Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) і Міжнародна діабетична федерація
визначили цукровий діабет як епідемічне хронічне захворювання неінфекційної етіології.
Артеріальна гіпертензія (АГ) – одне з найпоширеніших хронічних захворювань людини. За даними офіційної статистики, в Україні було зареєстровано понад 12 млн. людей з АГ, що склало 32,2% дорослого населення держави (Цент медичної статистики МОЗ України, 2012).
Вторинна (симптоматична) артеріальна гіпертензія є причиною підвищеного артеріального тиску (АТ) у 5-10% хворих на артеріальну гіпертензію.
На сьогоднішній день ідентифіковано понад 50 захворювань та клінічних станів, що сприяють розвитку вторинної артеріальної гіпертензії, у більшості випадків така патологія характеризується високим АТ, несприятливим перебігом захворювання та високою частотою серцево-судинних «катастроф». Поширеність артеріальної гіпертензії у осіб з цукровим діабетом 1 та 2 типу з діабетичною нефропатією складає від 70 до 100% випадків.
Розвиток мікросудинних ускладнень цукрового діабету, зокрема діабетичної нефропатії не лише впливає на якість життя, але й істотно знижує середню тривалість життя хворих. Виявлення цих ускладнень на ранніх стадіях належить до важливих завдань як із позицій їх профілактики, так і сприятливішого прогнозу.
Діабетична нефропатія – класичне мікросудинне ускладнення цукрового діабету 1 та 2 типу з переважним ураженням гломерулярного апарату та тубулоінтерстиційними порушеннями, при цьому слід наголосити, що морфологічна картина нирок при діабетичній нефропатії у осіб з діабетом 1 та 2 типів має суттєві відмінності.
Клінічно діабетична нефропатія характеризується протеїнурією, прогресуючим зниженням швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ), особливо при значній протеїнурії, розвитком та прогресуванням артеріальної гіпертензії. Суттєве значення у її розвитку при діабетичній нефропатії надається гіперглікемії. Всім хворим на цукровий діабет рекомендується ретельний контроль та самоконтроль АТ.
В осіб з цукровим діабетом 1 та 2 типу при відсутності анамнестичних та клінічних ознак ураження нирок обов’язковим є регулярний (не рідше 1 разу на рік) контроль загального аналізу сечі. При відсутності змін у таких аналізах – щорічне визначення мікроальбумінурії.
Необхідним є регулярний контроль рівня креатиніну крові з розрахунком швидкості клубочкової фільтрації.
Доцільним є ультразвукове дослідження нирок (розміри, структура) в динаміці (не рідше 2 разів на рік).
Прижиттєве морфологічне обстеження нирок (біопсія) проводиться рідше, ніж у хворих з гломерулонефритом (ГН), переважно з метою виключення інших, не пов’язаних з діабетом, варіантів ниркового ураження (наприклад, швидко прогресуючого ГН).
Немедикаментозне лікування артеріальної гіпертензії – усунення шкідливих звичок (паління, надмірного вживання алкоголю), збільшення фізичної активності, обмеження солі в їжі тощо. Провідна роль у профілактиці АГ та цукрового діабету відіграє збалансованість дієти, вживання деяких груп вітамінів та зменшення споживання кофеїну.
Основною метою медикаментозної корекції АТ у хворих на діабетичну нефропатію є зниження АТ 130/80 мм рт. ст., а у хворих з протеїнурією, що перевищує 1 мг/добу, 125/75 мм рт. ст., особлива роль відводиться корекції гіперглікемії з досягненням цільового рівня глікозильованого гемоглобіну.
Аналіз доказової бази свідчить про те, що своєчасна діагностика, проведення заходів первинної та вторинної профілактики цукрового діабету, своєчасне призначання адекватної медикаментозної терапії знижує ризик виникнення ускладнень – діабетичної нефропатії, сприяє поліпшенню якості життя та збереженню працездатності пацієнта.
Матеріал підготувала: завідувач кафедри внутрішньої медицини, проф. Федів О.І., доцент кафедри внутрішньої медицини, к.мед.н. Безрук Т.О.