За інформацією МОЗ України з початку 2018 року у різних регіонах країни зареєстровано 4 випадки захворювання на дифтерію. Епідеміологи не виключають можливості спалаху цієї недуги, зважаючи на значний прошарок не імунізованих дорослих та дітей.
Що являє собою дифтерія, чому вона така небезпечна, і як вберегтися від цієї хвороби – питання, які турбують наших громадян і на які надано відповіді у цій статті.
Дифтерія – гостре інфекційне захворювання людини, яке характеризується специфічним запаленням слизових оболонок, здебільшого мигдаликів, а також ураженням серця та нервової системи.
Дифтерія відома ще з часів стародавнього Єгипту. Епідемії цієї недуги під назвами «єгипетська хвороба», «сирійська хвороба», «задушлива хвороба», «смертельна виразка горла» забирали життя у сотень тисяч дітей. Необхідно зазначити, що у довакцинальний період на дифтерію хворіли, майже виключно, діти. Завдяки вакцинації до середини 70-х років минулого століття дифтерія була практично ліквідована. Однак, на початку 90-х років минулого століття, у зв’язку із низьким охоплення населення щепленнями, в Україні та інших країнах колишнього Радянського Союзу розпочалася нова епідемія цієї недуги, яка забрала життя та залишила каліками тисячі людей.
Збудником дифтерії є бактерії, які називаються коринебактеріями дифтерії або паличками Лєффлера.
Ці бактерії виробляють та виділяють дуже сильний токсин, який викликає специфічне запалення слизових оболонок, а також ураження серця, нервової системи та нирок. Коринебактерії дифтерії досить тривало виживають у довкіллі. На предметах вжитку зберігають життєздатність впродовж 2 тижнів, у воді – до 3-х тижнів. Однак, за кілька хвилин гинуть під дією звичайних дезінфектантів і практично миттєво – за кип’ятіння.
Джерелом зараження при дифтерії є хворі люди та бактеріоносії, які виділяють збудників у довкілля зі слиною та слизом при кашлі, чмиханні, розмові тощо. Зараження дифтерією здорової людини відбувається здебільшого повітряно-краплинним шляхом. Рідше реалізується контактний шлях зараження через предмети вжитку (кружки, ложки, вилки тощо), у дітей – через іграшки. Ще рідше інфікування паличками Леффлера відбувається водним шляхом. Наразі сприйнятливість до дифтерії загальна, можуть захворіти як діти так і дорослі, які не мають імунітету.
З моменту потрапляння коринебактерій дифтерії в організм людини і до початку захворювання проходить від 2-х до 10 діб. Клінічні прояви дифтерії залежать від місця, де виникло запалення слизових оболонок. Відповідно розрізняють дифтерію ротоглотки або дифтерію мигдаликів, дифтерію гортані, дифтерію переднього відділу носа, дифтерію очей, дифтерію статевих органів, дифтерію шкіри.
Найчастіше виникає дифтерія мигдаликів. За клінічною симптоматикою, ця форма дифтерії подібна до нетяжкої банальної ангіни. Зазвичай спостерігаються підвищення температури тіла до 38 – 38,5 ?С, помірні загальна слабкість, ломота в тілі, біль голови та біль у горлі. Мигдалики збільшуються в об’ємі, покриваються брудно-сірими нашаруваннями. Характерною ознакою дифтерії мигдаликів є те, що нашарування переходять на дужки, язичок та м’яке піднебіння і дуже тяжко знімаються залишаючи після зняття кровоточиву поверхню. Особливо часто при цій формі дифтерії уражаються серце та нервова система. На 1-2 тижні хвороби виникають ранні, на 2-6 – пізні міокардити, моно- і поліневрити, які і стають основною причиною смерті та інвалідизації хворих.
Дифтерія гортані наразі реєструється рідко. Перебігає на фоні нормальної чи незначно підвищеної температури тіла та невираженого загального нездужання. Однак при цій формі дифтерії порушується прохідність дихальних шляхів виникає так званий дифтерійний або справжній круп. Клінічними ознаками справжнього крупу, на різних його стадіях, є гавкаючий кашель, який з часом стає беззвучним, афонічний голос, втягування міжреберних проміжків при диханні, ціаноз. У термінальній стадії дифтерійного крупу хворі втрачають свідомість і помирають від гіпоксії (недостатку кисню).
Дифтерія переднього відділу носа, очей, статевих органів, шкіри тощо зустрічається вкрай рідко, здебільшого у комбінації з дифтерією мигдаликів. Необхідно зазначити, що ураження серця, нервової системи та нирок спостерігається практично при всіх формах дифтерії, що робить цю недугу небезпечною для життя незалежно від її клінічної форми.
Лікування дифтерії
головним чином полягає у введенні антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС). ПДС основний та єдиний лікарський засіб, який дозволяє врятувати життя хворого чи запобігти ускладненням. Ця сироватка знешкоджує дифтерійний токсин і відповідно запобігає ураженню серця, нервової системи, нирок та суттєво пригнічує запалений процес на слизових оболонках. ПДС найбільш ефективна при введені у перші три дні хвороби. Отже кожен хворий із клінікою ангіни у перші дні хвороби має бути оглянутий лікарем, що у випадку дифтерії дасть змогу своєчасно ввести ПДС.
Профілактика дифтерії полягає в імунізації населення проти цієї недуги.
Відповідно до діючого календаря профілактичних щеплень вакцинація проти дифтерії розпочинається у 2-х місячному віці, а ревакцинація проводиться у 18 місяців, 6 та 16 років, а також у дорослому віці кожні 10 років. Імунітет, який створюється після щеплення у більшості випадків вберігає від захворювання. Якщо ж хвороба виникла на фоні щеплення то вона, здебільшого, має легкий перебіг без ускладнень і швидко завершується одужанням. На сьогодні у всі регіони України завезено достатню кількість вакцини проти дифтерії. Щепленню проти дифтерії підлягають не лише діти вікових груп зазначених у календарі профілактичних щеплень, але й діти, у яких порушений цей календар та дорослі, у яких з моменту останнього щеплення пройшло більше 10 років.
Матеріал підготував: Юрій Рандюк, доцент кафедри внутрішньої медицини та інфекційних хвороб БДМУ, кандидат медичних наук
