Печінка – життєво важливий орган, що виконує безліч функцій в організмі. Вона бере участь в усіх видах обміну речовин і відіграє ключову роль у підтриманні гомеостазу.
Функції печінки:
1. Метаболічна. У печінці активно відбувається метаболізм всіх основних груп макро- та мікромолекул:
– синтез білків. Альбуміни, глобуліни, фібриноген, протромбін синтезуються тільки в печінці. Являється основним місцем синтезу білків, що забезпечують процес зсідання крові (фібриноген, протромбін). Порушення їх синтезу приводить до геморагічних діатезів. Причиною цього може бути порушення синтезу вітаміну К.
– синтез важливих ферментів;
– печінка відіграє роль в обробці та метаболізмі різних гормонів, таких як інсулін, гормони щитовидної залози, статеві гормони та інші;
– Печінка відіграє ключову роль у обробці вуглеводів, білків та жирів, що надходять з їжею. Вона допомагає підтримувати нормальний рівень глюкози в крові, синтезує жири та холестерин, а також обробляє амінокислоти;
2. Захисна функція – перетворення шкідливих речовин на безпечні, які виводяться з організму через жовч або сечу;
3. Травна – утворення жовчі, бере участь у травленні;
4. Запасаюча. Депонує глюкозу у вигляді глікогену, жиророзчинні вітаміни (А, Д, Е, К), мікроелементи (залізо, мідь, марганець, нікель).
5. Гемопоез. У ембріона в печінці формуються форменні елементи крові, у дорослих компоненти плазми крові.
6. Підтримка кислотно-лужної рівноваги.
В печінці відбувається регуляція холестерину, його синтез, розпад та виведення з організму. Тому саме печінка є вразливою і сильно залежною від харчування та способу життя.
Жирова хвороба печінки або стеатогепатоз – це патологія печінки, яка супроводжується ожирінням її клітин. Захворювання частіше зустрічається у жінок переважно у віці 40-60 років. У 70-100% хворих наявне ожиріння, у 35-75% – цукровий діабет. Жирова хвороба печінки є мультисистемним захворюванням і тісно пов’язана із інсулінорезистентністю і дисліпідеміями. Літературні джерела свідчать, про значне зростання поширеності жирової хвороби печінки і низьку обізнаність населення про дану хворобу. Однак, у 20% хворих з даною патологією розвиваються цироз та ускладнення і на сьогодні дане захворювання є однією з головних причин розвитку гепатоцелюлярної карциноми.
Основні причини виникнення жирової хвороби печінки:
1. Незбалансований харчовий раціон із великим вмістом жирів, вуглеводів та цукру.
2. Малорухливий спосіб життя.
3. Надлишкове відкладання жиру в області живота.
4. Голодування або швидке зниження ваги тіла або парентеральне харчування.
5. Вживання лікарських засобів (аміодарон, глюкокортикостероїди, метотрексат, синтетичні естрогени і т.д.)
6. Захворювання ендокринної системи.
7. Гепатит С (3 генотип).
8. Ліподистофія.
9. Зловживання алкоголем.
10. Спадковість.
Симптоми стеатогепатозу. Зазвичай хвороба протікає досить повільно і не має явних проявів, що не при вчасному діагностуванню призводить до первинної діагностики вже на стадії розвитку цирозу печінки. У 50-100% пацієнтів клінічні симптоми, які характерні для захворювань печінки, відсутні. Можливі скарги: відчуття тяжкості та/або болю в правій підреберній ділянці, здуття живота, дискомфорт в животі, нудота, гіркота в роті, загальна слабкість, втомлюваність, дратівливість, безсоння. Суб’єктивна симптоматика жирової хвороби печінки обумовлена переважно захворюваннями з якими вона поєднується. Як правило, жировий гепатоз діагностують випадково, під час ультразвукового дослідження органів черевної порожнини. Проте скринінг є важливим, оскільки рання діагностика та лікарська допомога можуть зупинити або сприяти регресу захворювання.
Діагностика жирової хвороби печінки:
1. Ультразвукове дослідження печінки (запідозрити стеатогепатоз можна при збільшенні розмірів печінки та/або зміні структури органу);
2. Біохімічний аналіз крові (АЛАТ, АСАТ, лужна фосфатаза, гамаглутамілтранспептидаза, феритин, трансферин, рівень сечової кислоти, загальний білок та білкові фракції, рівень холестерину та тригліцеридів, індекс НОМА, глікозильований гемоглобін);
3. Загальний аналіз крові;
4. Загальний аналіз сечі;
5. Визначення наявності вірусів гепатиту В та С;
6. Фіброеластометрія – ультразвуковий метод визначення ступеня фіброзу печінки;
7. Фібротест – лабораторний метод визначення ступеня фіброзу печінки;
8. Діагноз стеатогепатозу печінки можна підтвердити за допомогою візуалізації, за допомого найбільш точних і чутливих методів, КТ і МРТ з визначенням протонної густини жирової фракції.
Лікування. Перш за все це зміна способу життя – збалансоване харчування та фізична активність. Діагностика та лікування потребує комплексного підходу гастроентеролога. Вчасна діагностика та лікування дозволяє зупинити або повністю усунути проблему.
Матеріал підготувала: Гончарук Людмила Михайлівна, кандидат медичних наук, доцентка закладу вищої освіти кафедри внутрішньої медицини, гастроентеролог
