Без сумніву, лікувальна діяльність є однією з найважчих. Зазвичай працювати лікарями йдуть люди, які з дитинства відчувають потребу допомагати іншим людям, тобто виявляють гуманізм. Вочевидь ще ті первісні люди, які допомагали своїм ближнім, робили це не лише із меркантильних причин, а й намагаючись полегшити чужий біль чи врятувати життя, тобто з почуття гуманності. Усі хворі очікують від лікаря щирого прагнення допомогти їм і переконані, що інакшим лікар бути не може. Саме тому лікаря прийнято наділяти найкращими людськими якостями, основною з яких є гуманізм.
Основні морально-етичні норми лікарської професії сформулював філософ і лікар Гіппократ у своїй «Клятві»,
яка справила найбільший вплив на формування морального обличчя лікаря і не втратила своєї актуальності й до сьогоднішнього дня її основні положення: – заборона на заподіяння шкоди хворому; – повага до життя; – повага до особистості хворого; – лікарська таємниця; – повага до вчителів та учнів; – повага до професії.
Окрім морально-етичних особистісних якостей, лікар повинен мати належну фахову підготовку та володіти навичками й уміннями, необхідними у професійній діяльності, вміти адекватно оцінювати стан пацієнта та власні професійні можливості і ризики, бути витриманим і впевненим у своїх силах, самостійним у прийнятті рішень та готовим відповідати за них, ініціативним, наполегливим, цілеспрямованим, а також володіти такими комунікативними якостями, як особиста привабливість, ввічливість, повага до оточуючих, тактовність, уважність, спостережливість, комунікабельність, доступність, довіра до оточення та уміння завоювати довіру від них.
Зрозуміло, що, описуючи ці особистісні особливості, ми усвідомлюємо, що вони можуть бути притаманними лише винятковим поодиноким особистостям, т. зв. ідеальним лікарям, котрі зазвичай і залишають помітний слід в історії медицини та людства. Оскільки більшість лікарів є людьми пересічними, вони рідко володіють повним набором властивостей, необхідних для ефективної лікарської діяльності. Окрім того, низький соціальний статус лікарів у нашому суспільстві, принизливо низька оплата праці та відсутність гідного рівня життя, матеріального, соціального і правового забезпечення, а також перспектив на майбутнє, їхня беззахисність при намаганні покращити чи змінити способи лікування чи умови перебування пацієнтів у стаціонарі, повна залежність (особливо у маленьких містечках) від прихильності місцевої влади, залежність від матеріальної “вдячності” пацієнтів та багато інших чинників не можуть не впливати на дійсний образ сучасного лікаря. А зважаючи на те, що на професійну діяльність чинять вплив ще й особисті проблеми (часто викликані саме особливістю фахової діяльності), а також суто професійні шкідливості надання медичної допомоги на належному рівне і не видається можливим. Однак, незважаючи на значну кількість лікарів, до яких пацієнти уникають звертатися або звертаються лише у разі крайньої необхідності, тобто неможливості вибору, дуже багато лікарів не лише ефективно працюють, а й наближаються до змальованого образу “ідеального лікаря”. На нашу думку, вирішальне значення тут має психологічна підготовка і психологічна готовність лікарів до професійної діяльності та її наслідків. Загальноприйнята думка про те, що лікарі повинні любити хворих, на нашу думку, хибна за своєю суттю. Лікарі повинні любити здорових і намагатися допомогти хворим людям стати здоровими. А щодо хворих лікарі повинні відчувати радше повагу та розуміння. По-перше, кожна емоція шкодить раціональному мисленню, а отже, погіршує результати лікарської інтервенції. По-друге, нам складно заподіяти біль близьким людям, а отже, любов обмежує можливості як діагностики, так і лікування пацієнта.
Якості, важливі для спілкування лікаря з пацієнтом:
- Емпатія – уміння бачити світ очима іншої людини, пацієнта, розуміти і сприймати вчинки з їхніх позицій.
- Доброзичливість, здатність не лише відчувати, а й показувати своє доброзичливе ставлення, симпатію до пацієнта, уміння приймати його навіть тоді, коли не схвалюєш його вчинків, готовність підтримувати його.
- Автентичність – вміння лікаря бути природним у стосунках, не ховатися за масками чи ролями, здатність бути самим собою в контактах з пацієнтом, його близькими та колегами.
- Конкретність – відмова від загальних, а також багатозначних та незрозумілих розмірковувань та зауважень, уміння говорити про конкретні переживання, думки, дії, готовність однозначно відповідати на запитання пацієнта.
- Ініціативність – схильність до діяльної позиції у стосунках з пацієнтами, щоб іти вперед, здатність встановлювати контакти з різними людьми; готовність робити будь-які справи в ситуації, що вимагає активного втручання, а не чекати, коли це зробить хтось інший, незважаючи на соціальні ролі та статус.
- Безпосередність – уміння говорити і діяти напряму, відкрита демонстрація свого ставлення до проблеми, до пацієнта.
- Відкритість і щирість, яка не еквівалентна готовності оприлюднити всі свої інтимні таємниці, але задовольнити цікавість пацієнта, оскільки сам лікар як людина, а не її таємниці цікавлять пацієнтів.
- Сприйняття почуття – відсутність страху при безпосередньому контакті з почуттями пацієнтів та їхніх близьких, готовність приймати емоційну експресію від них.
Визначаючи перелік особистісних якостей лікаря, найбільш важливими для ефективної професійної діяльності слід вважати: високий рівень особистої відповідальності; повага, терпимість, безоціночне ставлення до усіх пацієнтів; щира зацікавленість особистістю пацієнта і причинами, що призвели до психічних розладів; інтуїція, що ґрунтується на знаннях та життєвому і професійному досвіді, уміння прогнозувати події; прагнення до самопізнання, саморозвитку; тактовність, вихованість; уміння зберігати лікарську таємницю; допитливість; ініціативність, цілеспрямованість, наполегливість; креативність; ерудованість.
Звісно, наданий перелік не абсолютний за своїм змістом, до нього увійшли лише ті здібності, які є вкрай важливими в роботі лікаря. Однак досвід свідчить, що за відсутності вказаних здібностей не лише страждає рівень надання допомоги пацієнтові, а й у самого фахівця починають формуватися психологічні проблеми, пов’язані з усвідомленням неповної відповідності чи неспроможності працювати. Багато молодих фахівців, не усвідомлюючи до кінця небезпеки появи таких небажаних проявів, нехтують необхідністю саморозвитку, самовдосконалення, додаткового навчання. Це викликає значну кількість нарікань клієнтів, які не отримали належної допомоги, та формує негативну суспільну думку.
Абсолютними протипоказаннями до роботи лікарем є:
- психічна та емоційна неврівноваженість;
- агресивність;
- замкнутість;
- нерішучість;
- низький інтелектуальний рівень;
- небажання працювати з людьми, відсутність поваги до них, байдужість;
- небажання і невміння зрозуміти та прийняти іншу людину такою, як вона є;
- прагнення у роботі застосовувати традиційні схеми лікування, нездатність знаходити індивідуальні прийоми;
- недостатній фаховий рівень.
Небажання працювати з людьми, відсутність поваги до них, байдужість, а також небажання і невміння зрозуміти та прийняти іншу людину такою, як вона є, унеможливлюють будь-яку роботу лікаря. Якщо ж говорити про лікарів, то серед них є немало таких, які не намагаються зрозуміти своїх пацієнтів або залишаються до них байдужими. Звичайно, це ускладнює спілкування з пацієнтами та, ймовірно, погіршує ефективність роботи, однак це не може бути абсолютним протипоказанням до лікарської діяльності. Деякі лікарські спеціальності не вимагають і не передбачають необхідності у надмірному рівні комунікабельності та емпатії лікаря. В першу чергу йдеться про лікарів-лаборантів, рентгенологів, лікарів, що займаються функціональною діагностикою, патологоанатомів, кожен з яких має лише короткотривалі спорадичні контакти з пацієнтами та істотно вплинути на стан пацієнта своїми особистісними особливостями не може. Що ж стосується багатьох інших фахівців – хірургів, анестезіологів, реаніматологів, діагностів, то за умови високого рівня їхньої фаховості переважна більшість пацієнтів не висуває до них інших вимог. Однак у роботі терапевтів, педіатрів, онкологів, травматологів, дерматологів, фтизіатрів, стоматологів – кожен з яких не лише лікує пацієнта, а й повинен у процесі лікування з ним тривало спілкуватися – ці якості є необхідними, і їхня відсутність істотно погіршує, якщо й взагалі не унеможливлює, виконання лікарем його професійних функцій. Прагнення у роботі застосовувати традиційні схеми лікування, нездатність знаходити індивідуальні прийоми – якості однаково неприйнятні для роботи лікаря.
Щоправда, у лікарській діяльності існує дуже велика кількість приписів та правил, які вимагають саме дотримання певної схеми лікування чи порядку проведення оперативного втручання, не дотримуючись яких лікар фактично порушує закон.
Однак тут ідеться про необхідність застосовувати до кожної людини індивідуальний підхід, розглядати кожного пацієнта як унікальну особистість, а його хворобу – як унікальний розлад функціонування цієї особистості. Адже відомо, що пацієнти з тим самим діагнозом, отримуючи ідентичне лікування, цілком по-різному на нього реагують. Тому лікареві слід підбирати для кожного пацієнта саме індивідуальний стиль лікування, якою б привабливою та звичною до застосування не видавалася традиційна схема. Останній пункт переліку – недостатній фаховий рівень – насправді є основним.
На жаль, в нашій країні кожна людина неодноразово виявляла, що вона звернулася по допомогу до фахівця, який не виправдовує її сподівань. І хоча наших сподівань не виправдовують різні фахівці: вчителі – не знають свого предмету і не вміють викладати, будівельники – проектують споруди, які руйнуються; журналісти – у пошуках “гарячих” новин не цікавляться їх правдивістю та науковістю, аграрії – не вміють господарювати на землі, урядовці – не знають економіки, парламентарі – ухвалюють закони, що не діють, і т. д. і т. п. – незадоволення щодо їх діяльності обмежується висміюванням та суспільним осудом. Недостатній фаховий рівень лікарів, у чиїх руках життя і здоров’я кожної людини – сприймається суспільством як злочин. Невміння лікаря надати допомогу набагато болючіше сприймається людьми, ніж втрата заощаджень через незнання основ монетарної політики банкіром, адже йдеться про незворотні та незамінні втрати – життя і здоров’я. Для успішної самопрезентації лікаря він повинен чітко уявляти власний імідж, працювати над ним, покращуючи власні знання про самого себе та навички саморегуляції. Робота над власним іміджем – це формування враження про себе, яке має конкретні цілі і завдання – переконати пацієнта у власній компетентності. Центральну частину іміджу посідає продуманий зовнішній вигляд, який повинен сигналізувати про професійно-ціннісні якості особистості лікаря та сприяти формуванню його репутації. Вимоги до фаховості лікарів були і залишаються дуже високими, і саме тому кожен, хто хоче присвятити своє життя такій діяльності, може і повинен намагатися досягти якомога вищого рівня знань та умінь і, працюючи, постійно його вдосконалювати і підвищувати.
Для успішної професійної діяльності лікар повинен досягнути вершини майстерності спілкування, зробити його автоматичним, перетворити на внутрішню потребу досконалу техніку фахового спілкування. Кожна соціальна роль завжди залишає певний особистий простір для її виконавця, що є основою для виникнення міжособистісних (психологічних) стосунків, які складаються на емоційному підґрунті (на підставі певних почуттів, що виникають між людьми).
Інформацію підготувала доцент Піддубна А.А.
