• Українська
  • English
Синдром хронічної втоми
Синдром хронічної втоми

Синдром хронічної втоми

ВАРТО ЗНАТИ. Синдром хронічної втоми особливої актуальності набув впродовж останніх десятиріч, коли було замічено зростання кількості людей, що скаржилися на постійну втому, але попри те, ніяких захворювань у них лікарі не могли виявити.

Тоді й почались активні дослідження даного стану, та було встановлено, що він більш характерний для людей інтелектуальної праці, цілеспрямованих, активних, молодих. Тому на початку такий стан називали то “синдромом менеджера”, то “синдромом білих комірців” асоціюючи його з психоемоційним перевантаженням та, навіть, з депресією.

Закономірно, що хвороба без явних причин та об’єктивних підтверджень викликала недовіру та скепсис у практичних лікарів і як діагноз не сприймалася. Попри те, з часом, відмінності від депресії та інших причин вираженої, перманентної втоми стали очевидними, Зокрема, було чітко доведено, що при депресії втома виникає вторинно, як наслідок небажання, невмотивованості до праці, а при синдромі хронічної втоми – власне втома заважає хворому здійснити проекти, бажання, мрії. Врешті було признано, що це самостійна хвороба, яка під назвою “синдром хронічної втоми” була вперше описана А. Ллойдом і співавторами у 1984 р. Однак, сам факт визнання діагнозу не вирішив усіх проблем, зокрема, підходів до лікування. котрі, логічно,витікають з етіології та патогенезу.

Зростання числа хворих на синдром хронічної втоми та відсутність ефективних підходів до лікування, зумовило проведення широкомасштабних наукових досліджень, направлених на вирішення питань патологічної фізіології, діагностики, терапевтичної тактики та профілактики синдрому хронічної втоми.

Стало відомо, що синдром хронічної втоми реєструється переважно в екологічно несприятливих регіонах із високим рівнем забруднення навколишнього середовища хімічно шкідливими речовинами або з підвищеним рівнем радіації. Також виявилося, що цей синдром вражає переважно осіб з імуногенетичною схильністю до вірусних інфекцій на тлі порушень функціонування імунної системи. Зокрема, синдром хронічної втоми чітко асоціюється з інфекцією спричиненої вірусом герпесу 7 типу. В результаті накопичення великої наукової бази даних погляди на синдром хронічної втоми змінилися.

Сьогодні синдром хронічної втоми визначається як мультипричинне порушення нейроімунних механізмів під впливом інфекційних агентів, що призводить до дисбалансу імунної та центральної нервової систем.

Як різновиди діагнозів виділяють наступні види синдрому хронічної втоми:

післявірусний синдром стомлюваності – підвищена втома, яка формується після перенесеної вірусної інфекції, не зникає після відпочинку і сну та призводить до значного зниження розумової і фізичної працездатності (12-15%).

синдром втоми есенціальний – хронічна втома більше 6 міс, яка не зникає після відпочинку і сну та призводить до значного зниження розумової і фізичної працездатності, причини якої не відомі (8-10%).

вторинний синдром втоми – спостерігається при різних хронічних соматичних, психічних та інших хворобах (75-80%).

Критерії діагностики синдрому хронічної втоми:

Головні критерії:

постійна втома більше 1 міс (для післявірусного) або більше 6 міс (для синдрому втоми есенціальної) після перенесеної вірусної інфекції, яка не зникає після відпочинку і настільки виражена, що знижує середню фізичну та розумову активність більше, ніж на 50%;

необхідно виключити інші захворювання, які можуть спричинити появу подібних симптомів: психічні, онкологічні захворювання, токсикоманію, алкоголізм, наркоманію, туберкульоз, автоімунні, алергійні, ендокринологічні хвороби, грибкові, бактеріальні, протозойні інфекції, зловживання ліками, саркоїдоз тощо.

Симптоматичні критерії:

помірна лихоманка або озноб;

біль та першіння в горлі;

болючість лімфатичних вузлів;

мігруючі артралгії, не пов’язані з запаленням суглобів;

міалгії;

немотивована загальна м’язова слабкість;

посилення втоми після навантаження;

поява генералізованого головного болю;

фотофобія, тимчасова втрата поля зору, непритомність, надмірна дратівливість, неуважність, труднощі мислення, нездатність зосередитися, депресія;

порушення сну.

Критерії фізичного дослідження:

невисока лихоманка (37,6-38,6 о С);

хронічний фарингіт;

збільшені або чутливі при пальпації передні, задньошийні чи пахвові лімфовузли.

Діагноз достовірно підтверджений, якщо є два головних, шість симптоматичних критеріїв та два фізичних критеріїв, або якщо є два головних і вісім симптоматичних критеріїв.

Лікування синдрому хронічної втоми є комплексним і чим скоріше його розпочати, тим ефективнішим воно виявиться.

Матеріал підготувала: Галина Коваль, доцент кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології

Корисно знати