Поширеність артеріальної гіпертензії (АГ) у всьому світі висока і продовжує стрімко зростати. При пороговому рівні артеріального тиску >140/90 мм рт.ст. поширеність гіпертензії в усьому світі становить 31%, що становить приблизно 1,4 мільярда дорослого населення. АГ виникає внаслідок поєднання генетичних, екологічних і соціальних детермінант. Попри те, що генетична схильність до АГ – немодифікований фактор ризику, розвиток АГ істотним чином обумовлений сильним впливом певних факторів навколишнього середовища та способом життя. І особливу увагу науковців привертає вплив стресових факторів на розвиток та прогресування АГ.
На сьогодні накопичилась потужна доказова база, що лежить в основі впливу гострого та хронічного стресу на підвищення артеріального тиску. Як вагомий чинник стрес-індукованої АГ значної ваги набуває вплив війни та військових подій на населення країни, що воює, та безпосередньо на військових. Реальним викликом для медичної спільноти в Україні після нападу росії та початку війни є стрімке поширення артеріальної гіпертензії воєнного часу (АГВЧ) – варіанту стрес-індукованої артеріальної гіпертензії. Ключовим етіологічним чинником АГВЧ є стрес, який згодом запускає цілу низку патогенетичних механізмів розвитку і прогресування захворювання. АГВЧ слід вважати гіпертензію у цивільних або військових осіб, яка дебютувала або змінила свій характер на тлі впливу специфічних чинників воєнного часу.
Перші наукові дослідження з вивчення АГ у військових проводили в період Першої світової війни, коли з’явились описи так званого «серця солдата», або «військового серця» у молодих солдат. Багато робіт було присвячено АГВЧ у період Другої світової війни і надалі впродовж інших війн і військових конфліктів: у Північній Африці, Греції та Італії (1940‑1943), у в’єтнамській війні (1959‑1975), війні колишнього СРСР в Афганістані (1979‑1989), війнах у Перській Затоці (1990‑1991), між Сербією і Хорватією (1990‑1995), на Балканах (1991‑2001), у Боснії та Герцеговині (1992‑1996), між Ізраїлем та Ліваном (2006), у військових операціях США та Великої Британії в Іраку та Афганістані (2003‑2014), війні в Сирії (2011‑2021).
Одним із найбільш добре задокументованих випадків недавнього впливу на людей жахливих умов воєнного часу є сирійська криза. У таких умовах за останнє десятиліття багато уродженців Сирії втекли до сусідніх країн, таких як Йорданія. У 2021 році ретроспективне дослідження проаналізувало взаємозв’язок між стресом, пов’язаним з війною та важкими кардіоваскулярними захворюваннями серед сирійських біженців, котрі проходили кардіологічну терапію в лікарні Йорданського університету. Дослідження показало, що стрес, пов’язаний з війною, був значною мірою пов’язаний зі складністю та тяжкістю серцевих захворювань у тих, хто вижив у сирійській війні. Результати дослідження переконливо свідчать про те, що ті, хто відчував стрес воєнного часу, мали високий ризик серйозних несприятливих серцевих подій і кардіоваскулярної смерті. Крім того, війна та хронічний стрес є відомими факторами ризику розвитку посттравматичного стресового розладу, який також пов’язаний із розвитком серцево-судинних захворювань. Важливо відзначити, що вплив стресу воєнного часу призводить до серцевих захворювань також і надалі, у відстроченому періоді. Несприятливий вплив стресу під час війни може розтягнутися на десятиліття. Слід зазначити, що саме на підставі вивчення АГВЧ було сформульовано нейрогенну концепцію етіопатогенезу гіпертонічної хвороби.
До основних причини формування АГВЧ, крім потужного, тривалого стресу, належать надмірні фізичні навантаження, дефіцит сну, порушення харчування (із періодами голодування), значне переохолодження або перегрівання (із дегідратацією) організму, запальні процеси, а також генетична схильність до більш виразних реакцій на стресорні чинники.
Найвагомішими патофізіологічними механізмами АГВЧ є формування нейро-гуморальної дисфункції, а саме – активація симпато-адреналової та ренін-ангіотензинової систем із формуванням стійкої вазоконстрикції, підвищенням артеріального тиску та збільшенням частоти серцевих скорочень; розвиток ендотеліальної дисфункції – зі зниженням продукції вазодилататорів (оксиду азоту, простацикліну, брадикініну) та активацією вазоконстрикторних нейро-гуморальних систем (ендотеліну‑1) і як наслідок – розвиток системної вазоконстрикції та підвищення загального периферичного судинного опору. Низка досліджень продемонстрували, що у пацієнтів з посттравматичним стресовим розладом та з АГВЧ визначається підвищений рівень норадреналіну в плазмі та підвищена екскреція метаболітів норадреналіну з сечею порівняно з здоровими, або пацієнтами з іншими психічними розладами. Відомо, що у стресовій ситуації організм реагує викидом гормонів адреналіну та кортизолу у кров. Ці гормони відповідають за реакцію «бий або біжи». Вони змушують серце битися швидше, а кровоносні судини звужуються, збільшуючи кров’яний тиск.
Необхідно зазначити, що у військових, які знаходились на передньому краї, підвищення артеріального тиску відмічалось у 3–4 рази частіше, ніж у солдат, які знаходилися в тилу. Виявлена чітка залежність частоти АГ у військових від тривалості перебування на передовій: у тих, хто знаходився на передовій менше 1 місяця, вона становила 10 %, більше 6 місяців – 29 %.
У більшості хворих спостерігається систоло-діастолічна АГ із високими показниками АТ, часто кризового характеру, раннім формуванням ураження органів-мішеней (гіпертрофія лівого шлуночка, порушення функції нирок) та швидким розвитком атеросклеротичних уражень коронарних та мозкових судин і метаболічних порушень, передусім інсулінорезистентності та цукрового діабету 2-го типу.
При АГВЧ на відміну від стрес-індукованої артеріальної гіпертензії спостерігається більш значне підвищення АТ, частіший розвиток гіпертонічних кризів, що можуть супроводжуватися порушеннями ритму або проявлятися у вигляді гострої гіпертензивної енцефалопатії та транзиторної ішемічної атаки та серцевої недостатності. Крім того, у хворих на АГВЧ часто відмічається відносна резистентність до антигіпертензивної терапії. АГВЧ, як правило, швидко прогресує при продовженні впливу стресу, при цьому АГ набуває діастолічного характеру з відсутністю тахікардії і часто з відсутністю компенсаторної гіпертрофії лівого шлуночка. При АГВЧ набагато частіше, ніж при стрес-індукованій АГ, розвиваються тяжкі атеросклеротичні ураження різних судинних басейнів, що призводять до розвитку ішемічної хвороби серця, аритмій, серцевої недостатності та мозкових інсультів. Зважаючи на вищезгадані особливості АГВЧ і насамперед швидкопрогресуючий характер її перебігу, дуже важливим є своєчасне та ефективне лікування пацієнтів із цією формою гіпертензії.
Важливим моментом є моніторування артеріального тиску у військових, котрі повернулись з лінії активних бойових дій, у захисників, котрі знаходились в полоні, у жителів деокупованих територій, у людей, котрим довелось перебувати під обстрілами та в інших екстремальних та стресових ситуаціях воєнних дій. Стійке підвищення артеріального тиску є маркером підвищеного серцево-судинного ризику та станом, що потребує корекції. До немедикаментозної корекції належить відпочинок, психологічний супровід та корекція психоемоційних порушень, перебування в комфортному температурному режимі, різке обмеження вживання кухонної солі та вживання продуктів з високим вмістом калію (родзинки, курага тощо), нормалізація режиму сну та відпочинку.
З урахуванням того, що АГВЧ може перебігати за варіантом як гіперсимпатикотонії, особливо на початковій стадії, так і зі значним підвищенням загального периферичного судинного опору, з метою лікування цієї форми АГ можуть використовуватися різні схеми антигіпертензивної терапії. Необхідним є дотримання як рекомендацій Української асоціації кардіологів, так і останніх Європейських рекомендацій щодо ведення хворих з артеріальною гіпертензією. З урахування первинної ролі стресу у хворих на АГВЧ обов’язковим є використання седативних препаратів та антидепресантів.
Для запобігання життєво небезпечним ускладненням гіпертонічних кризів та їх профілактики при АГВЧ, рекомендується госпіталізація хворих у спеціалізовані військово-медичні заклади з негайним початком адекватного лікування.
Зважаючи на досвід лікування артеріальної гіпертензії у військових, котрі після ротації знову повертаються на захист нашої держави, перевагу у стабілізації артеріального тиску мають фіксовані комбінації антигіпертензивиних препаратів (поєднання кількох антигіпертензивних препаратів в одній таблетці), з тривалим антигіпертензивним ефектом, мінімальними побічними реакціями та хорошою переносимістю, прийом однієї таблетки на добу істотно збільшує імовірність контролю гіпертензії в надскладних умовах воєнних дій.
Наслідки війни, зокрема і у вигляді важких серцево-судинних захворювань, українське суспільство, на жаль, відчуватиме ще багато років після нашої перемоги. Артеріальна гіпертензія воєнного часу є об’єктивним маркером високого кардіоваскулярного ризику. З метою зменшення інвалідизації та серцевої смертності слід проводити активний моніторинг та своєчасне лікування стійкого підвищення артеріального тиску, обумовленого стресом, пов’язаним з воєнним часом.
Хребтій Галина Іванівна
к.мед.н., доцент кафедри внутрішньої медицини, фізичної реабілітації та спортивної медицини БДМУ
