Доповідач:
завкафедри суспільних наук та українознавства,
проф. Мойсей А.А.
Народився Дмитро Сергійович Ловля 8 листопада 1895 р. у с. Рамешки Тверської області в селянській сім’ї (фото № 1). 1914 р. вступив до Московського університету, а 1921 р. перейшов до Київського медінституту, який завершив у 1925 р. кваліфікацію лікаря отримав 1928 р.
З 1917 р. до 1929 р. він поміняв багато місць роботи, у тому числі 3 роки брав участь у громадянській війні:
1925 р. – декан робітфаку Київського інституту народної освіти
1926 р. – головний лікар 2-ої робітничої Київської лікарні
1927 р. – головний лікар Київської швидкої допомоги
1928 р. – завідувач 1-ої Одеської залізничної лікарні
1929 р. – починається новий етап в трудовій біографії Д.С. Ловлі. 16 вересня його призначено на посаду директора Харківського медінституту.
З його попередньої біографії викликають інтерес, висловлюючись сучасною термінологією, два кейса:
Перший, простий сільський хлопець з багатодітною сім’ї (8 дітей) з Тверської губернії, учасник громадянської війни, у 1929 р. став директором Харківського медичного інституту і до 1937 р. успішно керував цим закладом (8 років). У 1935 році Харківський медичний інститут під керівництвом Д.С. Ловлі був визнаний кращим серед медичних вишів України. А його названо «ударником праці». У цьому ж році розпорядженням Народного комісаріату охорони здоров’я Д. Ловлі оголошена щира подяка, вручена почесна грамота і подаровано легковий автомобіль (фото № 2).
Фото № 2. Відзнака НКОЗ (1935). ДАЧО. – Фонд Р-2588
Другий кейс стосується періоду «великого терору». Через донос Д.С. Ловля був заарештований 1937 р. НКВС як учасник української контрреволюційної націоналістично-терористичної організації. Він був засуджений на 12 років ув’язнення з поразкою у правах на 5 років і конфіскацією особистого майна. Термін покарання відбував на копальні Верхньо-Оротуканського району Колимського округу Хабаровського краю.
Але тут відбулося чудо для тих страшних часів. Його звільнили. А чудо відбулося завдяки колективу Харківського медичного інституту, який проявив рідкісну для того часу мужність у захисті свого директора. До Військової комісії Верховного Суду були відправлені листи на його захист, між якими і вітальний лист 1934 р., підписаний 134 професорами і викладачами вишу. Таким чином, Ловля Д. С. був звільнений з сталінських таборів.
Під час ІІ Світової війни Ловля Д.С. разом з колективом Харківського медінституту працював в евакуації в Чкаловській області. Тут він паралельно працював санітарним інспектором.
У серпні 1945 р. Д.С. Ловля був направлений у м. Чернівці та приступив до виконання обов’язків директора Чернівецького медичного інституту (Фото № 3, 4).
Фото № 3. Д.С. Ловля – директор Чернівецького державного медичного інституту (1945). Фонди ДАЧО
Фото № 4. Викладацький склад Чернівецького медінституту (1947).
Слід згадати, що у першому навчальному році існування ЧДМІ до нього обов’язки директора виконували Кефелі Євген Ілліч та Лічман Григорій Андрійович. Вони встигли отримати будівлі для навчальних корпусів та гуртожитків, провести перші вступні кампанії та заснувати перші кафедри Інституту.
Отже, Д.С. Ловля на момент призначення директором Чернівецького медінституту був майже 50-річним чоловіком зі стажем роботи 25 років і 8 місяців. До того він 8 років пропрацював директором ХМІ. Тобто стиль роботи
керівника великого колективу був уже сформований. Д. С. Ловля, як доводять досліджені документи, був людиною системною, відданою своїй роботі, трудолюбивою.
Однак, потрібно описати важку ситуацію в якому знаходився Інституту у перші повоєнні роки. Так, укомплектування кафедр професорсько-викладацькими кадрами проводилося вкрай повільно, більшість теоретичних кафедр не забезпечено господарським і навчальним обладнанням. Деякі клініки не відповідали санітарним нормам. Студентський гуртожиток («Брістоль») недостатньо устаткований, його санітарно-гігієнічний стан був незадовільним. Інститут не був забезпечений паливом, харчування студентів одноразове та недостатнє. Нагальне питання, з яким стикнувся новий директор, – це заготівля дров для опалення гуртожитків, теоретичних корпусів та квартир співробітників інституту. Ведення підсобного господарства (75 га) теж завдавало чимало клопотів директорові ЧДМІ. Воно розташовувалось на відстані 17 км від міста у с. Чорнівка.
Аналіз книги наказів ЧДМІ за 1945-1950 рр. доводить плинність студентів, зумовлену тим, що більшість з них були не місцевими жителями, тому переводились в інші медичні виші СРСР, багато студентів було відраховано через погане відвідування занять, за неуспішність у навчанні та ін.
За п’ять років діяльності Ловлі Д.С. на цій посаді фактично була організована наукова робота ЧДМІ, кількість кафедр доведено до 33, суттєво покращена якість наукових кадрів, професорсько-викладацький склад інституту став відповідати рівню кращих вишів України. Було вирішено питання студентських гуртожитків. Його менеджерські здібності дозволили сформувати колектив висококваліфікованих викладачів і науковців, налагодити стабільну роботу кафедр. Завдячуючи злагодженій роботі всього колективу, зросла кількість абітурієнтів, на підготовчих курсах зростав їхній загальноосвітній рівень. Ефективно запрацювали студентські наукові гуртки.
Період директорства Д.С. Ловлі – це час завершення процесу заснування інституту і переходу до стабільної роботи з підготовки фахівців лікувальної справи, таких необхідних у важку повоєнну добу (фото № 5).
Фото № 5. Державна екзаменаційна комісія (1946). Фонди ДАЧО.
Ловля Д.С. працював одночасно над удосконаленням свого професійного рівня:
- З 1945 р. працював за сумісництвом асистентом кафедри мікробіології;
- 23 вересня 1949 р. у Київському медичному інституті захистив кандидатську дисертацію на тему «Медико-санітарні організації в боротьбі за ліквідацію висипного тифу в період Великої Вітчизняної війни і в повоєнні роки у Чкаловській, Харківській та Чернівецькій областях СРСР»;
- У 1950 р. отримав вчене звання доцента кафедри інфекційних хвороб;
- У 1949 р. затверджений на посаді доцента курсу епідеміології ЧДМІ.
Багато дискусій точилися навколо питання про причини звільнення Д.С. Ловлі у 1951 р.
Директор інституту, старий більшовик, з одного боку, мав виконувати лінію партії під час «ждановщини» в кадрових питаннях, а з другого, як людина інтелігентна і порядна розумів безглуздість і шкідливість таких рішень. Його порядність взяла гору над кон’юнктурою. Він не став звільняти викладачів і студентів за національною ознакою (йдеться про євреїв). Це коштувало йому роботи і здоров’я. 30 березня 1948 року директор отримав догану від бюро обкому партії за кадрові недоопрацювання («за засмічування кадрів інституту»). В інституті щирились чутки про те, що директор отримав догану за висування на здобуття Сталінської стипендії трьох студентів-євреїв. Після чергової догани за порушення політики у підборі кадрів у Дмитра Сергійовича стався інфаркт, і він за станом здоров’я подав у відставку. Архівні документи підтверджують той факт, що Д.С. Ловля був звільнений з посади директора ЧДМІ у зв’язку з хворобою і за власним бажанням 1 січня 1951 року. Ще до того, 28 листопада 1950 р. він був переведений на повну ставку доцента кафедри інфекційних хвороб. З 19 грудня 1950 р. до 19 січня 1951 р. Дмитро Сергійович перебував на лікуванні в Києві в Інституті клінічної медицини згідно з розпорядженням Міністерства охорони здоров’я УРСР. На початку 1950 року він також хворів. 15 серпня 1952 року Дмитро Сергійович був звільнений від обов’язків доцента кафедри інфекційних хвороб у зв’язку з виходом на пенсію.
Ловля Д.С. був одружений. На фото 1945 р. ми бачимо його у колі сім’ї (фото № 6. Сімейний архів Генрієти Данилівни Ловлі). Сім’я разом з ним проживала у Чернівцях.
Фото № 6. Д.С. Ловля з сімєю (1945). Сімейний архів Г.Д. Ловлі
Один з студентів Д.С. Ловлі – Іон Деген описує сім’ю Ловлі в зимовий період: «Вся його сім’я, хто в пальті, хто в шубах сиділи за столом і вечеряли. Картопля в мундирах. Хліба – ні крихти. Навіть в шинелі, навіть з морозу я відчув, як холодно в квартирі». Незважаючи на такі умови, директор відмовився взяти вантажівку вугілля для своєї сім’ї, яку йому запропонував відповідальний за господарську частину.
В іншому епізоді показано ставлення Дмитра Сергійовича до професії лікаря. Деген після проведеної практики в онкологічній клініці написав заяву на звільнення, мотивуючи це тим, що не може спостерігати за стражданнями безнадійних хворих. Директор, посилаючись на свій досвід, сказав: «Основа справжньої медицини – це співчуття. Якщо ти бачив стільки смертей, каліцтв [на фронті] та не зачерствів і не можеш витерпіти страждань онкохворих, значить, з тебе буде лікар. Йди! Цей нерозумний папірець я поверну тобі, коли ти станеш професором».
Мабуть, цим можна пояснити факт багатолюдної процесії на похованні Д.С. Ловлі. Він пішов із життя 30 квітня 1955 року після тяжкої хвороби. В останню путь його проводжало все місто. Студенти-медики несли його на руках до Центрального цвинтаря Чернівців.
Підготував матеріал: Антоній Мойсей
