ЛЕКТОРІЙ “ОБЕРЕЖНО ГРВІ”. В основі розробки методів профілактики і лікування грипу лежить вивчення біології вірусів, їх взаємодія із клітинами чутливого організму. Віруси грипу відносять до родини Orthomyxoviridae, до роду Influenzavirus.
Віруси покриті поверхневою оболонкою, яка утворена подвійним шаром ліпідів, у неї занурені гемаглютиніни і фермент нейрамінідаза. В центрі віруса знаходиться нуклеокапсид( серцевина).
На поверхні вірусу грипу формуються вірусні рецептори, які забезпечують його взаємодію з клітинними рецепторами людини.
Найбільш імуногенним білком вірусу грипу є гемаглютинін, який надає вірусу здатність склеювати еритроцити людини і багатьох видів тварин. Синтезовані плазматичними клітинами антитіла до гемаглютиніну являються протективними, тобто такими, що нейтралізують інфекційну активність вірусу грипу. Але вони появляються лише через 5-7 днів після інфікування людини.
Нейрамінідаза віруса являється ферментом, який руйнує сіалову кислоту, що призводить до руйнування клітини. Вірус поступово набуває підвищену вірулентність при пасажах ( персистенції ) через організми людей.
Вірус грипу проникає через слизову оболонку верхніх дихальних шляхів, його розмноження, зазвичай, проходить в епітеліальних покривах, в окремих випадках проникає у кров (віремія), що призводить до його спонтанного поширення та інфікування інших тканин. Віруси грипу при інфікуванні організму людини стимулюють імунну відповідь і продукцію інтерферонів. Перша стадія розвитку грипозної інфекції заключається у взаємовідношенні віруса із захисними системами організму людини (компонентами вродженого імунітету) – інтерферонами , О – лімфоцитами ( NK, K – клітинами ) і макрофагами.
Разом з тим, віруси грипу мають різноманітні властивості захисту від імунологічного контролю організму людини. Найбільш ефективно у тому слугує властивість вірусу змінювати антигени ( гемаглютиніну і нейрамінідази), які стають мішенями утворення антитіл. Ця зміна антигенів у вірусів називається дрейфом (поступова зміна антигенів) і шифтом (різкі зміни). Гуморальний імунітет до вірусних антигенів зберігається лише до появи нового серологічного варіанту збудника, що не дозволяє розраховувати на довготривалий ефект вакцинації, що призводить до суттєвого зниження неспецифічного і специфічного протиінфекційного захисту. Короткочасна поява противірусних антитіл призводить до підвищення концентрації у рідинах організму імунних комплексів. Надлишок вірусного антигену у крові призводить до втрати здатності нейтралізувати вірусні частинки готовими антитілами. Противірусні антитіла утворюють імунні комплекси, які осідають у нирках або на ендотелії різних за розмірах судинах інших органів і викликають там запальні реакції, які пошкоджують тканини.
Зв’язування вірусів антитілами, що не мають нейтралізуючої дії, інколи проявляють патологічний наслідок – імунні комплекси поглинаються макрофагами, в яких суттєво підсилюється вірулентність вірусів. В окремих випадках віруси грипу можуть інфікувати імунокомпетентні клітини, що призводить до зниження імунної відповіді щодо будь-якого збудника. Після перенесеного захворювання, яке завершується елімінацією вірусу грипу, протягом 3 – 9 місяців зберігається імунодефіцитний стан пацієнта. Таким чином, вірус грипу є небезпечним ворогом вродженого і набутого імунітету.
Матеріал підготував: Ігор Cидорчук, професор кафедри клінічної імунології алергології та алергології БДМУ
