За ініціативи Всесвітнього альянсу по боротьбі зі сказом, щорічно 28 вересня, відзначається Всесвітній день боротьби з цією страшною недугою.
Майже до початку XX сторіччя ця хвороба наводила жах, адже заражена людина була приречена на смерть. Навіть в наш час у світі щорічно від сказу гине понад 55 тисяч людей. Вивчення хвороби почалося ще у 322 році до н.е, коли Аристотель пов’язав розвиток її з укусами тварин. Визначними стали дослідження Пастера та інших науковців, які встановили вірусне походження хвороби, що стало основою для запровадження рятувальних щеплень. На сьогодні відомі декілька шляхів зараження, окрім прямого контактного (через укус). Це аерозольний механізм зараження (наприклад при відвідуванні печер, населених кажанами), трансплантаційний (при пересадці рогівки, нирок, печінки від померлих донорів, у яких хвороба не була встановлена), трансплацентарний, аліментарний. На щастя, останні три не мають суттєвого значення.
Що ж відбувається з хворим на сказ? У творах українських письменників (Нечуя-Левицького, Карпенко-Карого, Шевченка та інших) можна часто зустріти вислови: «сказився парубок, не іначе», «дід став, наче скажений», «сказилося море, не злякає…» що означало втрату самоконтролю від гніву, найвищу ступінь люті. Тобто однією з характерних ознак захворювання є період збудження, що характеризується гідрофобією і підвищеною чутливістю до різноманітних подразників. Виникають напади («пароксизми сказу») у зв’язку з надмірною збудливістю центрів ковтання й дихання, які супроводжуються судомами м’язів глотки, гортані, діафрагми, порушенням дихання й ковтання. Надалі спазми виникають навіть від руху повітря, розвиваються розлади психіки з галюцинаціями, напади різкого загального збудження з агресивними діями, м’язові спазми, судоми тощо. Одночасно підсилюється панічний страх, відчуття жаху, порушується свідомість.
Чому ж помирають від сказу? Річ у тому, що збудник поширюється від місця укусу по навколо нервовим просторам до спинного та головного мозку, де і відбувається його розмноження та накопичення. Відбувається набряк головного та спинного мозку, що супроводжується крововиливами, запаленням мозкових оболонок, ураженням стовбуру мозку. Тому на висоті «пароксизму сказу» можлива зупинка дихання чи серця (внаслідок порушення функцій стовбура мозку). Якщо цього не сталося і хворий перейшов у наступну стадію хвороби, якій притаманне «зловісне заспокоєння», у нього з’являються мляві паралічі кінцівок, язика, обличчя, але стан збудження зникає, що помилково може бути розцінено, як покращення. Порушується функція тазових органів, артеріальний тиск знижується, наростає частота пульсу, може бути аритмія, хворий помирає від паралічу дихального або серцево-судинного центру.
Слід пам’ятати, що інкубаційний період коливається від 7-10 днів і аж до 701 дня!!! Але в середньому триває 30-90 днів. Існують атипові форми захворювання, зокрема «тихий сказ», який також без лікування закінчується завжди летально. Але є і гарна новина. Останніми роками обговорюється ефективність т.зв. Мілуокського протоколу – експериментального курсу лікування гострої інфекції сказу в людини. Суть його полягає у введенні пацієнта в штучну кому з призначенням противірусних препаратів. Метод базується на припущенні, що вірус спричиняє не незворотні ураження структур нервової системи, а лише тимчасове пошкодження їх, тому надавши можливість організму виробити достатню кількість антитіл, можна перемогти хворобу. Проте, хворобу краще попередити, а в даному випадку краще виконати процедури з надання першої медичної допомоги після укусу тварини (промити рану мильною водою, обробити її 70% спиртом або 5% розчином йоду) та звернутися в травматологічний пункт.
Матеріал підготували: професор, завідувач кафедри нервових хвороб,
психіатрії та медичної психології Валерій Пашковський та доцент Наталія Васильєва.
