• Українська
  • English
Геній чи безумство, норма чи патологія?
норма чи патологія?

Геній чи безумство, норма чи патологія?

Душевні хвороби привертають до себе увагу не тільки тих, хто змушений ними займатися через професійний обов’язок.

Вони давно стали надбанням культури, вросли в культурний контекст, увійшли в число улюблених об’єктів зображення в мистецтві.

Проблема «геній і безумство» дуже неоднозначна. Іноді до неї ставляться як до нерозривної пари: «не буває геніальності без безумства». Звичайно, це не так. З одного боку, ми бачимо багато видатних людей без найменших проявів патології, з іншого – є безліч психічнохворих, позбавлених будь-якої творчої обдарованості. При цьому сучасні патопсихологічні дослідження показують, що душевнохворі володіють високим рівнем креативності у вирішенні різних задач, їх мислення значно менш стереотипне порівняно зі здоровими людьми.

Шведські вчені встановили зв’язок між творчістю і відхиленнями в психіці. А історії відомо багато знаменитих і геніальних людей, які страждали на ті чи інші розлади особистості.

«Геній» (genius) – це латинське слово. Так прийнято називати людей, що володіють вищим ступенем універсальності й обдарованості. Правильніше було б ними захоплюватися, але в сучасному світі найчастіше геніїв недолюблюють або навіть ненавидять, заздрячи їм. Ось і виходить, що на кожного Моцарта доводиться, як мінімум, один Сальєрі.

Часто вважають, що генії, обдаровані самою матінкою-природою, живуть як сир у маслі і насолоджуються безкоштовним подарунком. Однак геніальність дуже часто межує з божевіллям, і мало хто насправді знає, як насправді уживалися зі своїми здібностями і талантами великі обдаровані всіх часів, і як людям жилося поряд із геніями.

Що таке геній: нормальна людина чи хвора?

Естрагон – герой п’єси «В очікуванні Годо» Семюеля Беккета, говорив, що «ми всі народжуємося божевільними. Дехто ним і залишається …». За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, зараз у світі налічується понад 450 млн. осіб, які страждають на психічні захворювання. Зростанню їх частоти сприяють надмірний інформаційний потік, політичні та економічні катаклізми. Передують захворюванням стреси і депресії.

Дебати про взаємозв’язок генія і безумства серед медиків йдуть давно. Підігрівають інтерес до цього історії видатних людей. Досить згадати про нервові й психічні розлади постімпрессіоніста Вінсента Ван Гога або письменниці Вірджинії Вульф.

І ось вчені з Каролінського інституту (Швеція) опублікували в журналі Психіатричних досліджень статтю, в якій стверджують, що зв’язок між творчими заняттями і відхиленнями від психічної норми безумовно існує. Приводом для такого висновку стала статистика аномалій у психіці, зібрана вченими більш, ніж у мільйона людей. Набір відхилень був вельми широким: шизофренія, біполярний афективний розлад, реактивні депресії, тривожний стан, різноманітні залежності, починаючи з алкогольної, анорексія, аутизм і багато іншого.

Результати аналізу підтвердили, що дійсно, до психічних недуг найбільше схильні люди творчих професій. Найчастіше ­– це біполярний афективний розлад, який раніше називали маніакально-депресивним психозом. Особливо високий ризик цього розладу у танцюристів, фотографів, науковців і письменників.

Заняття літературою служать якоюсь приманкою для більшої частини психоневрологічних відхилень. З’ясувалося, що письменники вдвічі більше схильні до суїциду, ніж інші люди.

Виявилася і зворотна закономірність: представники творчих професій найчастіше траплялися серед родичів тих, хто страждав на шизофренію, біполярний розлад, анорексію й аутизм.

Втім, отримані дані не свідчать про те, що захоплення літературою, живописом або фотографією погано позначається на психіці. Навпаки, незвичайні думки або фантастичні видіння, що з’являються через психічні відхилення, а також здатність уявляти і чути голоси певних персонажів, швидше за все, спонукають людину взятися за перо, фотокамеру або пензель.

Сьогодні цілий ряд психіатрів переконані: всяка творча особистість має більш-менш суттєві відхилення в психіці, а геніальним творцям такі відхилення притаманні обов’язково ? вони тільки допомагають створювати шедеври. Більшість із відомих нам геніїв явно мали психічні проблеми. Для непересічних людей, як і для схиблених, характерна зосереджена і перебільшена чутливість, тимчасові порушення пам’яті. Видатним людям, як і божевільним, не притаманна помірність практично у всьому.

Багато геніїв схильні до зловживання алкоголем. Так норвезький драматург, поет і публіцист Генрік Ібсен після неабиякої пиятики починав бгати і рвати все, що потрапляло йому під руку, часто знищуючи щойно створене.

Французький письменник герцог де Ларошфуко казав: «Тільки великі люди володіють великими недоліками». А французька письменниця Жорж Санд говорила з цього приводу так: «Ось де сидять у мене ці великі люди! Добре читати їх життєписи, приємно дивитися на них, відлитих із бронзи або висічених із каменю! Але дуже погано мати з ними справу. Вони навіжені, злі, жовчні, деспотичні й підозрілі». До речі, сама Жорж Санд працювала над своїми романами щодня рівно до 11:00. І, якщо закінчувала роман о 10.30, тут же починала наступний і працювала над ним рівно 30 хвилин.

Німецький філософ Артур Шопенгауер свого часу писав: «Генії не тільки нестерпні в житті, але й аморальні та жорстокі. Їм важко мати друзів. На піку думки панує самотність». Але й тут буде доречним зауважити, що самого Шопенгауера суд зобов’язав платити довічну пенсію одній старенькій, яку він побив.

Про геніальних людей можна сказати, як і про божевільних, що вони все своє життя залишаються холодними, самотніми і байдужими до своїх сімейних обов’язків.

Геніям притаманні дивацтва й дивні звички.

• Наприклад, Шіллер чомусь міг творити лише тоді, коли на столі в нього лежали гнилі яблука.

• Гайдн не працював без свого персня з алмазом: він щохвилини його розглядав.

• Вагнер під час створення чергового музичного твору розкладав на стільцях та інших меблях яскраві шматки шовку, мав звичай брати їх в руки і смикати.

• Для успішної роботи над романом Золя прив’язував себе до стільця.

• Мюссе складав свої вірші при свічках, в повній самоті, за столом, сервірованим на двох ? для нього і милої уявної жінки, яка повинна була ось-ось прийти й розділити з ним вечерю.

• Шарлотта Бронте постійно відривалася від писання чергового роману і йшла чистити картоплю.

Геніям властива забудькуватість і неуважність

Неуважність і забудькуватість непересічних, видатних людей пояснюється особливою зосередженістю їх на своїй творчості. А все інше для них ніби перестає існувати.

Одного разу Ампер, йдучи зі своєї квартири, написав крейдою у себе на дверях: «Ампер буде вдома тільки ввечері». Але повернувся додому ще вдень. Прочитавши напис на своїх дверях він пішов назад, оскільки забув, що він сам і є Ампер. Він же постійно сякався в ганчірку, якою стирав крейду під час лекцій, і, вимащений крейдою, веселив студентів.

Інший знаменитий фізик ? Ейнштейн, зустрівши свого друга, поглинутий думками сказав: «Приходьте до мене ввечері. У мене буде і професор Стімсон». Його друг, спантеличений, заперечив: «Але ж я і є Стімсон!» Ейнштейн на це відповів: «Це не має значення, все одно приходьте!”

Найбільші ідеї геніїв з’являються раптово і починають розвиватися так само несвідомо, як і в божевільних людей їх безглузді вчинки. У психіатрів існує тверда думка про те, що між геніальною людиною, яка обмірковує і створює своє творіння, і божевільним під час нападу існує цілковита подібність. Ось, наприклад, як описує стан Тассо лікар: «Пульс слабкий і нерівний, шкіра бліда, холодна, голова гаряча, запалена, очі блискучі, налиті кров’ю, неспокійні, погляд бігаючий. По закінченні періоду творчості часто сам автор не розуміє того, що він хвилину тому викладав».

Різниця між звичайними людьми і геніями полягає в тому, що останні володіють витонченою, майже хворобливою вразливістю.

Нариклад, Ампер до такої міри живо відчував красу природи, що ледь не помер від щастя, опинившись одного разу на березі Женевського озера.

Шопенгауер страшенно лютився й відмовлявся платити в готелях по рахунках, якщо його прізвище було написане через два «п».

Ознаки ненормальності генія за Чезаре Ломброзо

Чезаре Ломброзо називав 15 ознак, які говорять, на його думку, про хвороби видатних особистостей. Наведемо їх у вигляді списку, а в ряді випадків ? у вигляді коротких цитат:

1) Відсутність цільного характеру.

2) Хворобливе марнославство і хвороблива реакція на критику.

3) Неприродно ранній розвиток геніальних здібностей.

4) Зловживання наркотичними речовинами і спиртними напоями.

5) Відхилення в реалізації статевої функції.

6) «Вони не відчували потреби працювати спокійно в тиші свого кабінету, а навпаки, ніби не могли всидіти на одному місці й повинні були подорожувати постійно».

7) «Не менш часто міняли вони також свої професії та спеціальності, ніби потужний геній їх не міг вдовольнитися однією якою-небудь наукою і цілком в ній проявитися».

8) «Подібні сильні уми, схильні захоплюватися, є справжніми піонерами науки; вони пристрасно віддаються їй і з жадібністю беруться за вирішення найважчих питань, як найбільш відповідних, можливо, для їхньої болісно збудженої енергії; в кожній науці вони вміють вловити нові визначні риси і на їх підставі будують іноді безглузді висновки, почасти наближаючись таким чином до розглянутого вже нами типу поетів і художників будинку божевільних, характерну особливість яких становить оригінальність, доведена до абсурду. Так, Ампер завжди брався в математиці за вирішення найважчих завдань, «відшукував прірви», за висловом Араго. Руссо в «Devin du Village» («Сільський чаклун») намагався створити «музику майбутнього», втілену потім у своїх композиціях іншим геніальним безумцем ? Шуманом».

9) «У всіх цих пошкоджених геніїв є свій особливий стиль ? пристрасний, тремтливий, колоритний, який відрізняє їх від інших здорових письменників і властивий їм, можливо, саме тому, що він виробляється тільки під впливом психозу».

10) Глибокі страждання від релігійних сумнівів.

11) Надзвичайно багато займаються своїм власним «я» і навмисно виставляють напоказ свій ненормальний стан, ніби намагаючись цим визнанням виправдати свої безглузді вчинки.

12) Роблять нелогічні висновки, наводять безглузді протиріччя й фантазії.

13) Надають надмірне значення своїм сновидінням.

14) Мають надзвичайно великий череп, але неправильної форми.

15) «Але найвидатнішою ознакою ненормальності розглянутих нами геніїв служить, як мені здається, вкрай перебільшений прояв двох станів, що виникають почергово ­­– екстазу й атонії, збудження й занепаду розумових сил, які до певної міри помітні майже у всіх великих мислителів, навіть у абсолютно здорових, і складають, по суті, чисто фізіологічне явище».

Угорський вчений довів взаємозв’язок на генетичному рівні між творчою активністю і схильністю до психічних захворювань, повідомляє PhysOrg.

Щоб перевірити поширену думку про зв’язок креативності з психопатологією, психіатр Сабольч Кері (Szabolcs Keri) з Університету Земмельвайса в Будапешті сконцентрував увагу на гені нейрегуліна 1 (NRG1). Цей білок впливає на численні процеси в мозку людини, в тому числі формування та зміцнення зв’язків між нервовими клітинами (нейронами).

Як показали попередні дослідження, у власників одного з варіантів гена NRG1 підвищений ризик розвитку таких психічних захворювань, як шизофренія і біполярний (маніакально-депресивний) розлад.

У дослідженні взяли участь добровольці, які вважали себе талановитими і креативними. Їх тестували на кмітливість і творчі здібності. Зокрема, для оцінки креативності учасникам експерименту пропонували відповісти на нестандартні запитання (наприклад, «Що б сталося, якби хмари були прикріплені до землі шнурами?”). Відповіді оцінювали з позицій гнучкості та оригінальності. Добровольці також заповнили опитувальник, що стосується їх досягнень у житті. Після виконання цих завдань у всіх добровольців визначили варіант гена NRG1.

Виявилося, що найбільшою кількістю балів у тестах на креативність і найбільш значними життєвими досягненнями могли похвалитися носії того варіанту гена, який підвищує ризик психічних розладів.

Це стало першим випадком виявлення настільки чіткого взаємозв’язку психопатології і творчої активності. Крім того, результати дослідження показують, що деякі варіанти генів, пов’язані із захворюваннями, проходять еволюційний відбір і залишаються в генофонді людства внаслідок своїх позитивних ефектів.

До вивчення природи геніальності долучилися й українські науковці.

Так, к.т.н. С.І. Каменський, директор МПП науково-техничної фірми “Новые технологии”, м. Одеса, у 2009 році опублікував наукову працю, в якій навів нове узагальнене визначення геніальності:

«Геніальність ? це найвищий ступінь творчої обдарованості особистості, включаючи здатність її мозку формувати при вирішенні складних проблем (з числом випадкових переборів порядку сотень тисяч і більше), під дією ультрастабільної домінанти і контрольованого, стійкого й тривалого емоційного розряду і при деактивації психологічного захисту, велику гетерогенну функціональну систему забезпечення інтелектуально-мнестичних функцій або гіперсистему, результатом роботи якої є пізнання певних сторін сутності явищ і об’єктів дійсності або їх перетворення з метою виявлення сутності, актуалізоване в предметній або духовній сферах творчої діяльності, що становлять епоху в житті суспільства і розвитку культури» (Каменський С. І., 2009 р.).

Такий висновок був зроблений автором на основі ретельного аналізу теоретичних, експериментальних та клінічних досліджень проблеми геніальності з точки зору гносеологічного, психологічного, феноменологічного та нейрофізіологічного аспектів вивчення проблеми геніальності. Пан Каменський у своїй роботі «До питання про природу таланту і геніальності (або від Homo Sapiens до Homo Faber, Humanus et Moralis)» стверджує, що існуючі теорії геніальності (патологічна, психоаналітична, теорія якісних і теорія кількісних відмінностей мозку генія) виходять з принципово різних концептуальних підстав, тому доходять, як правило, полярних, практично несумісних висновків щодо природи геніальності.

На підставі виконаного дослідження зроблено висновок про те, що підтверджені досвідом відмінності в мозковому субстраті, які полягають, наприклад, у дуже сильному розвитку лобових часток, найімовірніше, не є визначальними, а припущення про значущість у зв’язку з цим ступеня розвитку інших ділянок і зон мозку, насамперед, третинних зон кори, вимагають наукового підтвердження. Вирішальне значення має, найімовірніше, докорінна відмінність його структурно-функціональної організації, що забезпечує рівень і продуктивність творчості, спостережувані на практиці. Висунута в зв’язку з цим гіпотеза автора полягає в наступному:

Вихідним етапом і основою зародження та становлення геніальності є формування (при достатньому розвитку мозкового субстрату або досить високому загальному розвитку психіки особистості) великої гетерогенної функціональної системи або гіперсистеми як нервового апарату самоорганізації та саморегуляції цілісного процесу високопродуктивної творчої діяльності. Це обумовлюється наступними системоутворюючими факторами: ультрастабільною домінантою (або стійким домінантним вогнищем збудження), яке формується, як правило, на ранніх стадіях онтогенезу як результат дії потужного психостимулюючого або психотравмуючого впливу; корисним або пристосувальним результатом (акцептором дії) – послідовною сукупністю або континуумом усіх проміжних результатів (у т.ч. – помилкових), аж до кінцевого, тобто, отримання рішення або, в загальному плані, продукту творчості, чим і завершується розумовий процес або діяльність. При цьому, для ефективного системоутворення, що забезпечує рівень і продуктивність творчого процесу, цей результат повинен стати життєво важливим для його суб’єкта. Іншими словами, він повинен набути статусу, порівнюваного зі статусом біологічної потреби організму – голодом, спрагою і т.д. Зазначені фактори викликають тривалий емоційний розряд, який стає все більш контрольованим у міру формування гіперсистеми. Наслідком цього, про що свідчать безпосередні життєві спостереження, є істотна деактивація або демобілізація психологічного захисту (ПЗ). Стосовно зовнішньої її межі це призводить до різкого підвищення ступеня відкритості психіки суб’єкта творчості. Вона виявляється безпосередньо “включеною” в об’ктивну реальність, що призводить до “злиття” на ідеальному рівні суб’єкта з об’єктом пізнання або впливу. Деактивація внутрішньої межі ПЗ як результат підвищення провідності нервових шляхів між кірковими й підкірковими утвореннями, забезпечує їх практично “безінтерфейсну”, пряму взаємодію, скоординовану загальносистемними вимогами. Під спільним впливом зазначених основних факторів відбувається реорганізація, перебудова функціональних систем забезпечення інтелектуально-мнестичних функцій у звичайному режимі роботи мозку. Для забезпечення головної цільової функції (вирішення складних проблем) у процесі формування гіперсистеми задіюються або мобілізуються всі необхідні і достатні для цього зони і ділянки мозку. При цьому, характер і параметри роботи та взаємодії окремих блоків мозку (півкулі, лобові частки, різні анатомічно і функціонально розділені кіркові й підкіркові структури) визначаються інтегральними властивостями і загальним критерієм ефективності гіперсистеми. Цим критерієм є досягнення корисного результату: знаходження шуканого, невідомого. Іншими словами, це осягнення сутності явищ і об’єктів дійсності або створення такого творчого продукту, який цю сутність виявляє.

Намагаючись осягнути суть новоствореної (можливо, геніальної) гіпотези з точки зору нейро- та психофізіології, ми дійшли висновку, що вона, в цілому, не заперечує можливості поєднання геніальності з психічними розладами чи пограничними станами психіки. Адже, у наведеному автором імовірному механізмі розвитку геніальності як властивості нервової системи присутні всі причини і ознаки психічного розладу, які, залежно від точки зору (позитивної чи негативної), можуть бути абсолютно протилежно оцінені. Це й ультрастабільна домінанта (так, французький художник і скульптор Анрі Матісс говорив своїй майбутній дружині: «Я люблю вас, дорога мадемуазель, але ви повинні знати, що я ще більше буду любити живопис»), і те, що її розвиток може бути наслідком психотравмуючого впливу.

Гейне писав про себе: «Моє розумове збудження є швидше результатом хвороби, ніж геніальності. Щоб хоч трохи зменшити страждання, я складав вірші. У ці жахливі ночі, збожеволівши від болю, бідна голова моя кидається з боку в бік і змушує дзвеніти з жорстокою веселістю бубонці зношеного ідіотського ковпака». А підсумовував він роздуми про геніальність і божевілля словами: «Творчість – це хвороба душі, подібно до того, як перлина є хворобою молюска”.

Особливо привертає увагу такий фактор, як істотна деактивація психологічного захисту, втрата відчуття соціального й психологічного обмеження, що дозволяє геніям розширити творчий потенціал, а безумців спонукає до асоціальних вчинків.

Єдиною суттєвою відмінністю залишається кінцевий результат діяльності «гіперсистеми». Результатом геніальної творчості є створення художніх чи наукових шедеврів, а «творчість» божевільних є безглуздою, не несе ніякої реальної цінності, і може призводити до саморуйнування особистості.

Але, незважаючи на тисячолітні спроби провести межу між геніальністю і безумством, жоден геній наукової думки так і не досяг повного успіху в цьому нелегкому пошуку.

Тож залишається сподіватися, що все безумство сучасних і майбутніх геніїв не завадить їм тішити людство новими плодами їх геніальності.

Матеріал підготували: співробітники кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата д. мед. наук професор Ткачук Світлана Сергіївна, к. мед. наук доцент Ясінська Олена Вікторівна, ст. лаборант Мотрук Марія Павлівна.

лікар-психіатр вищої категорії Іринчина Наталія Вікторівна.

Корисно знати