевищує 40 років, і проявляється на шкірі та слизових оболонках міхурами з тонкою і дряблою покришкою, які дуже швидко поширюються по всьому шкірному покрову. Дерматоз супроводжується загальним нездужанням, слабкістю, підвищенням температури тіла, болем у горлі під час прийому їжі і при розмові. Міхурчатка проявляється тривалим рецидивуючим перебігом, а іноді має злоякісний перебіг і, незважаючи на лікування (системні кортикостероїдні препарати – пожиттєво), можливий летальний результат.

Вітіліго – захворювання, при якому на шкірі хворих з’являються білі (депігментовані) ділянки різної форми та розмірів, які можуть рости і зливатись. Плями локалізуються в більшості випадків на відкритих ділянках шкіри: на обличчі (навколо рота і очей), верхніх і нижніх кінцівках, статевих органах.

Захворювання істотно знижує якість життя за рахунок виразного косметичного дефекту. Лікування дерматозу полягає у застосуванні «камуфляжних» косметичних засобів, або ж фототерапії чи топічних інгібіторів кальциневрину – у випадках невеликої площі ураження.

Червоний вовчак – захворювання, при якому імунна система атакує сполучну тканину. Основними тригерами цього дерматозу є надімірний вплив ультрафіолетових променів, переохолодження/перегрівання, поліпрагмазія та ін. Клінічний поліморфізм дерматозу додає складнощів в діагностиці, та все ж має типові ознаки. Так, захворювання зазвичай починається з еритеми на шкірі обличчя (ніс, лоб, щоки), вушних раковинах, волосистій частині голови, а також інших ділянках тіла. Повільно збільшуючись, а також зливаючись, висипання візуально нагадують метелика. При цьому «крила» розташовуються на щоках, а «тіло» – на носі. Згодом вогнища ураження перетворюються в дискоїдну, щільну бляшку, на поверхню якої виступають сірувато-білі, дрібні лусочки, які щільно сидять.
Остання стадія – атрофічна, при якій в центрі бляшки спостерігається ділянка рубцевої білої атрофії з множинними телеангіектазіями. Перебіг затягується на тривалі роки з загостреннями в сонячну пору року.

Лікування залежить від ступеня тяжкості захворювання. Застосовуються нестероїдні протизапальні препарати, імуносупресанти, кортикостероїди, місцево використовують сонцезахисні засоби.

Матеріал підготувала: асистент кафедри дерматовенерології, к.мед.н. Шуленіна О.В.

Корисно знати