Серце – унікальний орган організму людини.
Здавна із серцем пов’язували не тільки центральний орган, своєрідну помпу для кровоплину у серцево-судинній системі, але і душу людини, емоційність, доброту, настрій. Побутує народний вираз «сердечна людина» – добра людина, «хоч до серця прикладай», – «…я до твого серця кладку прокладу…» (знаменита пісня «Марічка») і у багатьох народних піснях.
Отже, здавна підмічено, що людина доброго серця має здорове серце.
Для здійснення унікальної за все життя людини роботи як центрального органу, «двигуна», «м’язової помпи» необхідний довготривалий контроль різних регуляторних систем як організму в цілому так і, зокрема, в серці.
Регуляція діяльності серця здійснюється місцевими серцевими та центральними механізмами.
До місцевих належать: міогенні, нервові та гуморальні.
Найважливіший з них – міогенна ауторегуляція, яка пов’язана з внутрішньоклітинною регуляцією сили скорочення міокарда та залежної від властивостей скоротливих структур міокарда. Міогенна регуляція включає:
Наповнення камер серця і ступеня роз’тягування міокардіальних волокон перед їх скороченням.
Опору крові в аорті і в легеневій артерії який потрібно подолати кардіоміоцитам шлуночків при переміщені крові в судини.
Частоти серцевих скорочень.
Сила скорочення міокарда змінюється залежно від кількості поперечних актино-міозинових містків, які утворюються в клітинах міокарда під час скорочення та кроків втягнення актинових ниток в міозинову вилку. Основним каталізатором цього процесу є концентрація та швидкість її зміни внутрішньоклітинного кальцію.
Регулювання сили скорочення міокарда залежить від довжини м’язових волокон і підпорядковується закону Франка-Старлінга, або гетерометрії, що означає: чим більше розтягнутий серцевий шлуночок (м’яз) об’ємом крові, тим більша сила його скорочень і тим більше крові викидається в судини.
Регулювання післянавантаженння або тиском (опором) крові в аорті і легеневої артерії підпорядковано ефекту Анрепа або геометричній регуляції, – підвищення сили скорочення міокарда при зростанні тиску крові у аорті чи/або легеневій артерії.
Залежність сили скорочення серця від частоти його діяльності пов’язано з механізмом хроноінотропії, або «драбиною» Боудіча – при зростанні частоти серцевого ритму сила скорочень зростає.
Звичайно, що ці механізми міогенної регуляції серцевої діяльності мають певний діапазон ефективності. Так закон Франка-Старлінга реалізується в діапазоні 130-180 мл кінцевого діастолічного об’єму ЛШ, ефект Анрепа – до 200 мм.рт.ст. в аорті, а хроноінотропія або «драбина» Боудіча до 175 скорочень на хв.
Регуляція серцевого ритму здійснюється декількома механізмами: збудливістю, здатністю до автоматизму та провідності.
В значній мірі ці процеси підпорядковані активності вегетативної нервової системи та впливом гуморально-метаболічних процесів.
Ритм серця визначається властивістю автоматизму, тобто здатністю клітин провідної системи серця спонтанно активуватися і викликати скорочення міокарда.
Автоматизм обумовлений виникненням спонтанної деполяризації клітин синусового вузла. Звичайна частота синусового імпульсоутворення – 60-90 на хв. Коливання ЧСС пов’язані, з одного боку – з власною активністю синусового вузла, а з іншого – з впливом вищих центрів регуляції.
Регуляція серцевого ритму здійснюється вегетативною нервовою системою (ВНС) і гуморальної-метаболічними впливами. У свою чергу ВНС знаходиться під модулюючим впливом ЦНС та імпульсів, що виникають у відповідь на подразнення різних інтеро-і екстерорецепторов (рефлекторна регуляція).
У здорової людини в стані спокою частота серцевих скорочень коливається від 60 до 90 за хвилину в залежності від фізичних та емоційних напружень (потреб) відбувається прискорення або уповільнення частоти серцевих скорочень.
Аритмія – будь який ритм серцевої діяльності, який відрізняється від синусового. Постійні форми аритмії потребують лікування. В першу чергу, необхідно вияснити причину виникнення аритмії, провести комплексне обстеження серцево-судинної системи. Лікуванням аритмії займається кардіолог з досвідом лікування хворих з порушенням ритму. В окремих випадках хворому відразу призначають комплексне медикаментозне лікування. У більшості випадків лікування направлене на покращення метаболічних процесів, нормалізацію діяльності ВНС та ЦНС, дотримання лікувально-оздоровчих заходів.
Суттєве значення надається не медикаментозному лікуванню. Це комплекс фітотерапевтичних засобів, дотримання режиму дня та харчування, обмеження тривалого психоемоційного напруження, сприятлива атмосфера в сімейному та родинному колі, виробнича атмосфера та ін.
Отже нормалізація способу життя, дотримання якості та режиму харчування, постійний контроль та самоконтроль діяльності серця, помірна фізична активність, уникання хронічних стресів та перевтоми – запорука здорового серця та активного довголіття.
Матеріал підготував: професор Ігор Плеш, завідувач кафедри догляду за хворими та вищої мед сестринської освіти
