• Українська
  • English
Професор Кіршенблат
Share on facebook
Share on twitter
Share on telegram

Професор Кіршенблат

5 серпня 2022 року виповниться 110 років від Дня народження Якова Давидовича Кіршенблата

Народився Яків Давидович 5 серпня 1912 року у Тбілісі (тодішньому – Тифлісі).

По закінченні середньої школи (1929 р.) він вступає на біологічний факультет Ленінградського державного університету. По закінченні університету Якова Давидовича зараховують на посаду наукового співробітника лабораторії фізіології розвитку Всесоюзного інституту тваринництва. У 1934 р. Яків Кіршенблат вступає до аспірантури, після – працює асистентом кафедри зоології й, одночасно, на громадських засадах – секретарем Ленінградського відділення Академії наук. Тут доля звела його з видатними вченими – О.О.Ухтомським та Л.А.Орбелі.

Про неабиякі наукові здібності молодого ентомолога свідчить такий факт. Він теоретично обгрунтував існування одного виду жуків, на той час ще не виявленого в природі. Лише в семидесяті роки ХХ століття цей вид було знайдено в горах Кавказу і названо на честь першовідкривача Staphylinidi Kirshenblatti. Це сталося ще за життя Якова Давидовича, чим він дуже пишався.

Про обдарованість та різнобічність наукових інтересів свідчить монографія Я.Д.Кіршенблата «Закономерности динамики паразитофауны мышевидных грызунов”, яка побачила світ в 1938 р.

Війна перервала успішно розпочату наукову кар’єру. Його призначають лікарем-лаборантом військового госпіталю, а згодом -начальником лабораторії. Відчувши нагальну потребу в медичних знаннях він вступає на лікувальний факультет 1 Ленінградського медичного інституту ім. академіка І.П.Павлова, продовжуючи військову службу в оточеному місті.
Війна, повоєнні труднощі переорієнтовують його наукові інтереси. З 1946 по 1953 рр. Яків Давидович – старший науковий співробітник Інституту акушерства і гінекології АМН СРСР. Активні наукові пошуки завершуються докторською дисертацією, яку він захищає в 1952 р. У цей період розпочиналася ера ендокринології. Природний потяг до всього нового в науці, широка ерудиція, особисте знайомство з відомим ендокринологом М.О.Шерешевським визначили його наукові пріоритети з вивчення структури та функції статевих залоз. Разом із біологом професором Н.Л.Гербільським він пропонує ще одну гормональну реакцію діагностики вагітності, яка виконувалася на самках в’юна. Спосіб не знайшов широкого застосування в акушерстві, але саму ідею плідно використали в рибоводстві для штучного розведення осетрових та костистих риб.

Школа Л.А.Орбелі була джерелом останніх новин з анатомії та фізіології вегетативної нервової системи. Вивчення впливу статевих, гонадотропних гормонів на організм і вегетативної регуляції функцій ендокринних залоз стало для Якова Давидовича та його учнів визначальним на багато років. Слід сказати, що розробка започаткованого ним напрямку наукових досліджень продовжувалася його учнями ще довгий час по смерті Вчителя й здійснюється до цього часу на новому методичному рівні.

Очікувана біда переноситься легше, але на цей раз вона підкралася непомітно, у вигляді горезвісної сесії ВАСГНІЛ, яка на десятиліття загальмувала розвиток біологічної науки в СРСР. Були звільнені з усіх посад Л.А.Орбелі, М.М.Завадовський, В.О.Догель та інші видатні вчені. Розгромлена вітчизняна школа генетики – на той час одна з найпотужніших у світі. У 1952 р з’являється «справа кремлівських лікарів», яка не переросла в масову трагедію тільки завдяки тому, що в березні 1953 р. помер Сталін. Та свою чорну справу вона встигла зробити. Багато вчених змушені були покинути великі наукові центри та податися на периферію, рятуючись від терору. Така участь спіткала і Якова Давидовича.

У 1954 р. вчена рада Чернівецького медичного інституту обирає Я.Д.Кіршенблата на завідування кафедрою нормальної фізіології.


На цій посаді він плідно працював чверть століття. Тут повною мірою проявилася його потужна наукова ерудиція, творча наснага, висока культура, інтелегентність, порядність, щирість і доброта. За короткий період він оволодів курсом нормальної фізіології настільки глибоко і різнобічно, що слухати його лекції приходили практичні лікарі міста. Під його безпосереднім керівництвом зросло 16 кандидатів, чотири доктори наук, не кажучи вже, що ендокринологія, з його легкої руки, стала провідною в науковій тематиці універсистету на десятиліття.

Підручник «Общая эндокринология», виданий у 1969 р. і перевиданий у 1971 р. був єдиним, на той час, підручником з ендокринології для студентів, так само, як і виданий у 1969 р. «Практикум по эндокринологии». До цього часу не втратила актуальності видана ним у 1973 р. монографія «Сравнительная эндокринология яичников».

У цей період, разом з учнями, він активно розвиває наукову гіпотезу про парагіпофізарний шлях регуляторних впливів гіпоталамуса на ендокринні залози організму. Тоді це був революційний погляд, а сьогодні – хрестоматійний науковий факт.

У 1968 та 1974 рр. у видавництві «Наука» виходить його книга «Телергоны – химические средства взаимодействия животных».
Необхідно сказати, що в душі Яків Давидович попри все залишався ентомологом. Він уважно слідкував за науковими новинами в цій галузі біології й акуратно занотовував їх у записничок. Результатом стала стаття в англійському журналі «Nature» (1962, V. 195, N 4844) під назвою «Терминология некоторых биологически активних веществ и обоснование термина “феромоны”».

У цій роботі він аргументовано відстоює правомірність терміну «телергони» доводячи, що термін «феромони» набагато вужчий за значенням і повинен бути складовою частиною більш об’ємного поняття – «телергони».

Крім названих підручників і монографій ним опубліковано 155 робіт, із них усього 26 у співавторстві. У більшості випадків співавторами були старші лаборанти, які допомогали йому у виконанні досліджень.

Професор Я.Д.Кіршенблат був не лише видатним науковцем, але й активним популяризатором науки. Крім активної участі в роботі товариства «Знання», він плідно співпрацював із журналами «Природа», «Знание – сила» та іншими науково-популярними тогочасними виданнями.

Людина високої культури, він встигав прочитувати всі твори в «товстих» журналах, що заслуговували на увагу, а вільне володіння німецькою та англійською мовами дозволяло йому уважно слідкувати за новими публікаціями та книжками з біології, фізіології, нейроендокринології, які видавалися на цих мовах.

Надзвичайно працездатний, цілеспрямований, точний до педантизму в обіцянках, він навчав своїх учнів цим прекрасним якостям.

Заслуги Я.Д.Кіршенблата високо оцінені суспільством. Він був нагороджений орденом «Знак пошани», багатьми медалями. Портрет Якова Давидовича занесено до галереї фундаторів наукових шкіл Буковинського державного медичного університету.

Заснована щорічна студентська стипендія імені професора Я.Д.Кіршенблата. Його ім’я носить кафедра фізіології.

Та найвищою даниною пам’яті Вченого є продовження його наукових ідей у кандидатських та докторських дисертаціях, які захищають тепер учні його учнів, його «наукові онуки».

Корисно знати