Зі збільшенням тривалості життя у світі проблема збереження когнітивного здоров’я в літньому віці стає особливо актуальною. Нерідко перші прояви забудькуватості викликають тривогу серед пацієнтів та їхніх родичів, які трактують будь-яке зниження пам’яті як початок деменції. Проте в клінічній практиці важливо чітко диференціювати фізіологічне (нормальне) старіння головного мозку від патологічних нейродегенеративних процесів, серед яких лідером є хвороба Альцгеймера.
Всесвітній день боротьби з хворобою Альцгеймера відзначається щороку 21 вересня в межах Всесвітнього місяця боротьби з цим захворюванням. Цього року кампанія організації Alzheimer’s Disease International (ADI) спрямована на подолання стійкої стигми та дискримінації, пов’язаних із деменцією. У центрі уваги актуальна й важлива тема ранньої діагностики під гаслом: «Що раніше ви дізнаєтеся, то більше зможете зробити: діагноз деменції має значення». Адже встановлення діагнозу відкриває шлях до широкого спектра варіантів лікування, догляду та підтримки – як фармакологічних, так і немедикаментозних, допомагає людям планувати майбутнє та ефективно управляти симптомами.
Старіння – це природний інволюційний процес. Після 60-65 років у структурі головного мозку відбуваються закономірні зміни: дещо знижується швидкість проведення нервових імпульсів, зменшується щільність синаптичних контактів та знижується об’єм сірої речовини (переважно у лобних та тім’яних частках). Клінічно це проявляється так званим доброякісним старечим забуванням (віковим когнітивним зниженням).
- Людина може довше згадувати потрібне слово чи ім’я знайомого, але через деякий час (або за допомогою підказки) успішно пригадує.
- Знижується швидкість обробки інформації та концентрація уваги при тривалому навантаженні.
- Можливі поодинокі побутові помилки (наприклад, несвоєчасна сплата рахунку), які людина здатна самостійно помітити й виправити.
Головний критерій фізіологічного старіння – збереження функціональної незалежності. Людина залишається повністю адаптованою в соціумі, критично оцінює свій стан і не потребує сторонньої допомоги у повсякденному житті.
На відміну від норми, хвороба Альцгеймера – це прогресуюча нейродегенерація. В основі її патогенезу лежить хронічний нейротоксичний процес: накопичення позаклітинних бляшок бета-амілоїду та внутрішньоклітинних тау-протеїнових клубочків. Це призводить до масової загибелі нейронів. Найпершим уражається гіпокамп – структура, що відповідає за консолідацію пам’яті (переведення короткочасної пам’яті у довготривалу).
Клінічні відмінності між фізіологічним старінням та хворобою Альцгеймера яскраво проявляються у щоденних ситуаціях:
- Пам’ять: При природному старінні людина зазвичай забуває лише дрібні деталі певної події, які згодом здатна самостійно пригадати. Натомість для хвороби Альцгеймера характерна повна амнезія на нещодавні події без будь-якої можливості відновлення інформації в пам’яті.
- Орієнтація у просторі: У межах норми літня людина може тимчасово заплутатися чи дезорієнтуватися у новому, незнайомому для неї місці. При розвитку патології пацієнт повністю втрачає орієнтацію навіть у добре знайомих та звичних місцях, наприклад, біля власного будинку.
- Мовленнєві функції: Для звичайного старіння властивий феномен «крутиться на язиці», коли людина тимчасово забуває слово, але невдовзі згадує його. У випадку хвороби Альцгеймера часто спостерігається втрата нитки розмови посеред речення та регулярне використання невідповідних за змістом слів.
- Організаційні здібності: Виконання складних аналітичних завдань у нормі просто вимагає від літньої людини більше часу, ніж раніше. При нейродегенеративному процесі настає повна нездатність планувати свій день, вести бюджет чи приймати будь-які логічні рішення.
- Зберігання речей: Якщо в побуті людина губить ключі чи окуляри, вона здатна логічно відтворити ланцюжок своїх попередніх дій і знайти їх. Пацієнт з хворобою Альцгеймера кладе речі у абсолютно хаотичні й нетипові місця (наприклад, ховає взуття у духовку), при цьому логіка пошуку в нього повністю відсутня.
Клінічні симптоми, що мають викликати занепокоєння і вимагають якнайшвидшого звернення до лікаря:
- Амнестичний синдром. Втрата здатності засвоювати нову інформацію. Пацієнт може детально пам’ятати події свого студентства, але забуває, що відбувалося 10 хвилин тому, багаторазово повторюючи одні й ті самі запитання.
- Прогресуюча дезорієнтація. Спочатку втрачається орієнтація в часі (помилки в місяцях, роках), згодом – у просторі. Пацієнт може заблукати у добре знайомому районі або навіть у власній квартирі.
- Апраксія та когнітивний дефіцит у побуті. Виникають труднощі з виконанням звичних цілеспрямованих дій: приготуванням їжі, використанням побутової техніки, базовим самообслуговуванням.
- Порушення мовлення (афазія). Збіднення словникового запасу, часті паузи під час розмови через неможливість підібрати навіть прості іменники, заміна слів описовими конструкціями.
- Зниження або повна втрата критики. Пацієнт щиро заперечує наявність у себе проблем із пам’яттю, що ускладнює його вчасне звернення до лікаря.
- Поведінкові та психічні розлади. Поява безпідставної тривоги, апатії, агресії або параноїдальних ідей (наприклад, марення збитків – переконаність у тому, що родичі крадуть речі чи гроші).
Списування виражених когнітивних порушень на поважний вік («що ви хочете, це ж старість») – поширена помилка. Хворобу Альцгеймера наразі неможливо вилікувати повністю, але рання верифікація діагнозу дозволяє вчасно призначити патогенетичну терапію (інгібітори ацетилхолінестерази, антагоністи NMDA-рецепторів тощо), що суттєво уповільнює інвалідизацію та зберігає автономію пацієнта на роки.
Збереження ментального здоров’я починається з вчасної діагностики, уваги до найменших змін у поведінці наших близьких та щоденного дотримання правил когнітивної гігієни.
Підготувала доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології
Оксана Яремчук
