• Українська
  • English
Той, хто пережив смерть
хто пережив смерть

Той, хто пережив смерть

День пам’яті жертв голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада. В 2018 році День пам’яті жертв голодомору припадає на 24 листопада. В цьому році відзначають 85-ту річницю цих трагічних для України подій.

 

Голодомор 1932-1933 років – акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках шляхом створення штучного масового голоду, що призвів до смерті від голоду 3,941 млн безпосередньо та склав 6,122 млн втрат ненародженими.

Найбільшою була кількість людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу й Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Під час проведення міжнародної науково-практичної конференції «Голодомор 1932-1933 років: втрати української нації», яка пройшла 4 жовтня 2016 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка – Конференція вирішила вважати науково встановленими на сьогодні втрати від Голодомору-геноциду 1932-1933 років щонайменше 7 мільйонів – в УСРР і 3 мільйони – за межами УСРР: на Кубані, в Центрально-Чорноземній області, Поволжі та Казахстані.

Які ж процеси відбуваються в організмі людини під час голодування і які можуть мати наслідки?

Голодування (англ. starvation) – це критична форма недоїдання, загрозливий дефіцит споживання калорій потрібних для підтримки життя організму. Це стан, що виникає в тих випадках, коли організм не одержує поживних речовин або одержує їх у недостатній кількості, або ж не засвоює їх внаслідок хвороби.

Голодування як соціальна проблема, а також як патологічний процес, що супроводжує низку захворювань, особливо травної системи, здавна привертає увагу дослідників. Накопичено багато фактів, які свідчать про те, що при голодуванні насамперед починають діяти пристосувальні механізми, відбувається своєрідна ферментативна адаптація організму до відсутності поживних речовин і перехід на ендогенне живлення.

Розрізняють голодування повне, неповне (кількісне недоїдання) і часткове (якісне). Неповне голодування розвивається в тому разі, коли в організм надходять усі поживні речовини, але в недостатній за калорійністю кількості.

Причини повного та інших видів голодування можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Внутрішні причини – вади розвитку в дітей, захворювання органів травної системи, інфекційні процеси, анорексія (патологічна відсутність апетиту). Голодування, зумовлене внутрішніми причинами є суто медичною проблемою. Значно складнішою медико-соціальною проблемою, яка торкається, поряд з іншим, історичних, політичних, етичних питань, є голодування, зумовлене зовнішніми причинами. Такими причинами є умови відсутності їжі, примусової чи добровільної харчової депривації.

Однією з причин голодування як соціального явища є голодний протест – метод ненасильницького спротиву або тиску, в якому учасник (учасники) відмовляється від їжі на знак політичного протесту, та/або намагаючись привернути увагу суспільства, з метою досягнення якоїсь цілі, наприклад змін у політиці, законодавстві, або прийняття певних рішень.

В Індії, перша письмова згадка про голодування як форму протесту з’являється в Рамаяні (Друга книга Рамаяни, в Сарга (секції) 103), що відповідає десь 400-750 р. до нашої ери. Існують також легенди, за якими відомий ірландський святий – Святий Патрік – також використовував голодний протест.

Вражає той факт, що донині виникає потреба використання такого виду спротиву політичним репресіям. Викликає глибоку повагу мужність і відвага сучасних борців за свободу України і перемогу демократії. «145 днів боротьби, мінус 20 кілограмів ваги, плюс підірваний організм, але мета так і не досягнута. Я вдячний всім, хто підтримував мене і прошу пробачення у тих, кого я підвів… Слава Україні!» – написав ув’язнений в Росії український режисер Олег Сенцов у листі, який передав журналістам адвокат українця Дмитро Дінзе. Олег Сенцов оголосив про початок протестного голодування 16 травня 2018 року на знак протесту проти політичних репресій, які вчиняються щодо громадських активістів та журналістів сучасними диктаторськими режимами, зокрема Росією, і змушений був припинити голодування через загрозу примусового годування заангажованими російськими медиками.

На основі патофізіологічної характеристики, яка враховує стан обміну речовин і енергії, голодування можна розділити на три періоди:

  • неощадливої витрати енергії;
  • максимального пристосування;
  • тканинного розпаду,
  • інтоксикації та загибелі (термінальний період).

У людини перший період триває 2–4 дні, другий фактично визначає термін голодування і може продовжуватися 40–50 днів, третій – 3-5 днів. Безпосередньою причиною, що зумовлює порушення обміну при голодування, є розлад ферментних систем. Виникає дискоординація в процесах обміну, чітко узгоджених у нормі. Можливе накопичення проміжних токсичних продуктів. Теплопродукція підтримується протягом усього періоду голодування на мінімальному рівні і знижується до кінця третього періоду. Тепловіддача дещо знижується. Інші життєві функції організму протягом першого і другого періоду голодування також зберігаються в межах, близьких до фізіологічних.

Повне голодування без води відбувається так само, як і з вживанням води, але тяжче і недовго (3-6 днів). Якщо вода не надходить ззовні, вона береться із тканин — це оксидаційна вода. Неповне голодування (недоїдання) виникає частіше, ніж повне.

Неповне голодування буває в тих випадках, коли організм хронічно недоотримує з їжею необхідну для енергетичних витрат кількість енергії (напр. замість 10 454–10 476 кДж (2500–3500 ккал) одержує 6280–8374 кДж (1500–2000 ккал) і менше.

У зв’язку з тим, що таке голодування триває довго, розвиваються пристосувальні механізми. Однак значне обмеження надходження поживних та мінеральних речовин призводить до незворотних порушень  усіх видів обміну. Основний обмін знижується більше, ніж при повному голодуванні (на 30–35% проти 10–20%). Організм надзвичайно ощадливо витрачає енергетичні ресурси. Повільно зменшується маса тіла, що іноді маскується затримкою води. Разом із тим у тканинах розвиваються процеси дегенеративного характеру. При неповному голодуванні зміни більш тяжкі, ніж при повному, оскільки триває воно довше. Зменшення вмісту білків крові знижує онкотичний тиск, що може призвести до розвитку набряків. Смерть настає при втраті близько 40% маси тіла.

Одночасно зі змінами фізичного стану при голодуванні розвиваються значні відхилення психологічного стану людини.

Деякі з них, зумовлені дефіцитом енергетичних ресурсів, носять більш загальний характер (психічна астенізація, емоційна лабільність, яка на пізніх стаціях змінюється апатією аж до повної втрати інтересу до зовнішніх подій). Однак, залежно від причини голодування, ступеню усвідомлення причин та наслідків відсутності харчування, емоційного настрою, психічні наслідки голодування можуть значно відрізнятися.

Так, емоційна лабільність при протестному голодуванні супроводжується емоційним піднесенням, тоді як примусове викликає відчуття страху, тривоги, агресії як прояв захисних реакцій, швидше розвивається апатія. Спогади очевидців та жертв українських голодоморів свідчать про втрату моральних цінностей людьми на термінальних стадіях голодування, задокументовані факти канібалізму. Такі жахливі наслідки зумовлені тим, що в ситуаціях з критичною загрозою життю за умови психастенії та нейродегенеративних порушень насамперед страждають еволюційно більш молоді й нестабільні вищі психічні функції, а древні захисні механізми набувають домінуючого характеру.

Разом з тим, відомі численні факти самопожертви на користь дітей та молодших членів родини, на які наважувались матері та старші особи. На жаль, найчастіше засоби до виживання здобували більш агресивні, жорстокі особи, які йшли на злочини проти своїх сусідів заради черствого кусня.

Спогади очевидців

«Тоді був неврожай, засуха. А ще відбирала влада те, що виростили люди. Ті, що відбирали, документів не пред’являли. Люди їм не заперечували… Приходили чоловіки – 4-5 осіб. З’являлися в вечірній час. Забирали зерно, продукти, дивилися по горшках, яка є їжа – і з’їдали або виливали. Приходили щоденно. Люди від них усе ховали, закопували. Але сховати було неможливо. Вони шукали із шомполами, переколювали геть усе. Люди їли, що було: в полі мерзлу картоплю, мишей, котів, липові листки, корінці, ягоди, гриби, їжаків, відростки від калини, які підпікали або їли сирими. Всі голодували. Дуже багато вмирало людей, цілими сім’ями. Ховали їх попід хатами. На них нема ні хрестів, ні пам’ятників. їх згадують ті, хто зостався живим. В їх смерті я виню лише владу.»

Заріцька Станіслава Іванівна, 1923 р.н., село Яворівка Житомирської обл.

«Пам’ятаю, тоді у людей все забирала влада – проводила «викачку». Робили це місцеві. Людей залишали без засобів існування. Виживали хто як міг. З липи здирали кору, сушили і пекли коржі, з сосни ламали відростки, їли шишки, вживали різні корінці, дикий бур’ян, варили борщ з кропиви. Їли горобців, їжаків, собак, котів. У кого було що міняти, то міняли на їжу.»

Патлатюк Ядвіга Миколаївна, 1922 р.н.

«Наш дід ховав у ямах. Під ліском, в огороді, саду. І в полі. Ставив мітки. Ставив траву, щоб виглядала з-під снігу. Буряки, які садили в огороді, не викопували. А вже викопували мерзлими. Мерзле не заберуть. А ми це їли. Літом збирали колоски, ходили шукали ховрахів, ловили деркачів на лугу, їли голубів. У діда була голубятня, поступово з’їли. Пропала у нас собака, то дід казав, що вовки з’їли. Вони приходили, я їх бачив. А потім уже нам сказала мати, що ми ту собаку з’їли. Комсомольці попереджали родичів. Своїм знайомим, щоб ховали картоплю і поживу, щоб вижити. Так за те потім їх розстріляли

Циба Василь Іванович, 1928 р.н., село Райгородок Чернігівської обл

Генофонд української нації критично постраждав внаслідок голодомору не лише кількісно, а й якісно. За рахунок безпосередніх втрат загинули найбільш активні й роботящі сім’ї, адже вони опиралися вилученню їх запасів, за що були винищені або залишені зовсім без ресурсів. Крім того, була втрачена культура родини, яка була притаманна українцям. Дослідження засвідчили значне зниження кількості дітей, що народжувалися в сім’ях після голодоморів. Українська нація була травмована психологічно. Можливість спротиву тиранічній владі як ознаку вільної нації на довгі роки було вилучено зі звичного уявлення українця про свою соціальну роль. Однак, український народ зберіг свій потенціал і, хай навіть через покоління, відновив своє прагнення до свободи і незалежності.

Серед тих, хто «пережив смерть», є багато довгожителів, які були дітьми в ті страшні часи. Дійсно, є наукові дані, що ті, хто пережив голод, живуть довго (Дослідження польських євреїв, що пережили Голокост, опубліковане у виданні «Science Daily», показало, що вони жили довше, ніж очікувалося (в порівнянні з довоєнним періодом), хоча й пережили голод і стрес.) Саме такі люди є носіями пам’яті про ту страшну трагедію українського народу, а їх розповіді є живим свідченням реальності загрози геноциду.

Сьогоднішнє людство досягло значних успіхів у розвитку технологій, однак, як не дивно, в нашому «цивілізованому» суспільстві велика кількість  людей страждають від нестачі харчів.

Universal Declaration on the Eradication of Hunger and Malnutrition

міжнародний документ, прийнятий Всесвітньою продовольчою конференцією у Римі 16 листопада 1974 року і схвалений резолюцією ГА ООН від 17 грудня того ж року. Декларація складається з преамбули і 12 параграфів. Її стрижневу ідею сформульовано в першому параграфі: «Кожний чоловік, жінка і дитина мають невід’ємне право не зазнавати голоду і недоїдання для повного розвитку і збереження своїх фізичних і розумових здібностей. Сучасне суспільство володіє достатніми ресурсами, організаційними можливостями, технікою і, отже, спроможне досягти цієї мети… Ліквідація голоду є загальним обов’язком усіх країн міжнародного співтовариства, особливо розвинених країн, здатних надати допомогу».

Конференція підтвердила рішучість держав-учасниць використати систему ООН у реалізації положень і принципів декларації.

Та загроза недоїдання тяжіє над великою частиною людства донині. За даними ВООЗ до 20-30 % дітей в країнах, що розвиваються, страждають від білково-калорійної або іншої недостатності харчування. Тому, завданням цивілізованого суспільства є захист усіх його членів, без виключення, від ризиків, пов’язаних з можливою нестачею життєвих ресурсів, а також подолання бідності, голоду та їхніх наслідків.

Підготували співробітники кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата доцент Ясінська О.В., асистент Повар М.А., асистент Дудка Є.А.

Корисно знати