Рожеві вугри (синонім – розацеа) – поширений хронічний дерматоз з переважним ураженням шкіри обличчя.
У структурі захворювань шкіри рожеві вугри складають від 5% до 12%. Захворювання частіше розвивається в осіб жіночої статі після 35-40 років, характеризується тривалим, торпідним до лікування перебігом, що часто стає причиною психоемоційних розладів у пацієнтів, зниження їх працездатності та соціальної активності, що в цілому визначає медико-соціальне значення рожевих вугрів.
Причини розвитку рожевих вугрів
За даними сучасних клініко-лабораторних досліджень, рожеві вугри – це дерматоз із складним мультифакторним етіопатогенезом. Визначено, що важливу роль у перебігу рожевих вугрів відіграють кліщі Demodex folliculorum та Demodex brevis, які ускладнюють клінічний перебіг дерматозу, однак не є основною причиною розацеа. Встановлено, що розвиток рожевих вугрів відбувається внаслідок комплексного впливу низки зовнішніх (екзогенних) та внутрішніх (ендогенних) чинників.
До зовнішніх (екзогенних) чинників, які сприяють розвитку рожевих вугрів відносять: аліментарні (вживання гострої та жирної їжі; зловживання гарячими, шипучими напоями тощо); шкідливі звички (куріння, зловживання алкоголем); надмірне сонячне опромінення (у тому числі штучна інсоляція в солярії); вплив підвищеної температури (робота в гарячих цехах, пекарні, робота на кухні тощо); вплив хімічних подразників (професійних, побутових); нераціональне застосування косметичних засобів (використанням хімічних агресивних речовин і жорстких скрабів; надмірне нанесення косметичних засобів тощо); тривале використання зовнішніх глюкокортикостероїдних засобів (особливо фторвмісних глюкокортикостероїдних мазів і кремів) тощо.
Серед ендогенних чинників розвитку рожевих вугрів виділяють наступні, які часто є поєднаними чи комбінованими:
порушення вегетативні нервової регуляції;
ендокринопатії;
гемодинамічні порушення;
захворювання шлунково-кишкового тракту, у тому числі наявність інфекції Helicobacter pylori, дисбіоз кишківника тощо;
зміни елементного гомеостазу, зокрема цинку;
дисбаланс прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу;
зміни імунологічної реактивності організму, наявність імунодефіцитних станів;
наявність хронічних вогнищ інфекції (ЛОР-органів, зубів урогенітальної сфери) тощо.
Клінічні прояви рожевих вугрів
Клінічно рожеві вугри (розацеа) проявляються почервонінням шкіри (еритема), розвитком телеангіектазій, утворенням дрібних запальних вузликів (папули), гнійничків (пустули) та вузлових утворень (переважно в ділянці носа). Висипка локалізується переважно на шкірі обличчя (щоки, лоб, підборіддя), зрідка – на шиї.
У перебігу рожевих вугрів розрізняють наступні клінічні стадії (форми):
еритематозна (наявність стійкого почервоніння шкіри, збільшення сальності шкіри);
еритематозно-телеангіектатична (наявність стійкого почервоніння та густої мережі дрібних розширених судинок – телеангіектазій);
еритематозно-папульозна (на тлі почервоніння шкіри виникають дрібні запальні вузлики – папули);
папульозно-пустульозна (на тлі почервоніння шкіри виникають папули та гнійнички – пустули);
гіпертрофічна форма (внаслідок тривалого перебігу розвивається потовщення шкіри, збільшення у розмірах шкіри носа – ринофіма).
Діагностика та диференційна діагностика рожевих вугрів
Діагноз рожевих вугрів встановлює дерматолог на підставі візуального огляду та оцінки характерних клінічних проявів. З метою встановлення супутнього демодекозу проводиться дослідження елементів висипки на наявність кліщів роду Demodex.
За показами призначають додаткові дослідження: засів та бактеріологічне дослідження пустул для виключення стафілококової інфекції шкіри.
За необхідності проводиться додаткове обстеження з метою проведення диференційної діагностики з проявами себорейного дерматиту, пізніх акне, червоного вовчаку, туберкульозного ураження шкіри, саркоїдозу шкіри тощо.
Лікування та профілактика рожевих вугрів
Оскільки рожеві вугри локалізуються переважно на відкритих ділянках шкіри (обличчя), часто загострюються при дії зовнішніх чинників (інсоляція, миючі, косметичні засоби тощо), дане захворювання шкіри більшість пацієнтів сприймає як самостійне захворювання шкіри і намагається лікувати самостійно лише зовнішніми засобами, що, у кращому випадку, сприяє зменшенню запальних проявів, а частіше – призводить до погіршення перебігу дерматозу.
Зважаючи на складний етіопатогенез рожевих вугрів, лікування даного дерматозу повинно бути комплексним, яке включає:
уникнення впливу зовнішніх провокуючих чинників;
відмова від шкідливих звичок;
комплексне обстеження у суміжних фахівців (лікаря – гастроентеролога, ендокринолога, гінеколога та ін.) з метою виявлення всіх сприяючих ендогенних чинників та призначення адекватного лікування супутньої соматичної патології;
дотримання дієтичного харчування (дієта №5);
призначення системної терапії, яка включає протизапальні препарати, ангіопротектори, гепатопротектори та ферментні засоби, антиоксиданти, за показами (супутньому демодикозі) – протипаразитарні засоби, у випадку тяжкого перебігу – синтетичні ретиноїди; вітамінотерапія (вітаміни А, Е, С, група В, нікотинова кислота) тощо.
Зовнішнє лікування рожевих вугрів призначають з урахуванням стадії та клінічних проявів дерматозу.
Пацієнтам призначають протизапальну терапію (охолоджуючі примочки, зовнішні протизапальні креми, емульсї), при піогенних проявах – антибактеріальні засоби, за наявності супутнього демодикозу – топічні протипаразитарні засоби. За показами пацієнтам призначають методи фізіотерапії (кріомасаж, кріодеструкція, електрокоагуляція, лазерна терапія тощо).
Заходами профілактики виникнення рожевих вугрів та розвитку загострень дерматозу є:
припинення впливу зовнішніх провокуючих чинників, у тому числі раціональне працевлаштування пацієнтів;
ведення здорового способу життя, відмова від шкідливих звичок;
своєчасне лікування супутньої соматичної патології;
санація хронічних вогнищ інфекції;
імунокорекція імунодефіцитних станів;
раціональний догляд за шкірою тощо.
Отже, рожеві вугри – це захворювання шкіри із складними механізмами розвитку та комплексним впливом екзо- та ендогенних чинників. Тому у випадку розвитку проявів рожевих вугрів не слід займатися самолікуванням, а необхідно звернутися до лікаря – дерматолога, який проведе клінічне обстеження, призначить додаткові лабораторні дослідження та консультацію суміжних фахівців з метою визначення раціональної терапевтичної тактики з урахуванням клінічної стадії дерматозу та виявленої супутньої соматичної патології у кожного конкретного пацієнта.
Матеріал підготували: професор Денисенко Ольга, завідувач кафедри дерматовенерології та Сторожук Марина – асистент кафедри
