Пухлини та пухлиноподібні утворення щелепо-лицевої ділянки, за даними різних авторів, складають 10-29% всіх пухлин людини та більше 13% від всіх хірургічних стоматологічних захворювань.
Для пухлин обличчя і щелеп характерна різноманітність, що обумовлено особливостями їх початкових зон росту, які відносяться до різних тканинних структур та своєрідний перебіг, який обумовлений близьким розташуванням життєво важливих органів. Ці пухлини часто викликають функціональні та косметичні порушення, а також можуть призвести до летального наслідку (злоякісні пухлини). Крім того, тільки в щелепо-лицевій ділянці зустрічаються новоутворення, які в інших анатомічних ділянках не розвиваються. До цих своєрідних утворень відносяться пухлини, які походять з тканин зуба і слинних залоз.
Першим спеціалістом до якого звертається хворий з відповідними скаргами і підозрами на пухлини обличчя і органів порожнини рота є лікар-стоматолог.
При достатній кваліфікації лікаря та знань принципів онкологічної настороженості (знання симптомів передракових захворювань, їх лікування і профілактика;знання симптомів злоякісних пухлин на ранніх стадіях;знання принципів організації онкологічної допомоги, що дозволяє своєчасно скерувати хворого з підозрою на злоякісну пухлину за призначенням;ретельне дотримання схеми обстеження хворого для виключення онкологічного захворювання;при не з’ясованій клінічній картині необхідно пам’ятати про можливість не типового, прихованого перебігу пухлини) можливе раннє розпізнавання патологічного процесу та правильна організація його лікування. Але, наприклад, клінічні ознаки початкових стадій раку верхньої щелепи настільки незначні, що хворі зазвичай не надають їм потрібного значення і своєчасно не звертаються за медичною допомогою. Значна частина таких хворих поступають на лікування із запущеними формами пухлин, незважаючи на те, що більшість новоутворень щелепно-лицевої ділянки доступні для візуального і пальпаторного дослідження. Не своєчасному звертанні хворих у спеціалізовану клініку сприяє також помилкове розпізнавання захворювання і внаслідок цього – неадекватне тривале лікування хворих з приводу інших захворювань. За даними різних клінік, від 30 до 50% хворих на рак верхньощелепної пазухи внаслідок хибного діагнозу оперуються з приводу гаймориту, поліпа носа, періоститу та остеомієліту верхньої щелепи та іншого.
Значну діагностичну цінність при злоякісних пухлинах щелепно-лицевої ділянки має комп’ютерна томографія, яка є набагато інформативнішою, ніж звичайне рентгенівське дослідження. А клінічний діагноз новоутворення обов’язково повинен бути підтверджений результатами морфологічного дослідження пунктату або біоптату пухлини.
Головні причини пізньої діагностики онкозахворювань: невідвідування профілактичних оглядів, несвоєчасне звертання хворого до лікувального закладу, недостатня обізнаність лікарів-стоматологів, а також лікарів інших спеціальностей в цьому розділі медицини, відсутність в них онкологічної настороженості, незнання структури онкологічної служби, що змушує хворого ходити від спеціаліста до спеціаліста для уточнення діагнозу, втрачаючи при цьому дорогоцінний час важливий для діагностики та лікування.
Отже, зростаюча кількість онкохворих, необхідність застосування спеціальних методів діагностики та лікування пацієнтів з новоутвореннями зумовлює вдосконалення медичної допомоги таким хворим, яку необхідно надавати лише в спеціалізованих установах онкологічного профілю. У той же час рання діагностика та профілактика злоякісних новоутворень щелепно-лицевої ділянки неможлива без тісного контакту онкологів з лікарями-стоматологами, які мають найважливіше значення у своєчасному виявленні таких хворих та їх лікуванню з врахуванням всіх анатомо-топографічних особливостей патології.
Матеріал підготували: Н.Б. Кузняк, А.А. Галагдина, Л.М.Герасим, кафедра хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії
