Були часи, коли шизофренію і меланхолію вважали джерелом творчості. Наразі багато фактів підтверджують зв’язок між різними видами психічних розладів і геніальністю.
Італійський психіатр Чезаре Ломброзо, до прикладу, ще в 1864р. стверджував, що геніальність – це лише одна з форм божевілля. А каліфорнійські психологи нашого часу встановили, що психічні захворювання зустрічаються в середньому на 10% частіше у творчих особистостей (поріняно з контрольною вибіркою).
На зв’язок креативності з психічними розладами вказували А. Людвіг, Г. Айзенк та Ф. Пост. Останній вивчав біографії відомих людей: 48 художників, 50 – філологів та мислителів, 45 – вчених, 46 – державних діячів, 52 – композиторів, 50 – письменників. У вчених психічні відхилення були виражені найменше, письменники мали сімейні історії, пов’язані з психічними хворобами, а також, як і артисти й інтелектуали – психосексуальні проблеми. Депресивні стани переважали у письменників. Алкоголізм був властивий письменникам, артистам і композиторам, менше – політикам та інтелектуалам, нехарактерний для вчених.
Найвідоміші письменники страждали на депресивні розлади і, вірогідно, саме внаслідок цих страждань стало можливим висвітлення в їх творах глибини почуттів героїв.
Ернест Хемінгуей (1899-1961рр.) хворів на спадковий тяжкий депресивний розлад, неодноразово лікувався в клініці і навіть проходив сеанси електросудомної терапії. Протягом всього життя великий письменник боровся з прагненням загинути. Останні роки він перестав писати, без чого його життя не мало сенсу. Він скоїв декілька спроб самогубства і врешті-решт застрелився з мисливської рушниці.
Іоган Гете (1749-1832рр.) був сильною і життєрадісною людиною, однак, і в його житті була важка півторарічна депресія. В 19-річному віці, після низки психотравмуючих ситуацій він спалює свої рукописи і навіть намагається покінчити життя самогубством. Півтора роки Гете проводить в тривозі і виснаженні, почуваючи себе «хворим, який страждає душею а не тілом» – так описує себе поет в автобіографії «Поезія і правда з мого життя».
Микола Гоголь (1809-1852рр.) все життя страждав на маніакально-депресивний психоз. В стані манії письменника переповнювало багато сил, творчих ідей, натхнення до творчості, які втілювались в його творах: «Так, друже мій, я глибоко щасливий, я знаю і чую дивні хвилини…» «О, вір словам моїм. Владою вищою віднині освячено моє слово». Однак, проходив час і стан змінювався на протилежний. Так описував його Гоголь: «Сонце, небо – все мені неприємно. Моя бідна душа: ніде немає для неї притулку. Я тепер більше підхожу для монастиря, ніж для життя світського». Під час останнього епізоду депресії, письменник дві доби провів без їжі і води, стоячи на колінах перед іконами. Під впливом хворобливих переживань він спалює рукопис другого тому «Мертвих душ». І в наступні десять днів повільно згасає, так і не заговоривши ні з ким до самої смерті.
Федір Достоєвський (1821-1881рр. ) страждав на епілепсію. Протягом 20 років у нього було зафіксовано 102 напади. Крім того, спостерігались ще напади дисфорії, під час яких виникали численні конфлікти з близькими і друзями. Сучасники описують і характерологічні зміни особистості Достоєвського: його дратівливість, педантизм, заздрість, страх шкоди, схильність до афективних спалахів, образливість. Можливо, саме завдяки цим хворобливим проявам письменник мав змогу неймовірно точно і багатогранно описувати переживання своїх героїв.
Твори великих письменників і поетів переповнені стражданням і водночас жагою до життя. Відтак можна говорити, що психічні захворювання, серед іншого, дають можливість не тільки бачити, відчувати глибше, а і відтворювати ці переживання, передавати їх за допомогою слова чи музики.
Матеріал підготувала асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології Блажіна І.Ю.
