Шизофренія – процесуальне прогредієнтне захворювання, яке виникає переважно на підставі спадкової схильності
та характеризується поєднанням специфічних змін особистості у вигляді атактичної мовленевої безладності (нелогічного беззмістовного мовлення), аутизму (соціальної відгородженності), апатії (емоційної холодності), аутизму (зниженням активності), розщепленням психічних процесів, внаслідок розриву асоціацій з різноманітними продуктивними психопатологічними розладами (галюцинаціями, маяченням).
Шизофренія у дітей зустрічається рідше ніж у дорослих і найбільш часто виникає у пубертатному віці (14-16 років). У дитячому віці серед хворих на шизофренію переважають хлопчики з безперервним типом перебігу, а у пубертатному віці переважає приступоподібний тип перебігу без залежності від статі.
Атипія клінічної картини у дітей пов’язана з порушенням усього ходу розвитку дитини під впливом хворобливого процесу, поєднанням притаманних для шизофренії змін особистості з проявами дизонтогенезу у вигляді затриманого чи спотвореного розвитку чи у формі олігофреноподібного дефекту. Важливе провідне місце в клінічній картині дітей, хворих на шизофренію займають негативні симптоми: аутизм, зниження емоцій і волі у поєднанні з неадекватною поведінкою.
Продуктивні симптоми часто рудиментарні, зокрема переважають на відміну від дорослих (слухові галюцинації) – зорові галюцинації.
Динаміка продуктивних симптомів у дітей та підлітків виявляється у двох напрямках, а саме – з часом зростає питома вага кататонічних проявів чи підсилюються маячення і явища психічного автоматизму. Вирішальними ознаками діагностики є критерії динаміки, яка характеризується прогресуючим перебігом з появою якісно нових симптомів з наростанням негативних змін, які вже стають постійними.
Матеріал підготувала: доцентка кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології ім. С.М. Савенка Світлана Русіна
