13 листопада 2020 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 75/L.18, яка проголосила 27 грудня Міжнародним днем готовності до епідемій.
Як показує нинішня пандемія коронавіруса (COVID-19), з якою ми зіткнулися, важкі інфекційні захворювання та епідемії чинять руйнівний вплив на життя людини та завдають шкоди соціальному та економічному розвитку суспільства. Глобальні кризи в галузі охорони здоров’я загрожують перевантажити і без того перенапружені системи, порушити глобальні ланцюжки постачань і непропорційно зруйнувати засоби для існування людей, особливо жінок і дітей, а також економіку найбідніших і найуразливіших країн.
Головний державний санітарний лікар України Ігор Кузін під час Глобального біосаміту у Сеулі зазначив: «Кожна країна зробила висновки щодо своїх систем охорони здоров’я і важливості міжнародної співпраці та обміну даними, технологіями й інноваціями під час пандемії COVID-19. Точно передбачити, де і коли почнеться наступна пандемія неможливо, але інтервал появи нових інфекцій стрімко скорочується. Наразі, за оцінками ВООЗ, основну загрозу становлять зоонози (хвороби, які передаються від тварин) та респіраторні інфекції (мутації та нові штами COVID-19 і грипу). Базовою стратегією в Україні та світі, яка постійно модернізується, є підхід за принципом “єдиного здоров’я”. Коли системи охорони здоров’я сфокусовані та враховують ризики для людини, тварин і довкілля та починають розвиватися разом, регулярно обмінюються інформацією та реагують синхронно на загрози. В рамках глобальної співпраці набутий досвід під час пандемії COVID-19 має стати основою політики та стратегії підготовки і реагування в боротьбі з майбутніми пандеміями».
За планами ВООЗ, у 2024 році 194 країни-члени організації мають ухвалити Міжнародну угоду про запобігання пандемії та готовність до неї. У документі визначають цілі та принципи для боротьби з пандемією. Зокрема, обговорюється, що країни-члени будуть проводити моніторинг та обмінюватися даними, щоб вчасно виявити нову хворобу та розробити спільний план реагування. Підготовка та запобігання надзвичайним ситуаціям у сфері охорони здоров’я є одним із завдань ВООЗ.
Готовність до епідемій передбачає зміцнення систем охорони здоров’я, інвестування в дослідження та розробку вакцин і методів лікування, забезпечення раннього виявлення та швидкого реагування, а також сприяння міжнародній співпраці для стримування поширення хвороб. Цей день заохочує уряди, організації охорони здоров’я та громади приділяти пріоритетну увагу системам охорони здоров’я та стратегіям готовності до майбутніх криз у сфері охорони здоров’я.
Щороку цей день присвячений ключовим аспектам готовності до епідемій, таким як підвищення обізнаності громадськості про ризики інфекційних хвороб, посилення глобальної співпраці в галузі медичних досліджень та адвокація за справедливий доступ до медичної допомоги та вакцин. Проводяться заходи та дискусії для підвищення обізнаності про ризики епідемій і для заохочення урядів до активних дій щодо зміцнення своєї інфраструктури охорони здоров’я.
Міжнародний день готовності до епідемій є закликом до дії на підтримку глобальної солідарності у захисті людства від майбутніх епідемій шляхом забезпечення того, щоб світ був краще підготовлений до запобігання та реагування на надзвичайні ситуації у сфері охорони здоров’я.
Чому це важливо? Цей день нагадує про необхідність глобальної співпраці, підготовленості до пандемій та зміцнення систем охорони здоров’я в усьому світі. Адже в умовах швидко мінливих викликів, таких як нові інфекційні захворювання, готовність до кризових ситуацій – це не лише питання здоров’я, але й стабільності та добробуту кожної нації.
Людство вже неодноразово стикалося з епідемія та пандеміями, які суттєво скорочували чисельність населення не лише окремих країн, а й цілих континентів.
Трохи історії:
Три найбільш смертельних пандемії в історії людства були викликані одним збудником – чумною паличкою (Yersinia pestis). Перша – у Константинополі, столиці Візантійської імперії 541 р. до н.е. Її принесли з Єгипту через Середземне море разом із зерном до Константинополя щури, які поширили заражених бліх по всьому місту. Чума швидко поширилась Європою, Азією та Північною Африкою, вбивши від 30 до 50 мільйонів чоловік – майже половину населення цивілізованого світу. Епідемія скінчилася, лише коли заражати не було кого: всі, хто не помер, перехворіли в тій чи іншій формі та отримали імунітет.
Чума знову повернулася в Європу 800 років по тому – “чорна смерть” в 1347 році та за рік забрала близько 200 мільйонів життів. Саме тоді, в XIV столітті, європейці вперше чітко усвідомили, що причиною зараження стає контакт із зараженою особою, і почали приймати послідовні заходи, щоб уникати таких контактів якомога довше, до 40 днів. Від італійської назви цифри 40 і пішло слово “карантин”.
Згодом – Велика Лондонська чума 1665-66 рр., остання епідемія бубонної чуми в Англії. У кожну з епідемій в британській столиці гинуло близько 20% населення. На початку XVI століття в Британії вперше вийшов закон про ізоляцію хворих. Будинки хворих відзначали тюком сіна, прив’язаним біля входу. Той, у кого в родині були хворі, повинен був виходити на вулицю з палицею білого кольору. Котів і собак масово вбивали, оскільки вважалося, що вони є переносниками чуми. Велика лондонська чума забрала 100 000 життів лондонців за 7 місяців.
Чорна віспа – споконвічна “мешканка” Старого Світу, що вбивала трьох з десяти хворих і залишала іншим на пам’ять потворні шрами. Але число смертей в Європі було дрібницею, поки віспа не прийшла в Америку разом з першими мандрівниками в XV столітті і почала викошувати десятками мільйонів корінне населення Америки, яке не мало природного імунітету до хвороби. До прибуття конкістадорів у Мексиці налічувалося 11 мільйонів жителів, через кілька десятиліть їх залишився лише мільйон. Лише в кінці XVIII століття з чорною віспою вдалося покінчити. Порятунком стала перша в історії людства вакцина. Британський лікар Едвард Дженнер виявив, що доярки нечутливі до чорної віспи. Він провів експеримент: заразив 9-річного сина свого садівника коров’ячої віспою, а потім піддав його дії чорної віспи і хлопчик не захворів.
На початку–середині XIX століття холера вбивала в Британії десятки тисяч чоловік щорічно. Медицина того часу стверджувала, що хвороба поширюється через “міазми”, що містяться в поганому повітрі. Але британський лікар Джон Сноу запідозрив, що важка хвороба ховається не в повітрі, а в питній воді. Він створив географічну карту смертей від холери за 10 днів і знайшов кластер, де померло близько 500 чоловік – навколо колодязя на Брод-стріт, популярного в місті джерела питної води. Переконавши міську владу закрити джерело води Брод-стріт спостерігав і за припиненням заражень. Це не знищило холеру миттєво, але стало першим кроком до розуміння її причин і боротьби з хворобою засобами гігієни та очищення питної води. На сьогодні холера знищена в розвинених країнах, але в країнах третього світу її спалахи трапляються регулярно і пов’язані саме з якістю питної води.
Пандемія «Іспанки» (вірус грипу A/H1N1) у 1918-1920 роках часто називають найбільш смертельною пандемією в історії людства. Вважають, що перехворіли понад 500 млн людей, а ВООЗ 2005 року оцінила кількість жертв пандемії у 40-50 млн. Для порівняння, на фронтах Першої світової війни загинули 10 млн військових, ще 7 млн зникли. Особливістю було те, що найбільша смертність спостерігалася не серед літніх людей та дітей, як до того було із грипом, а серед фізично здорових віком 18-40 років. Смерть часто наступала через розвиток пневмонії та потужну імунологічну реакцію на неї, наслідком якої були заповнення легень рідиною та кровотеча з легень. США втратили внаслідок “іспанки” 550 тисяч громадян. Економічні наслідки поширення було важко дослідити через те, що пандемія збіглася у часі із закінченням Першої світової війни, добою революцій та заколотів.
А потім були ще й пандемія «азійського» грипу (1956-1958) та «гонконгського» грипу (1968), що забрали більше 3 млн чоловік та інші.
На сьогодні продовжуються:
- пандемія ВІЛ/СНІДу, що вже забрала більше 35 млн життів;
- пандемія коронавірусної хвороби 2019 (COVID-19) – більше 6,5 млн життів….
То чи переживе людство чергову епідемію? Питання риторичне… Багаті та заможні країни, із високим рівнем розвитку медицини, економіки, освіти безумовно так, хоча і не без постраждалих. А от бідні країни, країни «третього світу», країни у війні, зокрема і Україна, можуть стати черговими жертвами через брак коштів, ресурсів, вчених та сторонньої допомоги. Тому людство повинне бути завжди готовим до якогось «нового/старого» збудника.
Інформацію підготував к.біол.н.,
доцент кафедри мікробіології, вірусології та імунології Андрій МІХЄЄВ
