Актуальність. Холера, збудником якої є холерний вібріон, це серйозне антропонозне захворювання, що характеризується фекально-оральним механізмом передачі, тривалим блюванням і проносом та смертю внаслідок зневоднення, втрати електролітів і тривалого токсикозу.
Холерний вібріон, відомий людству ще з 19 століття, продовжує інфікувати та вбивати великі кількості людей за короткий період спалаху.
І пандемія — 1817-1824 pp. Холера вперше вийшла за межі свого історичного осередку, поширилася на Непал, Південно-Східну Азію, у 1821-1822 Китай, Японію. Сумарні дані про кількість загиблих під час цієї пандемії невідомі. Дані про біовар збудника відсутні.
II пандемія – 1826-1851 рр. Холера поширилася на схід від Індії – у Китай, Індокитай. У 1831 році досягла країн Центральної і Західної Європи. У 1832 році французькі війська занесли її в Африку, а емігранти – в Південну Америку і Австралію. Попри прийняту американським урядом заборону кораблям з підозрою на холеру наближатися до США, холера проникла і сюди. В часи другої пандемії холера вперше потрапила в Україну.
III пандемія – 1852-1860 рр. З мусульманськими паломниками з Індії потрапила в Персію, звідти на близький схід, чиї священні міста стали справжнім епіцентром холери, а звідти холера уже розповсюдилась по всьому світу. Збудник нарешті був вперше виявлений.
IV пандемія – 1863-1875. Під час будівництва Суецького каналу, холера проникла з Індії в Європу не за 2-3 роки, а за 2- 3 тижні. На цей раз холера потрапила зі Стамбулу: спершу в Одесу, у 1866 вона вже реєструвалася по всій Україні.
V пандемія – 1881-1896. Холера стартувала з Каїру, Єгипет, потім поширилася по всьому світу, включаючи Індію, де в 1883 Роберт Кох виділив чисту культуру холери із трупа померлого і докладно описав збудника. Під час цієї пандемії наприкінці 1885 року холера досягла Галичини, центральних і східних земель України; відомо, що в Галичині та на Буковині від холери померло упродовж 1892—1894 рр. 2 300 осіб. Під час цього в Україні летальність від холери коливалася у межах 36,8—44,9 % від всіх захворювань. У цей час видатні науковці, які мали українське походження, вивчали холеру. Загалом, за XIX століття від холери, за різними оцінками, загинуло понад 10 млн жителів Землі, що становило приблизно 7% населення планети.
VI пандемія 1899-1923. Знову почалася з Індії, тривала довше інших і охопила всі континенти та країни, крім Антарктиди. У 1905 році німецький бактеріолог Фелікс Готшліх на карантинній станції Ель-Тор Синайського півострова, виділив ще одного вібріона, який і дістав свою назву від самої станції. Надалі, завдяки прийняттю міжнародних карантинних законів і заходів, холера вже набула характеру окремих заносів з Індії, які не отримали широкого поширення у світі.
VII пандемія – 1961. Спричинена біоваром Эль-тор. Починаючи з кінця 1992 року повідомлялося про епідемію холери в Мадрасі та інших місцях в Індії та Бангладеш.
Протиепідемічні заходи спрямовані на ліквідацію спалаху холери
Протиепідемічні заходи залежать від епідситуації у передепідемічний період, коли немає хворих на холеру, але висівається не вірулентний збудник з довкілля.
Епіднагляд передбачає систему заходів, направлених на своєчасне виявлення хворих на холеру.
Для цього обстежуються:
1) хворі з тяжкими формами гострих кишкових інфекцій (ГКІ);
2) хворі з дисфункцією кишківника з інфекційного, або соматичного стаціонару в сезонні періоди з травня до кінця жовтня місяця;
3) громадяни, які приїхали з країн, де реєструється холера, – обсервація 5 днів,
одноразове дослідження калу;
4) контактні особи, які доглядають за хворими в інфекційному стаціонарі
(матері за дітьми);
5) об’єкти довкілля, вода відкритих водойм, стічні води з червня до кінця жовтня місяця, 1 раз в тиждень;
6) вода на головних очисних спорудах, до очищення з травня до кінця жовтня місяця, 1 раз в тиждень;
7) стічні води інфекційних стаціонарів протягом року, 1 раз на тиждень;
8) трупний матеріал померлих від тяжких форм гострої кишкової інфекції, постійно.
У випадку виділення вірулентного збудника, а також виявлення хворих на холеру ситуація оцінюється як небезпечна, при загрозі розвитку епідемії — як надзвичайна. В цьому випадку організація протиепідемічних заходів проводиться на підставі рішення надзвичайної протиепідемічної комісії (НПК). Межі осередку холери встановлюють у межах певної території, на підставі даних про територіальний розподіл хворих і вібріоносіїв, місць виявлення холерних вібріонів у водних об’єктах, а також шляхів розповсюдження і чинників передачі інфекції та затверджують територіальними НПК.
ВООЗ вважає, що завдяки програмі по пропаганді впровадженням неспецифічної профілактики та роботі санітарно епідеміологічних служб країн світу вдасться зменшити захворюваність на холеру на 90% до 2030 року.
Матеріал підготувала к.мед.н., доцент Маргарита АНДРУЩАК
