ОСОБИСТІСТЬ. 24 травня виповнюється 132 роки з дня народження видатного українського вченого-медика, президента Академії наук УРСР, директора Інституту клінічної фізіології Олександра Олександровича Богомольця.
Олександр Олександрович Богомолець народився в 1881р. Лук’янівській в’язниці м.Києва, де чекала вироку його мати Софія Богомолець, яка очолювала Південно-російський союз народовольців. Згодом смертну кару замінили довічним ув’язненням. Сина свого вона бачила лише двічі в житті – після його народження і перед своєю смертю. Маленького Сашу, якому виповнилось тільки два тижні від роду, в кошику, як біблійного Мойсея, винесли на волю і відвезли в маєток діда, де він виховувався до шести років. Потім його забрав до себе батько, Олександр Михайлович, земський лікар, який повернувся із заслання також за народовольницькі ідеї.
“Рак не може розвиватися в організмі, фізіологічна система якого зберегла достатню реактивність,”– О.Богомолець
Декілька разів Олександр Михайлович подавав прохання царю дозволити йому побачення з дружиною. Виклопотати дозвіл допоміг Лев Миколайович Толстой. Коли, нарешті, батько з сином після довгої виснажливої дороги дібралися до Уралу, застали Софію в тяжкому стані. Вона помирала від туберкульозу. Її звільнили за три дні до смерті.
Повертаючись в Ніжин після похорон матері, Саша Богомолець віз із собою подарунок покійної – власноручно переплетений шевченківський “Кобзар”. Побачення з матір’ю залишило в пам’яті сина тяжкі спогади.
Батько робив усе залежне від нього, щоб виховати сина достойною людиною. І йому це вдалося. Між ними встановилися рідкісні, довірливі, близькі стосунки. “…Мій батько, мій учитель і кращий друг, був високоосвіченою і дуже справедливою людиною”, – писав пізніше Олександр Богомолець.
Кмітливий розум, жадібність до знання проявились у майбутнього вченого ще під час навчання в Ніжинській гімназії. Він ще не раз приїжджатиме в це тихе містечко на Чернігівщині, де любив усамітнюватися в напівтемній альтанці під розкішними липами або на галявині, оточеній дубами, березами і в’язами, і мріяв про те, щоб люди жили довго і рано не старіли. Ця напівдитяча мрія окрилювала його все життя. Як відомо, з усіх чудес світу найбільше і найдивніше – людська думка. Вона вперто і безупинно веде людину шляхом самопізнання. Втілюючи свою мрію в життя, пізніше він штурмував тиф і рак, скарлатину і гіпертонію, сифіліс і гангрену.
Він навчався у Київській гімназії та на медичному факультеті Новоросійського університету в Одесі. Ще будучи студентом, Олександр Богомолець вже робить перші кроки як вчений, публікуючись у вітчизняних та іноземних журналах. І коли в період підготовки до професорського звання Богомольця відрядили за кордон, професор Анрі з Сорбонни сказав своїм асистентам: “Молодий лікар приїхав до нас вчитися. Мені здається, ми самі могли б багато чого у нього запозичити”.
Потім він натхненно трудиться в Саратові і Москві, де з винятковою повнотою розгорнувся талант Богомольця як великого вченого, блискучого педагога та організатора науки. Широка ерудиція професора Богомольця, мистецтво експериментатора притягували до себе велику кількість лікарів різних напрямків, і поступово почала утворюватися група патологів. Сам Олександр Богомолець закладає та розвиває основні напрямки своєї наукової роботи в галузі теоретичної медицини: успішно розробляє проблеми ендокринології, обміну речовин, вивчає механізми гуморального та клітинного імунітету і анафілаксії, конституцію сполучної тканини. До речі, саме сполучній тканині Олександр Богомолець приділяв велику увагу. Він, продовжуючи вчення Іллі Мечникова, вважав, що вона чинить протидію розвитку злоякісних пухлин. “Рак не може розвиватися в організмі, фізіологічна система якого зберегла достатню реактивність”, — писав учений.
1924 року був опублікований підручник Богомольця “Патологічна фізіологія” в двох частинах. Крім того, видається ряд книг: “Криза ендокринології”, “Загадка смерті”, “Введення до вчення про конституції та діатези”, “Про вегетативні центри обміну”, “Артеріальна гіпертонія. Нарис патогенезу” та ін.
У 1928 році Олександр Богомолець стає директором Центрального інституту гематології і переливання крові, де вперше була вирішена проблема надійного консервування крові.
У 1929 році Олександр Богомолець повертається в Україну і в 1930 році стає президентом АН УРСР, а також приступає в Києві до організації Інституту експериментальної біології і патології, директором якого був до кінця життя.
Усі свої наукові розробки з ендокринології, фізіології та патофізіології великий вчений спрямовував на продовження тривалості людського життя. “Боротьба за продовження життя повинна загальмувати процес старіння розумним управлінням своїм життям. Перший принцип цього розумного життя – робота. Працювати повинен весь організм, усі його функції”, – писав Олександр Олександрович.
За видання “Керівництво з патологічної фізіології” в 1941 році йому була присуджена Сталінська премія. За вчення про антирекулярну цитотоксичну сироватку (АЦС) Олександру Богомольцю присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. В роки війни АЦС знайшла широке застосування в госпіталях для прискореного заживлення ран, зрощування переломів кісток.
Якщо Олександру Олександровичу вдавалося викроїти декілька годин вільного часу в своєму перенасиченому працею житті, вони не минали марно. Він насолоджувався класичною музикою Шопена, Шуберта, Чайковського, Бородіна, а також творами видатних митців.
Правнучка Богомольця, Ольга Богомолець, лікар, благодійник, співачка пише: “Мій прадід заклав в районі Липок м. Києва парк, зібравши рідкісні дерева зі всього світу, і перетворив пустелю в оазис, де посадив єдину в світі березово-персикову алею. Персики, на жаль, вимерзли. Але парк і зараз зберігає не тільки історичну, але й біологічну цінність – у ньому ростуть канадський бундук, гінкго, катальпа”. Саме там він просив себе поховати.
“Боротьба за продовження життя повинна загальмувати процес старіння розумним управлінням своїм життям. Перший принцип цього розумного життя – робота. Працювати повинен весь організм, усі його функції”, – писав Олександр Олександрович.
Діяльність Богомольця і його школи – ціла епоха в розвитку вітчизняної медико-біологічної науки. За талановитістю, енциклопедичною освіченістю, широтою інтересів, цілеспрямованістю і результативністю експериментальних пошуків Богомольцю по праву належить місце поруч із видатними фізіологами і патологами – Іваном Сєченовим, Іллею Мечниковим, Іваном Павловим.
Олександр Богомолець опублікував понад 200 наукових праць. Він любив науку палко і віддано, служив їй з безперестанною зацікавленістю до кінця своїх днів.
О.О. Богомолець залишив після себе чудову спадщину – Інститут фізіології HAH України в Києві, який названо його ім’ям. Учні О.О. Богомольця стали організаторами та керівниками самостійних науково-дослідних інститутів – геронтології (академік М.М. Горєв), ендокринології та обміну речовин (академік В.П. Комісаренко), патології, онкології та радіобіології (академік Р.Є. Кавецький), Ельбруської медико-біологічної станції (академік М.М. Сиротинін). Сьогодні вже їхні учні та послідовники продовжують розробляти на сучасному рівні основні напрями наукової спадщини О.О. Богомольця.
Матеріал підготували: професор Юрій Роговий, доценти Людмила Філіпова, Володимир Дорошко, асистент Ксенія Слободян, кафедра патологічної фізіології
