15 березня проводиться День канюків або День стерв’ятників.
Своєрідний День падальщиків. В США стерв’ятники охороняються Законом про договір про перелітних птахів від 1918 року. Зникнення цих птахів може мати каскадні негативні наслідки в екосистемах, а також і для здоров’я людини. Свято присвячене пернатим санітарам, які підтримують здоров’я цілих популяцій різних дрібних тварин, птахів, приносять користь, знищуючи гризунів – шкідників сільського господарства, а також «утилізуючи» велику кількість померлих та загиблих тварин і навіть людей.
Канюки або саричі належать до роду хижих птахів сімейства яструбиних. Вони мешкають на всіх континентах, за винятком Австралії та Антарктиди. Віддають перевагу лісам, полям, лукам, скелястій і прибережній місцевості, не уникають і пустель. Можуть знаходитися на висоті до 2 тисяч метрів над рівнем моря. Існує багато видів канюків. Серед них є як осілі види, так і перелітні, що зимують в більш теплих регіонах. Канюки – це хижаки середніх розмірів, з добре розвиненим інтелектом, гострим зором і слухом, що робить їх відмінними мисливцями. Харчуються переважно дрібними тваринами – мишами, полівками, щурами, ховрашками, кротами, жабами, ящірками, зміями, в тому числі і отруйними, молодими зайцями і кроликами. Рідше – птахами, великими комахами, а у виняткових випадках рибою. Легкою здобиччю стають слабкі й хворі особини, до того ж канюки поїдають і падаль.
Ці птахи мешкають і на території України. У наших краях на гніздуванні були помічені: звичайний і курганник, а взимку з півночі прилітає на зимівлю зимняк або мохноногий канюк. Курганник належить до рідкісних видів, він занесений до Червоної книги України.
У США слово «канюк» часто використовується для позначення місцевих індичих грифів. Звідси й походження визначної дати. Щороку 15 березня жителі Хінклі, штат Огайо, можуть спостерігати одне з численних чудес природи. Вони називають цей день Днем канюків і відзначають традицію, яка зародилася ще взимку 1818 року, коли місцеві чоловіки взяли участь у так званому «полюванні Хінклі».
Це полювання мало на меті позбавити місцевість від шкідників і хижаків, що загрожували худобі та врожаю. Чоловіки працювали від околиць міста до центру, вбиваючи сотні тварин на своєму шляху, включно з вовками, ведмедями та оленями. Навесні, після цієї кривавої події, прилітали грифи, щоб поласувати рештками жертв такого «полювання», які зберігалися під снігом упродовж зими. Рясна їжа, мабуть, справила велике враження на них, тому що відтоді їхні нащадки щороку, як за годинником, прилітають до міста Хінклі 15 березня, причому, як повідомляється, навіть у високосні роки!
Власне до стерв’ятників це має далеке відношення. Адже справжній стерв’ятник – хижий птах родини яструбових, єдиний представник роду стерв’ятників. В Україні у наш час рідкісні залітні птахи. Порівняно недавно, кілька десятків років тому, поодинокими парами гніздилися в скелястих урвищах по берегах Дністра і в горах Криму. Занесений до чисельних охоронних документів. Але і його часто плутають з індичими та іншими грифами, що переважно і харчуються падаллю (стервом), як і стерв’ятник.
Саме через спосіб життя індичі грифи та інші види цих хижих птахів і стали тими санітарами, про які йде мова. Харчуються ці грифи в переважно падаллю, надаючи перевагу нещодавно загиблим тваринам. У пошуках їжі птахи можуть ширяти у небі годинами, при цьому використовують не тільки свій зір, але й нюх, що є незвичайним серед птахів. Він дозволяє їм знаходити залишки загиблих тварин чи навіть людей під кронами дерев. На відміну від більш соціальних інших видів грифів, індичі грифи полюють поодинці. Крім падалі, ці птахи можуть їсти комах, безхребетних і плоди деяких рослин. Проте улюблена їжа – це падаль. І ця їх здатність дозволяє вважати їх «пернатими санітарами». За один раз ці птахи можуть подужати до п’яти кілограмів м’яса, хоча самі важать від 7 до 12 кг. Чорні грифи живляться м’ясом і кістками мертвих тварин, тобто є некрофагами. Проковтують разом з м’ясом кістки, шерсть, які частково перетравлюють, частково викидають у вигляді пелеток.
Найцікавішим фактом стосовно грифів-стерв’ятників є «небесні поховання» на Тибеті. Це традиційний похоронний ритуал, основний вид поховання в Тибеті та в ряді прилеглих до Тибету районів, який також називають «роздачею милостині птахам». Згідно з тибетськими віруваннями, душа покидає тіло в момент смерті, а людина на всіх етапах життя повинна намагатися приносити користь. Мертве тіло згодовується птахам як останній прояв благодійності. Для цього існує спеціальний ритуал та навчені люди (рог’япа), які готують тіло померлого до поїдання стерв’ятниками і від якого нічого не залишається. В тибетському буддизмі вважається, що таким чином душі легше покинути тіло, щоб знайти собі нове. З 1974 року цей ритуал дозволений офіційно.
Інформацію підготував к.біол.н.,
доцент кафедри мікробіології, вірусології та імунології Міхєєв А.О.
